Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №450/2574/26 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2574/26 Провадження № 2/450/2299/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Представник позивача через систему «Електронний Суд» звернувся в Пустомитівський районний суд Львівської області з позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 28.08.2025-100001268, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Споживчий центр» 28.08.2025 року, у розмірі 42580 грн., яка складається з 13000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 19570 грн. заборгованості по відсоткам, 1170 грн. заборгованості по комісії за надання кредиту, 2340 грн. заборгованості за додатковою комісією (обслуговування кредиту) та 6500 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за ст. 625 ЦК України.

Мотивував позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «Споживчий центр» і уклав 28.08.2025 року кредитний договір № 28.08.2025-100001268, отримавши грошові кошти в сумі 10000 грн. на споживчі потреби строком на 217 днів, зі сплатою 0,5% на день за процентною ставкою «Економ», 1% на день за процентною ставкою «Стандарт», комісії за надання кредиту в розмірі 900 грн., комісії за обслуговування кредиту в сумі 900 грн., яка сплачується двічі. Зауважив, що вказаний договір складений в електронному варіанті та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора. 30.08.2025 року між сторонами укладено додатковий договір, яким погоджено збільшення суми кредитування до 11000 грн., строку кредитування на 215 днів, комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту на 90 грн. 25.09.2025 року між сторонами укладено додатковий договір, яким погоджено збільшення суми кредитування до 13000 грн., строку кредитування на 189 днів, комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту на 180 грн. Вказав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку із чим утворилася згадана заборгованість. Враховуючи наведене, просив позовні вимоги задовольнити, а судові витрати, які складаються з 2662 грн. 40 коп. сплаченого судового збору і 130 грн. 98 коп., пов`язаних з надсиланням поштової кореспонденції, стягнути з відповідача на користь позивача. Крім цього, вказав, що орієнтований розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 6000 грн.

Ухвалою від 25.05.2026 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

11.06.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав, що позивачем проігноровано процедуру досудового врегулювання спору. До матеріалів позову не долучено первинних банківських документів на підтвердження видачі йому кредитних коштів. Крім цього, документи, які стосуються умов кредитного договору не підписані належним чином, оскільки відсутні відомості щодо генерації одноразового ідентифікатора і надсилання такого на його номер телефону. Комісія за надання кредиту та його обслуговування є безпідставною і незаконною, оскільки вказані послуги вчинені позивачем на свою користь.

12.06.2026 року представником позивача Чехун Ю.В. подано відповідь на відзив, згідно мотивів якої просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказала, що позивачем долучено довідку про ідентифікацію відповідача через систему BANKID НБУ, що спростовує покликання відповідача. Лист ТзОВ «УПР» №1-1205 від 12.05.2026 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу, оскільки містить всі необхідні реквізити. Заперечуючи позовні вимоги відповідачем не долучено доказів на підтвердження обставин, на які він покликається, зокрема банківських виписок щодо неналежності йому банківської картки № НОМЕР_1 , на яку були перераховані грошові кошти. Окрім наведеного, ТзОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а тому було зобов`язане залучити посередника для переказу грошових коштів, з огляду на що покликання відповідача щодо незаконності комісії є безпідставними.

17.06.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно мотивів яких вказав, що доказами на підтвердження перерахування грошових коштів може бути виключно банківська квитанція. Розрахунок заборгованості, який долучений до матеріалів справи, не є первинним документом, а такий складено позивачем, як заінтересованою особою.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

В силу ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Судом встановлено, що 28.08.2025 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «Споживчий центр» кредитний договір № 28.08.2025-100001268, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення та паспорту споживчого кредиту, наклавши на такі електронний підпис у виді одноразових ідентифікаторів А498, Е498, що були скеровані на його фінансовий номер мобільного зв`язку НОМЕР_2 , внаслідок чого отримав кредит на споживчі потреби в сумі 10000 грн. строком на 217 днів зі сплатою 0,5% на день за процентною ставкою «Економ», 1% на день за процентною ставкою «Стандарт», комісії за надання кредиту в розмірі 900 грн., комісії за обслуговування кредиту в сумі 900 грн., яка сплачується двічі.

