Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №383/60/26 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 33/4809/309/26 Головуючий у суді І-ї інстанції Адаменко І. М.

Справа № 383/60/26 Доповідач в колегії апеляційного суду Іванов Д. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026 року м. Кропивницький

Суддя Кропивницького апеляційного суду Іванов Д.Л., за участю захисника -адвоката Кіріченко Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку апеляційного перегляду адміністративну справу за апеляційною скаргою захисника -адвоката Кіріченко Т.А. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року в справі про притягнення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ :

У протоколі про адміністративне правопорушення вказано про те, що 07 січня 2026 року о 13 год. 00 хв. ОСОБА_1 , по вул. Незалежності, 52, в м. Бобринець Кіровоградської області, повторно протягом року, керував транспортним засобом Audi A6, д.н.з. НОМЕР_1 , при цьому не мав права керування таким транспортним засобом відповідної категорії, оскільки 07 квітня 2025 року постановою серії ЕНА 4444067 ОСОБА_1 був притягнений до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1.а. Правил дорожнього руху.

При таких обставинах, постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 40800 гривень, з позбавлення права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

У апеляційній скарзі адвокат Кіріченко Т.А., в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення вимог процесуального законодавства, порушення правил підвідомчості справи та відсутності повноважень у органів Національної поліції на складання протоколу, просить скасувати постанову Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_1 , як незаконну та необґрунтовану, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає про те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови не звернув уваги на грубе порушення норм процесуального права, вчинене працівниками Національної поліції України, а саме - порушення права підвідомчості розгляду справ про адміністративні правопорушення, що призвело до збору доказів неповноважними особами.

На момент зупинки транспортного засобу та складання матеріалів, ОСОБА_1 перебував при виконанні обов`язків військової служби та керував військовим транспортним засобом, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по технічній частині) від 28.08.2023 року № 7 «Про введення в експлуатацію та закріплення автомобільної техніки за особовим складом частини", за яким автомобіль марки Audi A6, колір - зелений, закордонний номер - д.н.з. НОМЕР_1 введений в експлуатацію у військовій частині НОМЕР_2 , закріплений за матеріально-відповідальною особою, поставлений на «технічне забезпечення».

Разом з цим, матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 КУпАП, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, замість виклику на місце зупинки екіпажу ВІБДР ВСП або передачі матеріалів за належністю спеціалізованому органу для подальшого процесуального реагування, працівники НПУ самостійно склали протокол про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та направили його до суду, що в подальшому спричинило відсутність повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, розгляд справи за його відсутності, неотримання ним копії постанови, позбавлення права на оскарження даної постанови, подвоєння розміру штрафу за ст. 308 КУпАП, незаконне списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 .

Захисник вважає, що ОСОБА_1 діяв в інтересах оборони держави, виконуючи обов`язковий до виконання наказу, тобто вчинив правопорушення в стані крайньої необхідності, що не є адміністративним правопорушенням.

У апеляційній скарзі захисник Кіріченко Т.А. також просить поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, вказуючи на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , не переконавшись у його належному сповіщенні на реальну адресу його фактичного перебування. Судові повістки на адресу його військової служби не надходили. Внаслідок цього він був позбавлений права на захист, надання пояснень та правничу допомогу.

Більше того, оскаржувану постанову було передано до ДВС, де на підставі ст. 308 КУпАП розмір штрафу було подвоєно, що є грубим порушенням прав ОСОБА_1 , оскільки можливості добровільно виконати рішення суду той не мав.

Вперше про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 дізнався з ЄДРСР лише 30.05.2026 року. На думку захисника, наведене є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження даної постанови і підставою для поновлення такого строку, оскільки апеляційна скарга подана в десятиденний строк з дати ознайомлення (30.05.2026) з постановою в ЄДРСР.

При вирішенні питання про поновлення адвокату Кіріченко Т.А. строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

В контексті застосування на практиці ст. 55 Конституції України про вільний доступ кожного до правосуддя для захисту своїх прав і свобод, а також положень ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови захиснику ОСОБА_1 - адвокату Кіріченко Т.А. слід поновити.

З`ясувавши обставини справи, зваживши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника адвоката Кіріченко С.В., який підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити, перевіривши матеріали адміністративної справи, вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У статті ст. 129 Конституції України закріплений конституційний припис, згідно якого, розгляд справ в судах відбувається відкрито, що, в свою чергу, гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, своєчасно дізнатися про час розгляду справи про адміністративне правопорушення, результати судового розгляду справи, отримати копію судового рішення з метою оскарження постанови суду у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Відповідно до принципу диспозитивності, на якому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішення, особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі правом брати участь в судових засіданнях.

