Вирок від 12 липня 2026 р. у справі №638/24317/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 12 липня 2026 р.

Справа: №638/24317/25

Суддя: Цвірюк Д. В.

Справа № 638/24317/25

Провадження №1-кп/638/1194/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова кримінальне провадження №62023170020000485 від 21.03.2023 року стосовно:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Артемовський Іркутської області, громадянина України, із неповною середньою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, є особою з інвалідністю ІІІ групи, учасником бойових дій, який проходить військову службу за мобілізацією, зареєстрований та до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , утримується в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», раніше не судимий,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -

встановив:

ОСОБА_10 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 №115 від 10.05.2022 року зарахований на військову службу та призначений старшим стрільцем 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Вимоги ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують старшого солдата ОСОБА_10 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст.9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV, старший солдат ОСОБА_10 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Частиною 4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст.12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та який діє на теперішній час.

Однак, старший солдат ОСОБА_10 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

Так, старший солдат ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією строком до закінчення особливого періоду, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст.65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

При цьому, старший солдат ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, незаконно вирішив ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 в порушення вимог ст.ст.65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, діючи в умовах воєнного стану 29.12.2022 року самовільно залишив місце несення служби, а саме місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця старший солдат ОСОБА_10 в період з 29.12.2022 до моменту виявлення працівниками ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області 25.11.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами території тимчасової дислокації підрозділу та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково та пояснив, що під час проходження служби захворів, поїхав у госпіталь та пройшов магнітно-резонансну томографію (МРТ) після чого лікар травматолог дав звільнення строком на десять днів. У цей період надійшов дзвінок від матері, яка повідомила, що в неї стався інсульт. Зазначив, що командування військової частини дозволу на виїзд не надало, у зв`язку з чим він самовільно залишив місце служби та поїхав до матері, обґрунтовуючи це тим, що в нього не було іншого вибору.

Свідок ОСОБА_12 під час допиту повідомив, що зі ОСОБА_10 несли разом службу, за час перебування на службі поведінка останнього була задовільна. На той час знаходились в Куп`янському районі. Зазначив, що 29.12.2022 року під час вечірньої перевірки виявлено, що ОСОБА_10 самостійно залишив військову частину, причини такого вчинку свідку не відомі. При цьому, свідок зазначив, що ОСОБА_10 на стан здоров`я не скаржився.

Свідок ОСОБА_13 під час допиту повідомив, що особисто зі ОСОБА_10 не знайомий, знає, що несли службу в одному батальйоні. Чув, що ОСОБА_10 залишив військову частину під кінець 2022 року. При цьому зазначив, що в бригаді було все добре, відносини були доброзичливі.

Від допиту свідка ОСОБА_14 прокурор відмовився. Сторона захисту не заявляла клопотання про допит інших свідків.

Допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, оглянувши відеозапис, суд дійшов наступного висновку.

Не зважаючи часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, його винуватість у вчиненому повністю підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених безпосередньо в судовому засіданні доказів.

Окрім показів свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , наданих в судовому засіданні, винність ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України також підтверджується наступними письмовими доказами.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №115 від 10.05.2022 року, військовослужбовця за призовом солдата ОСОБА_10 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 05.05.2022 року №53-РС на посаду стрільця кулеметного взводу НОМЕР_4 стрілецького батальйону, який прибув для подальшого проходження служби із ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10 травня 2022 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, вважати таким, що 10 травня 2022 року приступив до прийому справ та посади, цього ж числа прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою;

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №182 від 14.07.2022 року, військовослужбовця за призовом солдата ОСОБА_10 , стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.07.2022 року №217-РС на посаду кулеметника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону, вважати таким, що 14 липня 2022 року приступив до здачі та прийому справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав та прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою;

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №216 від 15.08.2022 року, військовослужбовця за призовом солдата ОСОБА_10 , кулеметника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.08.2022 року №253-РС солдатом резерву 1 запасної роти, вважати таким, що 15 серпня 2022 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа здав та приступив до виконання службових обов`язків;

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №283 від 21.10.2022 року, військовослужбовця за призовом солдата ОСОБА_10 , солдата резерву 1 запасної роти, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.10.2022 року №327-РС на посаду старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, вважати таким, що 21 жовтня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою;

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №352 від 29.12.2022 року, військовослужбовця за призовом старшого солдата ОСОБА_10 , старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону знято з усіх видів забезпечення з 29 грудня 2022 року.

