Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №645/2545/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/2545/25

Провадження № 2/645/112/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Сілантьєвої Е.Є.,

за участю секретаря судового засідання – Хілінського М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики у розмірі 32000,00 (тридцять дві тисячі доларів США) та сплачені судові витрати у розмірі 10551,08 грн. (десять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна грн, 08 копійок).

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до п.1 укладеного договору позики від 07.07.2021 року позикодавець ОСОБА_1 в порядку і на умовах, визначених договором, надає позичальнику ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 32000,00 доларів США, а останній зобов`язується повернути позику не пізніше 07 липня 2024 року. Фактом підтвердження отримання грошової суми безпосередньо є укладання договору позики, та відмітка на ньому: «Деньги получил» за особистим підписом Позичальника – « ОСОБА_3 ». Станом на 17.04.2025 року Відповідач борг не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав.

Ухвалою суду від 22.04.2025 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.

Ухвалою суду від 20.08.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті з дня постановлення цієї ухвали.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Дерев`янченко Я.Ю. до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, адвокат надав заяву, в якій просить про розгляд справи у відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про місце та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву, заперечень на позов, суду надано не було.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, причини неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що клопотань від учасників справи матеріали справи не містять, а також з огляду на строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, та те, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд дослідив докази, які були своєчасно долучені сторонами, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди представника позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

При цьому суд наголошує, що відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідачу було надано в позику грошові кошти.

З дослідженого договору позики від 07.07.2021 року вбачається, що Позикодавець – ОСОБА_1 в порядку і на умовах, визначених Договором, передав Позичальнику – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 валютні цінності на суму 32 000,00 доларів США (тридцять дві тисячі доларів США), а останній зобов`язався повернути їх позикодавцю не пізніше 07 липня 2024 року.

Оригінал договору від 07.07.2021 року має підпис ОСОБА_2 та відмітку на ньому: «Деньги получил» за особистим підписом Позичальника – « ОСОБА_3 ». (а.с.70).

Представник ОСОБА_1 адвокат Дерев`янченко Я.Ю. стверджує, що відповідач ОСОБА_2 не виконав боргове зобов`язання, не повернув грошові кошти в становлений договором строк, а тому його право підлягає захисту в судовому порядку, шляхом стягнення відповідної суми боргу.

Суд вважає доводи представника ОСОБА_1 адвоката Дерев`янченко Я.Ю. підставними, порушене право позивача підлягає захисту, тому вимоги про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 32 000,00 доларів США (тридцять дві тисячі доларів США) підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вищезазначений договір складений 07.07.2021 року повністю підтверджує, як факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики, так і його зобов`язання повернути ці кошти до 07.07.2024 року.

Таким чином грошове зобов`язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 та ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики позивач надав суду оригінал договору від 07.07.2021 року з відміткою на ньому: «Деньги получил» за особистим підписом Позичальника – « ОСОБА_3 ».

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 02 липня 2014 року при розгляді цивільної справи №6-79цс14, - відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Відповідна норма міститься у ст. 1047 ЦК України.

Верховний суд визначив розписку, як один з інших документів, який може бути складено на підтвердження отримання в борг певної грошової суми. Саме зазначив «Може бути складено», а не визначив, що обов`язково «Повинно бути складено».

Саме наступного правового висновку дійшов Верховний суд України у Постанові по справі №6-79цс14, від 02.07.2014 року:

«Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13».

Крім того, згідно висновку ВС України, викладеного в постанові від 02.09.2020 року у справі №569/24347/18, знаходження на час пред`явлення позову та виникнення спору оригіналу договору позики (розписки) позичальника про отримання суми позики у позивача (позикодавця), згідно з положеннями статті 545 ЦК України є одним із свідчень того, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Відповідно до постанови Верховного Суду України по справі № 725/5212/19 від 12 травня 2022 року Суд зазначив:

В оцінці умов договору про передачу грошових коштів за договором позики до його підписання сторонами Верховний Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).

Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання змісту умов договору про передачу грошових коштів та правової природи подібного за змістом пункту договору, зробила такі висновки:

«7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом.

7.26. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.

7.27. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

7.28. Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою.[…]

7.34. Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

7.35. Тож положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші».

На підставі викладеного П.1 договору позики від 07.07.2021 року в частині передачі грошових коштів укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмітка на договорі «Деньги получил» за особистим підписом Позичальника – « ОСОБА_3 » - є розпискою у розумінні ст. 1047 ЦК України.

Зважаючи на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій умови договору про отримання позичальником суми позики, Верховний Суд дійшов висновку, що сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми позики від позикодавця позичальнику…».

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що наявність оригіналу договору у позивача свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідачем по договору позики від 07.07.2021 року.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики та повернув повністю або частково кошти саме за цим договором позики.

Крім того, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, отримані кошти позивачу не повернув, про що свідчить наявність у позивача розписки, а тому, за вимогою позивача, суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за розпискою від 07.07.2021, тобто 32000,00 доларів США (чотири тисяч двісті доларів США), що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при подачі позову судовий збір в сумі 10551,08 грн. (десять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна грн, 08 копійок).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81, 141, 211,259,263-265,268,280 ЦПК України, ст.ст.11,16,1046,1049,625 ЦК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 ) борг за договором позики від 07.07.2021 року у сумі 32 000,00 (тридцять дві тисячі) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 10551,08 грн. (десять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна грн. 08 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 13.07.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 РНОКПП- НОМЕР_1 .

Суддя Сілантьєва Е.Є.