Згідно ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи

Як вбачається з матеріалів, справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП розглянута без його участі та його захисника.

Відповідно до змісту постанови місцевого суду, приймаючи рішення про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_1 , суд зазначив, що в судове засідання ОСОБА_1 не з`явився по невідомій суду причині, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим повідомленням з відміткою Укрпошта «Відмова від отримання". Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив,заяв, клопотань, письмових заперечень та пояснень не надав.

Проте, такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки відеозапис, який визнано суддею суду першої інстанції доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, свідчить про те, що останній є військовослужбовцем, виконує бойове розпорядження, а отже проходить військову службу.

Виходячи з наведеного, направлення судової повістки на адресу проживання ОСОБА_1 не є ефективним повідомленням про час та місце розгляду справи щодо нього.

При таких обставинах, апеляційний суд з об`єктивністю констатує, що розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 свідчить про явне порушення судом першої інстанції права особи на захист та обмеження доступу до справедливого правосуддя, а тому постанову Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КупАП не можна вважати законною та обґрунтованою, а посилання суду на можливість проведення розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є безпідставними.

Беззаперечно адміністративне стягнення за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.

При цьому, Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення.

Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.

Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання.

Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальною, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності.

У справі «Гурепка проти України» з огляду на свою усталену прецедентну практику, Суд не має сумніву, що в силу суворості санкції дана справа за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції.

Згідно із ст.7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.

В ній зокрема, потрібно навести докази, на яких обґрунтовується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Згідно статті ст. 251 КУпАП ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії», серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення повинна ретельно з`ясувати характер правопорушення та правильно кваліфікувати дії винної особи.

У протоколі мають бути зазначені обставини, які свідчать про наявність адміністративного проступку та його характер, а також, обставини, що характеризують особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки протокол є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, чи правильно він складений, залежить своєчасність, правильність розгляду за суттю справи про адміністративне правопорушення та обґрунтованість застосування стягнення.

Складання протоколу, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч.1 ст.251, ст.280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції вищезазначені вимоги Закону належним чином дотримано не було і доводи апеляційної скарги захисника Кіріченко Т.А. про те, що при вирішенні даної справи, належним чином не було з`ясовано її обставин, а викладені в оскаржуваній постанові висновки про наявність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення не ґрунтуються на зібраних доказах та не відповідають фактичним обставинам, є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

Так, місцевий суд визнав доведеним наявність у діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення з врахуванням складеного відносно останнього протоколу про адміністративне правопорушення від 07.01.2026 року серії ЕПР1 №561069, згідно якого 07 січня 2026 року о 13 год. 00 хв. ОСОБА_1 , по вул. Незалежності, 52, в м. Бобринець Кіровоградської області, повторно протягом року, керував транспортним засобом Audi A6, д.н.з. НОМЕР_1 , при цьому не мав права керування таким транспортним засобом, відповідної категорії. 07 квітня 2025 року постановою серії ЕНА 4444067 ОСОБА_1 був притягнений до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1.а. Правил дорожнього руху, копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 07.01.2026 року, серії ЕНА №6477915 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП, довідками ВП №3 (м. Бобринець) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області, копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 07.04.2025 року, серії ЕНА №4444067 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП, технічними засобами відеозапису на СD диску до протоколу про адміністративне правопорушення.

Що стосується доводів захисника з приводу того, що ОСОБА_1 на момент зупинки його співробітниками поліції діяв у стані крайньої необхідності, виконуючи бойове розпорядження, то апеляційний суд не може з ними погодитись, з огляду на наступне.

Так, відеозапис, який визнано суддею суду першої інстанції доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, було проглянуто і апеляційним судом під час підготовки даної справи до апеляційного розгляду.

Його даними дійсно підтверджуються обставини, зазначені в оскаржуваній постанові, однак і підтверджується те, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 вказував на те, що є військовослужбовцем, виконує бойове розпорядження командира, на що, фактично, поліцейські уваги не звернули, а, встановивши відсутність у останнього права керування транспортним засобом, повідомили про складання відносно нього, зокрема, протоколу за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Проте, наявними у справі копіями: посвідчення офіцера НОМЕР_3 ; посвідчення серії НОМЕР_4 ; витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 08.04.2023 року № 98 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу цієї ВЧ; довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 29.04.2026 року № 66; довідки форми 5 від 27 травня 2026 року № 123 про перебування ОСОБА_1 на військовій службі, підтверджується статус військовослужбовця ЗСУ.