30.08.2025 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «Споживчий центр» додатковий договір до кредитного договору № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року, шляхом підписання паспорту споживчого кредиту, примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферту) до кредитного договору, примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепту) про укладення додаткового договору до кредитного договору, наклавши на такі електронний підпис у виді одноразових ідентифікаторів А265, К265, що були скеровані на його фінансовий номер мобільного зв`язку НОМЕР_2 , внаслідок чого сторони погодили збільшення суми кредитування до 11000 грн., строку кредитування на 215 днів, комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту на 90 грн.

25.09.2025 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «Споживчий центр» додатковий договір до кредитного договору № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року, шляхом підписання паспорту споживчого кредиту, примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферту) до кредитного договору, примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепту) про укладення додаткового договору до кредитного договору, наклавши на такі електронний підпис у виді одноразових ідентифікаторів А479, К479, що були скеровані на його фінансовий номер мобільного зв`язку НОМЕР_2 , внаслідок чого сторони погодили збільшення суми кредитування до 13000 грн., строку кредитування на 189 днів, комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту на 180 грн.

Згаданий вище номер мобільного зв`язку вказано відповідачем у персональних даних при поданні до суду процесуальних документів, а тому відсутні обґрунтовані сумніви щодо укладення кредитного договору № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року та додаткових договорів до нього, саме ОСОБА_1 .

Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , вказану останнім особисто при укладенні кредитного договору № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року та додаткових договорів до нього, що підтверджується листами ТзОВ «Універсальні платіжні рішення».

Доказів на підтвердження відсутності у володінні ОСОБА_1 згаданої вище банківської картки, яка вказано ним особисто при укладенні кредитного договору, стороною відповідача суду не надано.

На підтвердження позовних вимог представником позивача подано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року, відповідно до якої заборгованість відповідача за вказаним договором становить 42580 грн., яка складається з 13000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 19570 грн. заборгованості по відсоткам, 1170 грн. заборгованості по комісії за надання кредиту, 2340 грн. заборгованості за додатковою комісією (обслуговування кредиту) та 6500 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за ст. 625 ЦК України.

Заперечуючи заборгованість у вказаному розмірі, відповідачем не надано суду власного контрозрахунку на підтвердження обставин, якими обґрунтовувались відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.

Однак, суд не може в повній мірі погодитися з наданим позивачем розрахунком заборгованості, виходячи з наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, заборгованість за відсотками, нарахованими представником позивача за ст. 625 ЦК України, за кредитним договором № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року у розмірі 6500 грн. не підлягатиме стягненню з відповідача на користь ТзОВ «Споживчий центр».

Крім цього, у постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 міститься правовий висновок, згідно якого банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Суд погоджується із наявністю у відповідача ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати комісії в сумі 1170 грн. за надання кредиту, яка передбачена умовами договору, однак не погоджується в частині наявності заборгованості за додатковими комісіями (за обслуговування кредиту) в сумі 2340 грн.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 2340 грн. заборгованості за комісією з обслуговування кредиту слід відмовити.

Верховний Суд у постанові від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц наголосив на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивував позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року в розмірі 33740 грн., яка складається з 13000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 19570 грн. заборгованості за відсотками, 1170 грн. заборгованості по комісії за надання кредиту.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а тому з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 2662 грн. 40 коп. судового збору і 130 грн. 98 коп. судових витрат, пов`язаних з надсиланням поштової кореспонденції.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 526, 527, 530, 599, 610-612, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію»,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 28.08.2025-100001268 від 28.08.2025 року в розмірі 33740 грн., яка складається з 13000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 19570 грн. заборгованості за відсотками, 1170 грн. заборгованості по комісії за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 130 грн. 98 коп. судових витрат, пов`язаних з надсиланням поштової кореспонденції.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.