Вирок від 09 липня 2026 р. у справі №448/224/26 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/224/26

Провадження № 1-кп/448/120/26

В И Р О К

Іменем України

10.07.2026 м. Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в м.Мостиська кримінальне провадження за №12026141230000001 від 02 січня 2026 по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Довгомостиська, Мостиського району Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, одруженого, який має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

потерпілий ОСОБА_5 – не з`явився,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним

1. 23 грудня 2025 приблизно о 14 годині 30 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи на території сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВІР», що за адресою: Львівська область, Яворівський район, село Довгомостиська, вулиця Зелена, будинок 55-Б, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, не маючи права користування транспортним засобом, протиправно заволодів автомобілем марки «Volkswagen Passat В5» державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю, згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи 107 388,00 грн, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6 , після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим транспортним засобом на власний розсуд.

2. Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.1 ст.289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом.

ІІ. Позиція обвинуваченого

3. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та підтвердив обставини, що наведені у обвинувальному акті. Пояснив, що дійсно, 23.12.2025 близько о 14 год. 30 хв., перебуваючи на території сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВІР», що за адресою: Львівська область, Яворівський район, село Довгомостиська, заволодів автомобілем ОСОБА_5 .. У вчиненому щиро розкаявся, зазначив, що критично оцінює свої діяння, зробив для себе відповідні висновки, просив не застосовувати суворої міри покарання. Згідний із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, згідний на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без дослідження доказів, якими підтверджуються встановлені досудовим розслідуванням обставини, а також згідний із встановленими обмеженнями оскарження вироку за результатами розгляду обвинувального акту в спрощеному провадженні.

Зазначив, що готовий понести призначене судом покарання, просив його не ізольовувати від суспільства.

ІІІ. Позиція потерпілого

4. Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, 04.03.2026 подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, вказав, що претензій до обвинуваченого не має та просить суворо не карати.

ІV. Оцінка Суду

5. Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження, та, роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

6. Суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням документів, які характеризують обвинуваченого, як особу.

7. Показання обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

8. Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого, у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.

9. Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах пред`явленого обвинувачення.

10. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.

11. Враховуючи показання обвинуваченого, співвіднісши їх з фактичними обставинами справи, приймаючи до уваги те, що фактичні обставини справи ніким не оспорюються, Суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за частиною першою статті 289 КК, як незаконне заволодіння транспортним засобом.

12. Вина ОСОБА_3 у скоєному доведена у повному обсязі, поза розумним сумнівом.

V. Призначення покарання

13. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

14.Обвинувачений ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, які згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину.

15. Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст.66 КК України є: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також повне та беззастережне визнання вини обвинуваченим.

16. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

17. Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

18. Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

19. Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом враховується те, що такий раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, щиро розкаявся у вчиненому, яке проявилося в критичній оцінці ним свого діяння шляхом визнання вини, запевнення, що він більше подібного не вчинить і бажає виправитись; беззастережно визнав свою вину у скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке виражається в тому, що винний добровільно у будь-якій формі своїми активними діями надав допомогу органам досудового розслідування та суду у з`ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття, а також, враховуючи, його стан здоров`я, який на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, крім того, обставини, що обтяжують покарання відсутні.

20. З огляду на викладене, та, враховуючи позицію прокурора, який просив призначати покарання для обвинуваченого у виді обмеження волі на строк 3 роки та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку та погоджується з думкою державного обвинувача та потерпілого про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання саме у виді обмеження волі, в межах санкції ч.1 ст.289 КК України.

21. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд також погоджується із думкою прокурора, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час іспитового строку. Суд також враховує думку потерпілого, який в поданій заяві просив суворо не карати обвинуваченого. Тому припустимо звільнити ОСОБА_3 від відбуття покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, що буде відповідати справедливому співвідношенню між вчиненим злочином та заходами, які застосовуються до винного і зумовлені метою кримінального покарання, є необхідними і не надмірними.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, необхідно покласти на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК.

22. Вирішуючи питання встановлення іспитового строку та покладення обов`язків із числа регламентованих ст.76 КК України, слід зазначити, що статтею 75 того ж Кодексу передбачено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

23. У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

24. З огляду на наведене, з урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_3 іспитовий строк тривалістю в 1 рік, із покладенням на нього обов`язків, регламентованих ст.76 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

25. Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 ст.69 КК України, суд не вбачає.

26. Суд приходить до переконання, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

VІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку

27. Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

28. У відповідності до вимог ст. ст. 124, 126 КПК України процесуальні витрати по справі необхідно стягнути з обвинуваченого в користь держави.

29. Запобіжний захід ОСОБА_3 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання Суд не вбачає.

30. Цивільний позов по справі не заявлений.

З цих підстав, керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд,

у х в а л и в :

1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.289 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

2. Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

3. Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

4. Іспитовий строк ОСОБА_3 рахувати з моменту проголошення вироку.

5. Цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не пред`явлений.

6. Речові докази відсутні.

7. Процесуальні витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні в розмірі 8022 (вісім тисяч двадцять дві) гривні 60 коп. за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-26/553-АВ - стягнути з ОСОБА_3 на користь держави.

8. Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання Суд не вбачає.

9. Інші, заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувались.

10. На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

11. Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

12. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

13. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду виготовлений та підписаний суддею в нарадчій кімнаті 10.07.2026.

Суддя ОСОБА_7