Актом службового розслідування, проведеного заступником командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 3 механізованого батальйону лейтенантом ОСОБА_15 , встановлено, що відповідно до бойового розпорядження оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 14.02.2022 №21т-оп та бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2022 №301/130/т на застосування особового складу підрозділів частини військовослужбовець старший стрілець 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону старший солдат ОСОБА_10 повинен був виконувати завдання у складі свого підрозділу щодо протидії військової агресії зі сторони російської федерації, але 29 грудня 2022 року на позиціях 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 була встановлена його відсутність. Зброя зазначеного військовослужбовця знаходиться на КСП 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону. Вжитими заходами щодо з`ясування місцезнаходження старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону старшого солдата ОСОБА_10 , а саме: спроби встановити з ним та його родичами телефонний зв`язок, його пошуки на території розташування підрозділу, по навколо розташованим населеним пунктам, а також опитування співслужбовців позитивного результату не дали. Фізичний та психологічний тиск на вказаного військовослужбовця ніким не здійснювався, хвилювань щодо сімейно-побутових та інших проблем він не висловлював. З пояснень стрілка-санітара 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону молодшого сержанта ОСОБА_16 встановлено, що 29.12.2022 о 08.00 під час перевірки наявності особового складу в Харківській області, н.п. Загризове було виявлено відсутність старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону старшого солдата ОСОБА_10 . На телефонний зв`язок військовослужбовець не виходив. З пояснень командира 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону капітана ОСОБА_17 стало відомо, що 29.12.2022 о 08.00 під час перевірки наявності особового складу в Харківській області, н.п. Загризове було виявлено відсутність старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону старшого солдата ОСОБА_10 . На телефонний зв`язок військовослужбовець не виходив. З пояснень старшого бойового медика 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону сержанта ОСОБА_18 стало відомо, що 29.12.2022 о 08.00 під час перевірки наявності особового складу в Харківській області, н.п. Загризове було виявлено відсутність старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону старшого солдата ОСОБА_10 . На телефонний зв`язок військовослужбовець не виходив. Встановлені обставини справи підтверджуються рапортом командира НОМЕР_2 механізованого батальйону підполковника ОСОБА_19 , письмовими поясненнями молодшого сержанта ОСОБА_16 , капітана ОСОБА_17 , сержанта ОСОБА_18 , в яких вказано, що 29.12.2022 виявлено факт відсутності старшого солдата ОСОБА_10 в районі зосередження підрозділу. До пункту дислокації 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону старший солдат ОСОБА_10 до теперішнього часу не повернувся, в зв`язку з чим відібрати в нього пояснення не вбачається можливим;

У відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №156 Про результати службового розслідування, старшого солдата ОСОБА_10 позбавлено премії за грудень 2022 року повністю; наказано не виплачувати за грудень 2022 року додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168; наказано притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення;

Також судом досліджено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62023170020000485 року від 21.03.2023 року, з якого вбачається, що органом досудового розслідування були внесені відомості за фактом того, що 29.12.2022 року приблизно о 08.00 годині в районі зосередження підрозділу поблизу населеного пункту Загризове Харківської області встановлено відсутність військовослужбовця за призовом під час мобілізації старшого стрільця 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, досліджено повідомлення ВЧ НОМЕР_1 про виявлене кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.408 ККУ; повідомлення СІЗ ДВКР СБ України ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » про виявлене кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.408 ККУ; рапорт командира НОМЕР_2 механізованого батальйону підполковника ОСОБА_20 від 30.12.2022 року, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4042 від 30.12.2022 року про призначення службового розслідування; доповідь командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_21 про самовільне залишення місця служби в бойовій обстановці без зброї військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації; пояснювальні записки ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 ; службову характеристику на ім`я ОСОБА_10 ; медичну характеристику ОСОБА_10 ; постанову про зміну (уточнення) правової кваліфікації кримінального правопорушення від 25.11.2025 року; протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 25.11.2025 року з відеозаписом до нього; довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої на ім`я ОСОБА_10 ; військовий квиток ОСОБА_10 серії НОМЕР_5 ; індивідуальну програму реабілітації інваліда №1278 відносно ОСОБА_10 .

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.

Під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд. Даних обставин під час розгляду кримінального провадження та недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 85-89 КПК України судом не встановлено.

В даній справі порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій дотриманий, про що власне свідчать надані стороною обвинувачення копії постанов слідчого, протоколів, копії ухвал слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як наслідок, суд сприймає надані стороною обвинувачення докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст.91 КПК України та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

Здійснюючи перевірку вказаних висновків, як джерел доказів, на предмет можливості їх використання у кримінальному провадженні, суд встановив, що вони були отримані із дотриманням норм КПК України. Вказані документи підтверджують достовірність, можливість використання та допустимість інших досліджених судом доказів.

З огляду на викладене, вищезазначені докази суд вважає належними та допустимими, оскільки прямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню та мають значення для даного кримінального провадження, отримані у порядку, передбаченому КПК України.

Так, частиною 5 ст. 407 КК України передбачена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Згідно зі ст.12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України, відносяться до тяжких злочинів.

За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.

При цьому, слід зазначити, що частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена «поза розумним сумнівом». Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

З огляду на наведене, у ракурсі установлених фактичних обставин справи шляхом встановлення кримінально-правових, юридично значущих ознак та визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_10 вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.407 КК України та кваліфікує його дії як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Не визнання вини обвинуваченим і відповідно доводи захисту про недоведеність винуватості обвинуваченого, на думку суду, мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження обвинуваченого повністю спростовуються об`єктивними відомостями, дослідженими судом в судовому засіданні за участю сторін, вина обвинуваченого підтверджується наданими стороною обвинувачення письмовими доказами, які були безпосередньо досліджені судом, а також показами свідків, допитаними в судовому засіданні.

При цьому жодних документів, у тому числі медичних, на підтвердження наявності поважних причин відсутності на службі ані обвинуваченим ОСОБА_10 , ані його захисником суд надано не було протягом розгляду кримінального провадження.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, покази самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_10 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України – є тяжким злочином, відомості про особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_10 , судом не встановлено.

При цьому суд зауважує, що зазначення в обвинувальному акті пом`якшуючої обставини «щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення» обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні не враховується судом та не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки розкаяння передбачає визнання особою факту вчинення злочину, дійсне й відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, бажання виправити наслідки скоєного. Таких обставин судом не встановлено.

Також судом не встановлено обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_10 .

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_10 раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, є особою з інвалідністю ІІІ групи, учасником бойових дій, військовослужбовцем, нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», зареєстрований та до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , в КНТ «ДБКЛПД» ДОР» не знаходиться і раніше не значився, за місцем несення служби характеризується позитивно, раніше притягався до дисциплінарної відповідальності за невчасне прибуття з лікувального закладу до місця служби та відсутність на військовій службі з 30.09.2022 року по 10.30 год. 01.10.2022 року.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

З урахуванням викладеного, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, особу винного, його ставлення до вчиненого, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Призначення такого покарання буде необхідним, достатнім та дієвим заходом для виправлення обвинуваченого та запобігання нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Суд також враховує позиції Верховного Суду, викладені в постановах у справі №750/2773/22 (провадження №51-3061км22) від 22.12.2022 та у справі №726/78/23, (провадження №51-1772км23) від 11.07.2023, з яких вбачається, що кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.

Підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

При цьому суд зауважує, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього кримінального провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням, демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Щодо питання зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання обвинуваченому, то слід відмітити таке.

ОСОБА_10 був затриманий 25.11.2025 року та перебуває під вартою по теперішній час.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 663/537/17 сформувала правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання) у такому ракурсі, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №2046-VIII (пряма дія Закону№2046-VIII).

З огляду на те, що ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення після 20 червня 2017 року, рахується попередньо ув`язненим з 25.11.2025 року, йому слід зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення у період з 25.11.2025 року до набрання вироком суду законної сили згідно ч.5 ст.72 КК України із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавленні волі.

Оскільки судом призначається покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства, за відсутності виняткових обставин, передбачених ч.3 ст.377 КПК України, враховуючи встановлені та викладені раніше обставини, у тому числі визначені ст. 178 КПК України, які підтверджують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на переконання суду до набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_10 у виді тримання під вартою, необхідно залишити без змін.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.370, 371, 373, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання - з 25.11.2025 року.

Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_10 з 25.11.2025 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_10 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua