Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №355/182/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 355/182/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1476/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Єрмака Олега Віталійовича на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року (суддя Чальцева Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку поділу спільного майна подружжя,

установив:

у лютому 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки коштів в порядку поділу спільного майна подружжя у розмірі 10 630 доларів США.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 17 лютого 2012 року по 15 лютого 2019 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який було розірвано рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області. Під час перебування у шлюбі, за спільним сімейним рішенням, ним був укладений договір позики в інтересах сім`ї, відповідно до умов якого він отримав в борг від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 14 000 доларів США для покупки нерухомості. 10 листопада 2017 року вони з відповідачкою уклали з ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» договори про участь у фонді фінансування будівництва, предметом яких була передача довірителем управителю в управління та довірчу власність грошових коштів з метою отримання довірителем у власність житла. Об`єктами інвестування за цими договорами є дві однокімнатні квартири однаковою площею 36,3 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 . На виконання умов кожного з даних договорів вони з відповідачкою внесли кошти у розмірі 644 937грн. Крім того, 15 серпня 2018 року він отримав у позику від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 7 260 доларів США для покупки транспортного засобу Cadillac Escalade, 2007 року випуску.

Позивач посилався на те, що в них з відповідачкою, в результаті укладення вказаних договорів в інтересах сім`ї, виникло зобов`язання щодо повернення позиченої грошової суми у загальному розмірі 21 260 доларів США. Разом з цим, у зв`язку з погіршенням їх відносин та припинення спільного проживання, зобов`язання по поверненню боргу було виконано ним самостійно, що підтверджується відповідними розписками.

Позивач зазначав, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року в порядку поділу спільного сумісного майна визнано за відповідачкою майнові права на квартиру, загальною площею 36,03 кв. м, що будується на

21 поверсі секції 3 по АДРЕСА_1 а за ним - майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 36,03 кв. м на 19 поверсі секції 3 за цією ж адресою. Також, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з нього на користь відповідачки стягнуто половину вартості відчуженого не в інтересах сім`ї автомобіля Cadillac Escalade, д.н.з. НОМЕР_1 , 2007 року випуску, в розмірі 252 339,50грн та судові витрати в сумі 26 792,77грн, а всього - 279 132,27грн. Однак, суд не врахував наявності боргових зобов`язань, які виникли у них з відповідачкою під час перебування у шлюбі та які були виконані ним самостійно, відтак з відповідачки підлягає стягненню половина від загальної суми позичених коштів, що складає 10 630 доларів США.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 17 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 понесені судові витрати у розмірі 80 271,68грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Єрмак О.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що питання боргових зобов`язань позивача та відповідачки було розглянуто в межах цивільної справи № 753/572/19, оскільки під час її розгляду питання про поділ грошових коштів та визнання договорів позики недійсними не розглядалось. Отже, позивач зберіг право на захист своїх майнових інтересів щодо повернення частини грошових коштів, сплачених за обопільним зобов`язанням, що виникло в результаті укладення договорів позики в інтересах сім`ї.

Також, представник позивача вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 204 ЦК України, якою визначено презумпцію правомірності правочину. Так, під час розгляду судом цивільної справи № 753/572/19 зазначені договори позики недійсними не визнавались, і взагалі в межах вказаної справи не досліджувались. Під час розгляду судом першої інстанції даної справи відповідачка не спростувала необхідності отримання позики для придбання спільного майна їх подружжям. При цьому, доводи відповідачки з приводу того, що позикодавець на момент надання позики перебував поза межами України, не мають значення, оскільки позивачем дана обставина не заперечується, а запозичення коштів у такий спосіб не суперечить чинному законодавству. Позивач отримав кошти в борг від позикодавця, які зберігались у дружини останнього, а вже коли той повернувся в Україну, правовідносини, що виникли між ними, були оформлені договором. Крім цього, під час розгляду справи не було встановлено, що договір позики від 10 листопада 2017 року був укладений вже після придбання об`єктів нерухомого майна, що належали позивачу та відповідачці.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Строєв О.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що під час розгляду судом цивільної справи № 753/572/19 позивач долучав до матеріалів справи зазначені ним договори позики, а суди першої та апеляційної інстанції досліджували вказані документи та надавали їм відповідну правову оцінку. При цьому, судом був допитаний у якості свідка ОСОБА_4 , який є позикодавцем за одним із вказаних договорів позики, що підтвердив у суді факт свого перебування за кордоном на дату, зазначену в договорі позики, а сам договір був підписаний ним пізніше.