Також, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по технічній частині) від 29.08.2023 року № 42 «Про введення в експлуатацію та закріплення автомобільної техніки за особовим складом частини", автомобіль марки Audi A6, колір - зелений, закордонний номер - д.н.з. НОМЕР_1 введений в експлуатацію у військовій частині НОМЕР_2 , присвоєний військовий номер НОМЕР_5 , закріплений за матеріально-відповідальною особою.

Тобто вказаний транспортний засіб є військовим майном та підтверджується фактичне використання даного автомобіля саме військовою частиною НОМЕР_2 як автомобільна техніка для виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до витягу із наказу командира В/Ч НОМЕР_2 від 07.01.2026 та копії посвідчення про відрядження № 8 від 07.01.2026 року, ОСОБА_1 07.01.2026 року перебував у відрядженні в м. Бобринець.

Апеляційний суд наголошує, що для визнання особи такою, що виконує бойове розпорядження, є його наявність, а не ті обставини, в якому одязі ця особа перебуває чи як поводиться.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстави вважати, що у даному випадку ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, однак, з врахуванням зазначеного, вважає, що під час розгляду справи місцевий суд залишив поза увагою та, що ОСОБА_1 під час його зупинки працівниками поліції та складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.5 ст. 126 КУпАП виконував бойове завдання.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що положеннями ст. 235- 1КУпАП України визначено, що військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п`ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодексу.

Протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків порушення правил дорожнього руху, за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду.

Матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 цього Кодексу, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Тобто із системного аналізу наведеного законодавства слідує, що Військова служба правопорядку є належним органом по складанню протоколу відносно лише тих військовослужбовців, які безпосередньо в момент вчинення правопорушення виконують обов`язки військової служби.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що ч 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 травня 1992 року №2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Апеляційним судом було встановлено, що у матеріалах справи наявні докази, якими підтверджується те, що ОСОБА_1 на той час, як був зупинений працівниками поліції, виконував бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 від 07 січня 2026 року, тобто, виконував обов`язки військової служби, згідно п. 2 ч 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, встановивши, що останній керував транспортним засобом без посвідчення водія і вказане правопорушення вчинено ним повторно протягом року, за що передбачено адміністративну відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП, працівники поліції мали викликати посадову особу військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, яка уповноважена була складати протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до порядку, встановленого положеннями ст. 235-1 КУпАП.

У даному випадку, цей установлений законом порядок працівниками поліції дотриманий не був, і останні не були належним суб`єктом складання адміністративного матеріалу відносно військовослужбовця ОСОБА_1 , а тому, як протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, так і додані до нього докази вважати належними та допустимими підстави відсутні, оскільки складені всупереч порядку, встановленого законом.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, у порушення вищенаведених норм чинного законодавства зазначені дії працівниками поліції, чи то в наслідок невірного розуміння та тлумачення норм закону, чи то маючи на меті у будь якому разі притягнути особу до адміністративної відповідальності - виконані не були та грубо порушувалися. Безграмотність поліцейських, надмірний формалізм, та «прискорений» і «ефективний» судовий розгляд, на думку апеляційного суду нічого спільного із законністю та правосуддям не має.

Зазначені обставини потребували детального з`ясування, об`єктивної та належної оцінки, однак формальний підхід при розгляді даної справи місцевим судом, призвів до помилкового та передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Більш того, відповідно до абз. 3 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року №14, суди не вправі застосовувати стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Як вбачається з довідки, ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував, а тому позбавлення його права керування транспортними засобами, з урахуванням того, що ОСОБА_1 захищає суверенітет та територіальну цільність нашої Держави, під час повномасштабного вторгнення рф на територію України, на думку апеляційного суду є неприпустимим.

З огляду на те, що вищезазначені обставини суддею суду першої інстанції враховано не було, відсутні підстави вважати законною та обґрунтованою оскаржувану постанову, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а тому, вказане судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, внаслідок чого апеляційна скарга захисника Кіріченко Т.А. підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283, 284, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити адвокату Кіріченко Т.А. строк на апеляційне оскарження постанови Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Кіріченко Т.А. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП – скасувати, а провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП - закрити, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили негайно є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кропивницького

апеляційного суду Д.Л. Іванов