Вирок від 12 липня 2026 р. у справі №592/11725/26 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/11725/26

Провадження № 1-кп/592/1476/26

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СУМИ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 12026200480001566, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.06.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Суми, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , запис в демографічному реєстрі 19961022-10353, раніше судимого:

- 23.08.2017 вироком Ковпаківського районного суду м. Суми за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

- 23.11.2020 вироком Зарічного районного суду м. Суми за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 4 місяці;

- 01.08.2022 вироком Лебединського районного суду Сумської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

- 20.01.2023 вироком Лебединського районного суду Сумської області за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 436- 2, 69, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ;

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

та за участі потерпілої - ОСОБА_5 ,

установив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжено.

ОСОБА_3 , будучи обізнаним про введення воєнного стану на території України, вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) за таких обставин.

У вечірній час 13.06.2026, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не вдалося за можливе, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 , прийшли до квартири знайомої ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 , за відсутності власниці квартири, з дозволу останньої. У подальшому, 14.06.2026 у невстановлений точний досудовим розслідуванням час. але не пізніше 07.00 год. ОСОБА_3 , залишившись один в кімнаті власниці квартири ОСОБА_5 виявив у шухляді біля ліжка шкіряну сумку з грошовими коштами та виробом із золота та у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна та обернення його на свою користь.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_3 , діючи умисно, таємно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення матеріальних збитків потерпілій стороні, знаходячись у кімнаті квартири АДРЕСА_4 , впевнившись, що його дії є таємними та за ним ніхто не спостерігає, дістав із шухляді біля ліжка шкіряну сумку, в якій знаходились сережки із золота 585 проби, вагою 2,36 г. у вигляді метелика, вартістю згідно висновку товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-26/10111-ТВ від 22.06.2026 становить 14881,85 гривень, грошові кошти в сумі 10500 гривень та 500 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ на 14.06.2026 становить 25917,6 гривень. Загальний збиток потерпілій ОСОБА_5 становить 51299,45 гривень.

В подальшому, ОСОБА_3 залишив приміщення квартири з викраденим чужим майном із місця скоєння кримінального правопорушення зник. Викраденим розпорядилися на власний розсуд.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю. Суду пояснив, що повністю визнає свою вину за ч. 4 ст. 185 КК України за викладених в обвинувальному акті обставин.

Дійсно 14.06.2026, перебуваючи в квартирі, яка розташована по АДРЕСА_5 , точної адреси не пам`ятає та належить ОСОБА_5 з її дозволу, знайшов та таємно викрав золоті сережки, гривні біля 10000, та євро. В послідуючому витратив гроші на власний розсуд, знає що сережки були повернуті потерпілій. Просив у неї пробачення у судовому засіданні.

Показання обвинуваченого у судовому засіданні послідовні та логічні, не викликають у суду сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності позиції.

Інші докази стосовно тих фактичних обставин, які учасниками судового розгляду не оспорювалися, судом на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

За встановлених обставин суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану, повторно та його дії кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання суд визнає: молодий вік обвинуваченого.

Щодо не визнання судом пом`якшуючими обставинами «щирого каяття» та «активного сприяння в розкритті злочину», зазначеного прокурором.

Відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, наданих у правових позиціях, викладених у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід`ємних одне від одного складових, що характеризують об`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого злочину і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні злочину, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність. Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід`ємними складовими щирого каяття. Такої позиції додержується й Верховний Суд у своїх чисельних рішеннях (ВС ККС №759/7784/15-к від 22.03.2018 року; № 756/4830/17-к від 09.10.2018 року; № 283/2169/19, провадження № 51-5093км23 від 23.01.2024 року).

Тобто, каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак обвинуваченим не було повернуто майно та грошові кошти потерпілій, воно (золоті серги) було вилучено лише шляхом проведення оперативно-розшукових дій у ОСОБА_7 .

При цьому, сам факт визнання вини не свідчить про щире каяття відповідно до зазначеної правової природи, а така процесуальна поведінка є його обов`язком.