Представник відповідачки зазначає, що суд, надаючи оцінку доводам позивача, врахував, що свідка та позивача пов`язують давні дружні стосунки, а сам факт придбання

автомобіля за позичені у ОСОБА_4 кошти, матеріалами справи не підтверджується. Крім цього, суд встановив, що купівлю зазначеного автомобіля було здійснено за 49 000грн, тоді як розмір позикових зобов`язань позивача на його покупку, згідно розписки, становив 202 045,80грн, що свідчить про наявність суттєвих розбіжностей стосовно істотних обставин подій, які є предметом розгляду, відтак суд дійшов правильного висновку про відхилення наданих позивачем доказів, у зв`язку з їх невідповідністю критеріям допустимості та достовірності.

Також, представник відповідачки стверджує, що відповідачка дізналась про існування договору позики, за яким позивач отримав від рідної сестри ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 14 000 доларів США, лише при розгляді справи судом, згоди на укладення такого договору відповідачка не надавала, а оплату інвестування квартир було здійснено за грошові кошти, які були зняті нею у банку та переказані на відповідний рахунок, що підтверджується випискою з АТ «Ощадбанк».

Крім цього, представник відповідачки посилається на те, що відповідачка, маючи сумніви щодо часу складання спірних договорів позики, заявляла клопотання про проведення судової технічної експертизи для встановлення такого факту, яке було задоволено судом, призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам КНІДСЕ. Однак провести судову експертизу у даній справі не вдалось, у зв`язку з ненаданням позивачем оригіналів договорів позики та інших витребуваних експертами документів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Єрмака О.В., який апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Строєва О.В., який проти апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 17 лютого 2012 року між сторонами у справі був укладений шлюб, який зареєстровано в Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 168, який розірвано рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2019 року.

10 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передала в позику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США, що відповідає 378 000грн, які позичальник зобов`язався повернути до 31 грудня 2019 року.

10 листопада 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» та ОСОБА_6 , ОСОБА_1 укладено два договори про участь у Фонді фінансування будівництва № 54-1011/2017-1 та № 54-1011/2017-2, предметом яких є передача довірителем управителю в управління та довірчу власність грошових коштів з метою отримання довірителем у власність житла.

Об`єктами інвестування за цими договорами є дві однокімнатні квартири однаковою площею - 36,3 кв. м, що розташовані у третій секції на 19 та на АДРЕСА_1 .

На виконання умов кожного з даних договорів, ОСОБА_6 внесла кошти в розмірі 644 937грн.

Згідно розписки ОСОБА_3 від 8 липня 2021 року, ОСОБА_1 повністю повернув кошти, які були отримані згідно договору позики, укладеного 10 листопада 2017 року між позивачем та ОСОБА_3 .

23 лютого 2018 року ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого останній придбав автомобіль Cadillac Escalade,

2007 року, за ціною 49 000грн.

15 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 передав у позику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 202 045,80грн, що відповідає 7 260 (сім тисяч двісті шістдесят) доларів США, для придбання автомобіля Cadillac Escalade, 2007 року, які позичальник зобов`язався повернути не пізніше 31 грудня 2018 року.

