Вирок від 12 липня 2026 р. у справі №347/2191/22 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/2191/22

Провадження № 11-кп/4808/277/26

Категорія ч.2 ст.286-1 КК України

Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА

Суддя-доповідач

ОСОБА_1 И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12022091190000162 за апеляційною скаргою прокурора Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_9 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, -

в с т а н о в и л а :

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді – штрафу у розмірі 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 119 000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Також судом вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Кримінальне правопорушення вчинене за таких обставин.

Так, близько 19 години 25 хвилин 07 серпня 2022 року в світлу пору доби, суху погоду, ОСОБА_7 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Маzda» моделі «6МРS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ним по вулиці Шевченка в селі Шешори Косівської міської територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області в напрямку населеного пункту Пістинь Косівської міської територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області. Дана ділянка дороги має заокруглення праворуч (по відношенню до руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 ), для двох напрямків руху, має по одній смузі для руху в кожному напрямку, протилежні потоки транспорту не поділені дорожньою розміткою.

Всупереч ст.14 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої учасники дорожнього руху зобов?язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, ОСОБА_7 порушив вимоги чинних правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, за наступних обставин.

У зазначений дату та час, ОСОБА_7 при наближенні до заокругленої праворуч ділянки автодороги по вулиці Шевченка в селі Шешори Косівської міської територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області, перед необхідною зміною напрямку руху проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, виїхав на смуту, призначену для зустрічного руху, після чого з`їхав з проїжджої частини дороги ліворуч, допустивши зіткнення із бетонною спорудою.

При цьому водій ОСОБА_10 порушив наступні вимоги пунктів Правил дорожнього руху України:

п.1.2., у якому вказується, що в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів;

п.1.3., який зазначає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п.1.5., який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п.2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п.2.9., в якому зазначено, що водієві збороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п.10.1 - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п.11.3., відповідно до якого на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу;

п.12.1., під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п.12.3., де вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

п.12.4., згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год;

п.21.1., відповідно до якого дозволяється перевозити пасажирів у транспортному засобі, обладнаному місцями для сидіння в кількості, що передбачена технічною характеристикою так, щоб вони не заважали водієві керувати транспортним засобом і не обмежували оглядовість, відповідно до правил перевезення;

п.21.11., де зазначено, що забороняється перевозити:

а) дітей, зріст яких менше 145 см., у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу;

п.21.14 - дитячі утримуючі системи встановлюють та використовують відповідно до інструкцій виробників цих систем транспортних засобів;

п.21.16, згідно якого діти повинні перебувати у дитячих утримуючих системах у пристебнутому положенні.

У результаті порушення ОСОБА_7 вказаних пунктів Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажири автомобіля марки «Маzda» моделі «6МРS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримали тілесні ушкодження, зокрема:

- малолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-лицевої травми, дифузної травми головного мозку, забою головного мозку середнього ступеню, множинних переломів кісток склепіння та лицевого черепу, підшкірної гематоми голови, перелому кісток носа із зміщенням, що викликало необхідність оперативного втручання: репозиція кісток носа, та які відповідно до висновку експерта від 07.11.2022 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх спричинення;

- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заподіяне тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому лівої лобкової кістки без зміщення, яке відповідно до висновку експерта від 10.10.2022 відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя в момент їх спричинення;

- малолітньому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритого вколоченого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки, закритої черепно-мозкової травми із струсом головного мозку. Відповідно до висновку експерта від 03.11.2022 тілесні ушкодження, виявлені малолітнього ОСОБА_13 у вигляді закритого вколоченого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки, відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя в момент їх спричинення, а тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із струсом головного мозку відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Не погоджуючись з вказаним вироком суду, прокурор Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу. Просить вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року скасувати в частині призначеного покарання з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строк 5 років.

Зокрема, посилається на те, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у даному кримінальному провадженні полягає у невідповідності вироку вимогам ст. 370 КПК України щодо його законності, обґрунтованості та вмотивованості. Так, суд не навів належних і достатніх мотивів прийнятого рішення в частині призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, обмежившись формальним переліком пом`якшуючих обставин без розкриття їх впливу на ступінь тяжкості кримінального правопорушення.

Судом залишено поза належною оцінкою обставини кримінального правопорушення, які свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння, що зумовлене не лише фактом керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, але й характером порушень та кількістю потерпілих. Обвинувачений свідомо ігнорував вимоги безпеки дорожнього руху, здійснював перевезення малолітніх дітей без використання спеціальних утримуючих пристроїв, не забезпечив безпечну швидкість та контроль за транспортним засобом, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди із тяжкими наслідками. Разом з тим, суд у вироку, зробивши висновки про те, що ОСОБА_7 свою вину визнав повністю, одночасно зазначає, що обвинувачений в судовому засіданні категорично заперечив факт перебування в стані алкогольного сп`яніння під час керування автомобілем.

Вважає, що наведені судом обставини не давали правових підстав для застосування положень ст. 69 КК України, оскільки вони не є винятковими та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги;

- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Вирок в частині фактичних обставин кримінальних правопорушень, доведеності вини, правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України в апеляційній скарзі не оспорюється, тому згідно положень ч.1 ст. 404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевіряються.

В апеляційній скарзі прокурор висловив свою незгоду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 3 ст. 65 КК України підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, особу винного, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та місце проживання, по місцю проживання характеризується задовільно, веде тихий спосіб життя, перебуває в добрих відносинах з сусідами та односельчанами, скарг на нього до Кутської селищної ради не поступало; на час розгляду справи в суді ОСОБА_7 встановлена 3 група інвалідності, внаслідок загального захворювання, у зв`язку із чим він систематично проходить реабілітацію та відповідне лікування, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та рекомендаціями, одружений, разом із дружиною виховують одну дитину, а також обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Зокрема, суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду, добровільне відшкодування завданого збитку і усунення заподіяної шкоди, те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягається вперше, має на утриманні малолітню дитину, є інвалідом ІІІ групи, а також думку потерпілих, які просили не позбавляти обвинуваченого волі.

З урахуванням того, що в результаті цього кримінального правопорушення (ДТП) обвинувачений ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких він є інвалідом 3 групи загального захворювання та зобов`язаний систематично проходити реабілітацію і відповідне лікування, повністю відшкодував завдану ним шкоду потерпілим, і які претензій до обвинуваченого не мають, та просили не позбавляти його волі, а також обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а саме, перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції ч.2 ст. 286-1 КК України – у виді штрафу у розмірі 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 119 000 грн.

Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при призначенні покарання необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення злочинів іншими особами.

Застосовуючи до обвинуваченого справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Колегія суддів вважає, що наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, відображені у вироку дані, що характеризують особу обвинуваченого, не мають вирішального значення, з огляду на суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим правопорушення у сфері безпеки руху та його наслідків. Призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, за обставин, коли наслідками кримінального правопорушення є заподіяння тяжких, середнього ступеня тяжкості та легких тілесних ушкоджень трьом особам, з яких двоє малолітніх, не відповідає вимогам справедливості призначення покарання та не сприяє попередженню вчинення правопорушень іншими особами і формуванню суспільної думки про неприпустимість вчинення грубого порушення Правил дорожнього руху України та невідворотність покарання за їх вчинення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без реального відбуття покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За приписами ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Апеляційний суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, з необережності, його наслідки, дані, які характеризують особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання, одружений, разом із дружиною виховують одну дитину,на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та місце проживання, по місцю проживання характеризується задовільно, веде тихий спосіб життя, перебуває в добрих відносинах з сусідами та односельчанами, скарг на нього до Кутської селищної ради не поступало, думку потерпілих, які просили не позбавляти обвинуваченого волі.

Колегія судів приймає до уваги, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 стверджував, що дійсно щиро розкаюється у вчиненні правопорушення, однак не пам`ятає обставин дорожньо-транспортної пригоди внаслідок травми.

Колегія суддів визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду, добровільне відшкодування завданого збитку і усунення заподіяної шкоди, те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягається вперше, має на утриманні малолітню дитину, є інвалідом ІІІ групи, а також думку потерпілих, які просили не позбавляти обвинуваченого волі.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів, враховуючи сукупність вищевказаних обставин, які пом`якшують покарання, приймаючи до уваги дані про особу винного, вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України в мінімальних межах, які визначені санкцією вищевказаного закону у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції ОСОБА_7 додатковим покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 років. При цьому, в апеляційній скарзі прокурор не заперечує правильність призначення додаткового покарання.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання – скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 370,374,404,405,407,409,413,418,419,420,421 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Строк покарання у виді позбавлення волі рахувати з часу затримання ОСОБА_7 в порядку виконання вироку суду.

В решті вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Вирок Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4