Окрім цього, співпраця обвинуваченого з органом досудового розслідування не є пом`якшуючими покарання чи такими, що знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, оскільки, активне сприяння у розкритті злочину, пов`язано тільки із певною процесуальною поведінкою обвинуваченого, та не є підставою, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також не є обставиною чи сукупністю обставин, які знаходяться у причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які б безпосередньо впливали на суспільну небезпеку злочину або небезпечність винуватої особи. Такої позиції додержується й Верховний Суд у своєму рішенні (ВС ККС №629/2739/18 від 03 лютого 2021 року).

Обставин, що відповідно до статті 67 Кримінального кодексу України обтяжують покарання не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, є тяжким злочином.

Відповідно до вимог частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з частиною 2 статі 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (статті 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами покарання» зазначено, що виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. (Постанова Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985 км 18)).

При призначенні обвинуваченому покарання, суд на підставі статті 65 Кримінального кодексу України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні фактичні обставини його вчинення, особу винного та обставину, що пом`якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

ОСОБА_3 , на обліку у лікаря нарколога та психіатра на даний час не перебуває, будучи раніше засудженим за умисні корисливі злочини, знов вчинив умисний корисливий тяжкий злочин проти власності, знаходячись під адміністративним наглядом відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі», що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як особи обвинуваченого так й вчиненого, за яке законом передбачено покарання лише у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, не працює, неодружений, міцних соціальних зв`язків не має, що вказує на схильність останнього до протиправної поведінки та бажання існувати за рахунок вчинення злочину.

Одноразовість злочину не може вважатись обставиною, яка істотно знижує його тяжкість.

Згідно ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити покарання, нижче від найнижчої межи, встановленої в санкції (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини провадження або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній частині - послатися на ч. 1 ст. 69 КК України.

У даному випадку відсутні підстави для застосування до обвинуваченого такої правової пільги, передбаченої ст. 69 КК України, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових злочинів, не зважаючи на твердження потерпілої ОСОБА_5 про те, що вона не наполягає на призначенні ОСОБА_3 суворого покарання за вчинене.

Окрім цього, раніше до обвинуваченого ОСОБА_3 вже застосовувалась така правова пільга - ст. 69 КК України та не досягла мети виправлення.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням, на думку суду, таке покарання відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи, цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст. 50, 65 КК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року ( справа N 953/6840/22, провадження N 51-4139км23).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Скоппола проти Італії від 17.09.2009 (заява № 10249/03), зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 56/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Дана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року), де зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13.12.2016) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11.07.2019) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Вирішення цивільного позову.

Цивільний позов заявлений не був.

Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, тощо.

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешт, накладений на майно, яке вилучене в ході досудового розслідування, підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 174 КПК України необхідно скасувати арешт накладений на майно ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.06.2026 (справа № 592/10603/26).

Положеннями ч. 1 ст. 118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Частиною 2 ст. 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат.

У відповідності до пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.

Частиною 1 ст. 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта на проведення судової товарознавчої експертизи від 22.06.2026 № СЕ-19/119-26/10111-ТВ у сумі 1925 грн. 44 коп.

Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким із учасників судового розгляду не оспорюється.

Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 справа № 592/11104/26 застосовано до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, з покладанням обов`язків: 1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає (м. Суми), без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи. Термін дії ухвали в частині покладення обов`язків визначений до 28.08.2026.

Ураховуючи, що встановлені в ухвалі слідчого судді ризики не зменшились, до набрання вироком законної сили, суд вважає за необхідне залишити обвинуваченому застосований запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись статтями 368, 371, 374, 376, 392, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

ОСОБА_8 залишити без змін до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

1) прибувати до суду за першою вимогою у визначений час;

2) не відлучатися з м. Суми без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну місця свого проживання, роботи.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 1925 (одна тисяча дев`ятсот двадцять п`ять) грн. 44 коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.06.2026 (справа № 592/10603/26) після набрання вироком законної сили скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні відповідно до постанов слідчого про визнання речовими доказами:

- від 29 червня 2026 року - Диск CD-R № 1, наданий ОСОБА_9 – залишити в матеріалах кримінального провадження, які знаходяться у прокурора;

- від 18 червня 2026 року – сережки із золота 585 проби вагою 2,36 г., передані ОСОБА_5 за розпискою від 24.06.2026 – після набрання вироком законної сили залишити потерпілій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд міста Суми протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому, захиснику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_10