Згідно розписки ОСОБА_4 від 20 грудня 2018 року, ОСОБА_1 повністю повернув грошові кошти, отримані на підставі договору позики від 15 серпня 2018 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року в справі № 753/572/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 36,03 кв. м, що будується на 21 поверсі секції 3 по АДРЕСА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» по договору № 54-1011/2017-2 від 10.11.2017 про участь у Фонді фінансування будівництва та по договору про відступлення майнових прав № 54-1011/2017-2 від 15.11.2017.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 36,03 кв. м, що будується на 19 поверсі секції 3 по АДРЕСА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» по договору № 54-1011/2017-1 від 10.11.2017 про участь у Фонді фінансування будівництва та по договору про відступлення майнових прав № 54-1011/2017-1 від 15.11.2017.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості відчуженого не в інтересах сім`ї автомобіля Cadillac Escalade, д.н.з. НОМЕР_1 , 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , в розмірі 252 339грн 50 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами вже вирішувався спір про поділ майна подружжя і рішенням суду в справі № 753/570/19 установлено, що договір позики від 15.08.2018 не підтверджує спільних боргових зобов`язань колишнього подружжя, оскільки кошти за цим договором для придбання автомобіля ОСОБА_1 отримав у борг вже після придбання автомобіля та в сумі, яка значно перевищувала його вартість. Суд констатував, що ця обставина у відповідності до вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню у даній справі, що переглядається.

Суд також виходив з того, що є необґрунтованою позовна вимога в частині стягнення грошових коштів внаслідок виконання зобов`язань за договором позики від 10.11.2017, оскільки останній, ураховуючи що сторони на той момент перебували у шлюбі, не підписаний ОСОБА_7 особисто, а позивачем не надано доказів отримання грошових коштів, що спростовує факт його укладення та отримання грошових коштів, а також обізнаність ОСОБА_2 про наявність боргових зобов`язань.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного

обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Верховний Суд у постанові від 1 вересня 2022 року в справі № 245/9244/17 дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Так, згідно з частиною 1 статті 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 7 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судом обставин справи, для визначення обов`язку ОСОБА_2 щодо повернення боргу за договорами позики, з`ясуванню підлягає питання, чи укладено такі договори її чоловіком в інтересах сім`ї.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачкою між ним та ОСОБА_3 10 листопада 2017 року був укладений договір позики, за яким він отримав у борг 14 000 доларів США для здійснення покупки нерухомості. Також 15 серпня 2018 року він отримав у позику від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 7 260 доларів для покупки транспортного засобу. Позивач стверджував, що дані договори позики були укладені ним в інтересах сім`ї, тому зобов`язання щодо повернення коштів є спільним з відповідачкою. Однак, внаслідок погіршення їх відносин та припинення спільного проживання, зобов`язання про повернення боргу було виконано ним самостійно, що підтверджується відповідними розписками. Відтак, з відповідачки у порядку регресу підлягає стягненню половина повернутих за борговими зобов`язаннями коштів.

Під час розгляду справи установлено, що у період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 уклав два договори позики, а саме 10 листопада 2017 року та 15 серпня 2018 року.

З наявної у матеріалах справи копії договору позики від 10 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , убачається, що ОСОБА_1 отримав у борг 14 000 доларів США, які зобов`язався повернути не пізніше 31 грудня 2019 року.

Також, окрім іншого, у даному договорі зазначено, що за твердженням позичальника, дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_6 дала згоду на отримання у позику чоловіком зазначеної грошової суми. Водночас, матеріали справи не містять доказів, що відповідачка надавала позивачу згоду на укладення 10 листопада 2017 року договору позики, а договір позики не містить підпису відповідачки у підтвердження посилань ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідачка посилалася на те, що про існування договорів позики вона дізналася вже під час розгляду справи в суді.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №675/347/18-ц зазначено, що «тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо

позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.»

Позивачем суду першої інстанції не було надано доказів, що договір позики 10 листопада 2017 року був укладений в інтересах сім`ї, письмової згоди його дружини на укладення зазначеного договору суду надано не було, а також не було доведено обізнаність відповідачки про укладення позивачем зазначеного договору позики, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача про обов`язок відповідачки відшкодувати йому частину грошових коштів, які були отримані ним за вказаним договором позики у період шлюбу та повернуті після припинення шлюбних відносин з відповідачкою.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачка не спростувала необхідності отримання позики для придбання спільного майна подружжям, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження використання отриманих у позику грошових коштів в інтересах сім`ї, що звільнило відповідачку від спростування доводів позивача.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що грошові кошти на оплату майнових прав на нерухоме майно було внесено ОСОБА_6 15 листопада 2017 року на рахунок ТОВ "Фінансова компанія "Житло-капітал" у розмірі 644 937грн, що підтверджується заявою на переказ готівки № 27693249 від 15 листопада 2017 року (с.с.96, т.1), а у борг позивач взяв 378 000грн, що значно менше внесеної суми.

Що стосується договору позики укладеного 15 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за умовами якого останній отримав у борг 202 045грн 80 коп. для придбання автомобіля Cadillac Escalade, 2007 року випуску, колегія суддів додатково зазначає про наступне.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №675/347/18-ц зазначено, «що сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно, не свідчить про те, що позика була витрачена на придбання транспортного засобу та про обізнаність дружини позичальника про існування такої позики.»

Під час розгляду судами справи про поділ майна подружжя ОСОБА_8 , було надано оцінку зазначеному договору позики та звернуто увагу на те, що договір купівлі-продажу автомобіля був укладений 23 лютого 2018 року, а договір позики 15 серпня 2018 року.

Крім того, автомобіль був придбаний за ціною 49 000 грн.

У постанові Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 753/572/19 установлено, що договір позики від 15.08.2018 не є належним та достовірним доказом на підтвердження спільних боргових зобов`язань, оскільки кошти, які отримав ОСОБА_1 , як він зазначає для придбання автомобіля, вже після його придбання та в сумі, що значно перевищувала вартість автомобіля, зазначену у договорі купівлі-продажу.

Установивши такі обставини у справі № 753/572/19, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір в частині поділу автомобіля, що належав сторонам по справі на праві спільної сумісної власності, та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 половину вартості такого автомобіля.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді даної справи позивачем не були надані суду належні та достатні докази, які б підтвердили, що отримані у борг від ОСОБА_4 грошові кошти були витрачені ОСОБА_1 в інтересах сім`ї та на придбання транспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зробив безпідставний

висновок, що питання боргових зобов`язань між сторонами було розглянуто в межах справи № 753/572/19, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд лише взяв до уваги установлені у справі № 753/572/19 обставини та у відповідності до положень частини 4 статті 82 ЦПК України урахував їх під час даної справи, що переглядається, як такі, що вже не потребують доказуванню стосовно договору позики від 15 серпня 2018 року.

Оцінюючи позовні вимоги за договором позики від 10 листопада 2017 року, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано доказів у підтвердження обізнаності відповідачки про укладення зазначеного договору позики, а також не надано доказів отримання грошових коштів за цим договором.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що договори позики недійсними не визнавалися і взагалі у межах справи № 753/572/19 не досліджувалися, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції у справі №753/572/19, саме ОСОБА_1 , в обґрунтування заперечень проти позовних вимог про поділ автомобіля, посилався на те, що автомобіль було придбано за кошти, отримані за договором позики від 15.08.2018, на підтвердження чого надав суду копію відповідного договору позики. У зв'язку з цим судом у справі № 753/572/19 і була надана правова оцінка даному доказу.

Водночас, колегія суддів також зауважує, що такі доводи апеляційної скарги фактично є незгодою з судовим рішенням суду апеляційної інстанції у справі № 753/572/19, тому на увагу судової колегії у даній справі, що переглядається, не заслуговують. При цьому, ОСОБА_1 не скористався своїм правом та не оскаржував постанову апеляційного суду у справі № 753/572/19 до суду касаційної інстанції.

Та обставина, що договори позики недійсними відповідачкою не визнавалися, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не було надано доказів використання отриманих грошових коштів в інтересах сім`ї, що необхідно було доводити позивачу в межах розгляду даної справи.

Доводи скаржника, що він спочатку отримав грошові кошти, які зберігалися у дружини ОСОБА_4 , а після повернення останнього до України вони 15 серпня 2018 року уклали договір позики, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки дані обставини не спростовують факту укладення договору купівлі-продажу автомобіля за півроку до укладення договору позики та не підтверджують придбання транспортного засобу за грошові кошти, отримані у борг за вказаним договором.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки у порядку регресу половину повернутих за борговими зобов`язаннями позивача коштів, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права в межах заявлених позовних вимог, не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності додаткового рішення суду від 17 червня 2025 року, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційний суд його не переглядає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єрмака Олега Віталійовича залишити без задоволення, рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук