Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №335/4093/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 335/4093/26 3/335/1020/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя Романько О.О., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Нова Каховка, Херсонська область, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянки України серії НОМЕР_1 виданий Суворівським РВ у м.Херсоні УДМС України в Херсонській області від 26.06.2013, рнокпп НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 ,

за ч. 4 ст. 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом серії ВАД № 682339 від 03.04.2026 та доданих до нього матеріалів, 03.04.2026 о 15 год. 05 хв., ОСОБА_1 знаходячись на своєму робочому місці в торгівельному кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: м. Запоріжжя, вул.Сталеварів, 32, здійснила продаж тютюнових виробів марки «Прима Класична», що не має марки акцизного податку, чим порушила ст. 11 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та вчинила правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 156 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 156 КУпАП не визнала, додатково зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою. Знайти роботу їй важко як через її вік, так і наявність захворювання на псоріаз. Вона мала тимчасовий підробіток у кіосках. На роботу її офіційно не влаштували, взяли за повідомленням у Вайбер. Того дня їй зателефонував чоловік на ім`я ОСОБА_2 , якого вона особисто ніколи не бачила, але знала, що він займається працевлаштуванням у кіоски з продажу тютюну. Сказав щоб вона вийшла у кіоск, який знаходиться по АДРЕСА_3 щоб змінити дівчину, яка там працювала, оскільки їй треба було поїхати додому через пошкодження квартири у зв`язку з обстрілом м. Запоріжжя. Як їй пояснили, то вона повинна була просто побути в ларьку до повернення продавця. Коли вона туди приїхала, то дівчина продавчиня пішла. Через секунду до кіоску хтось постукав, вона подумала, що то та дівчина повернулася бо щось забула. Відчинивши віконце вона перед собою побачила поліцейських, які почали її звинувачувати у продажі цигарок якомусь чоловіку. Проте, за той час, що вона знаходилася у кіоску, нею не було продано ніяких цигарок та і такого їй не дозволяли робити. Разом з тим, поліцейські почали стверджувати, що вона вчинила адміністративне правопорушення. Вона не заперечує, що за час проживання в м. Запоріжжі на неї вже складалися протоколи про адміністративні правопорушення за торгівлю тютюновими виробами. Але цього разу вона ніяких цигарок не продавала. В тому місці на роботу влаштована не була. Ні трудової книжки, ні трудової угоди на неї не складали. Вини своєї не визнає. Додатково вказала, що вона має дуже скрутне матеріальне становище, близьких родичів чи знайомих в м. Запоріжжі немає, проживає у гуртожитку.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Железняк Л.В. заперечувала стосовно протоколу. Зазначила, що ОСОБА_1 не є власником такого кіоску, не є ФОП, не була офіційно працевлаштована на роботу продавця. Ні матеріали справи, ні долучений відеозапис не засвідчили сам факт продажу товарів. На відео ОСОБА_1 ніякої діяльності з реалізації підакцизних товарів не здійснює, зазначений факт стверджувався лише представниками поліції. Квитанції, чеки щодо реалізації майна до справи не долучені. Особу свідка взагалі не встановлено. На відеозаписі працівники поліції підійшли до якогось чоловіка, обличчя якого взагалі не було видно, не встановили його особу відповідно до документів які б її посвідчили. Спілкування з цим чоловіком відбувається не зрозуміло в якому місці, але не біля кіоску до якого потім підійшли поліцейські з повною впевненістю, що в ньому знаходиться ОСОБА_1 , оскільки відразу її назвали на ім`я та вказали, що вона вже притягувалася раніше до адміністративної відповідальності. Сам факт перебування ОСОБА_1 в кіоску не може свідчити про те, що нею здійснювалася будь-яка діяльність щодо продажу товарів. Складання протоколу про адміністративне правопорушення, відібрання пояснень у ОСОБА_1 та у якогось гр. ОСОБА_3 , вилучення цигарок, взагалі на відеозаписі не зафіксовано, будь-яких інших свідків події не зазначено. На підставі чого поліцейські вилучили 81 пачку цигарок і чому про це не склали відповідний протокол або акт залишається не встановленим. Згідно квитанції такі речі передані на зберігання, але коли і ким вони були поміщені до полімерного пакету, опечатані бирками, хто саме на них ставив підписи взагалі не зрозуміло. Також, поліцейські стверджували, що діяння ОСОБА_1 підпадає під кваліфікацію за ч. 4 ст. 156 КУпАП, оскільки вона раніше притягувалася до відповідальності за аналогічне правопорушення. Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про таке, уповноваженою особою не долучено копії постанови суду або будь-яких інших відомостей на підтвердження такої кваліфікації. Окремо, захисник звернула увагу на те, що санкція ч. 4 ст. 156 КУпАП передбачає конфіскацію товарів та виручки. При цьому, працівниками поліції наявність виручки взагалі не встановлювалася. Просила врахувати, що будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь порушника. Вина ОСОБА_1 та взагалі сама подія не доведена.

Вирішуючи питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд виходить з такого.

Частиною 1 ст. 156 КУпАП дійсно передбачено відповідальність за роздрібну або оптову алкогольними напоями чи тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку.

Частина 4 ст. 156 КУпАП передбачає відповідальність за дії, передбачені частиною першою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На підтвердження факту вчинення вказаних у протоколі діянь уповноваженою особою надано: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 682339 від 03.04.2026; опитування особи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 03.04.2026; рапорт ОСОБА_4 ; фотоматеріали, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичної особи фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; квитанцію про отримання речей та документів, вилучених під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення № 129; диск із відеозаписом. Відомостей про вилучення будь-якої виручки матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, а саме роздрібна або оптова торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 156 КУпАП порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння у приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування як такі, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння заборонена, або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння через торгові автомати чи особами, які не досягли 18-річного віку, а також продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, тютюнових виробів, електронних сигарет, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння особі, яка не досягла 18-річного віку, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар), або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, винами столовими у заборонений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування час доби.

Відповідно до ч. 3 ст. 156 КУпАП торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння з рук, з лотків, у приміщеннях або на територіях, заборонених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 КУпАП дії, передбачені частиною першою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно з ч. 2 ст. 62 Основного Закону, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно з якою «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно з вказаною правовою позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

Враховуючи, що провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється посадовою особою в рамках пред`явленого обвинувачення, в даному випадку в межах фактичних обставин викладених у відповідному протоколі, а також виходячи з матеріалів наданих для розгляду, які були попередньо зібрані та належним чином процесуально закріплені уповноваженою на те посадовою особою, суд позбавлений можливості самостійно усунути недоліки, що виникли у зв`язку з відсутністю відповідних матеріалів адміністративної справи, оскільки до повноважень суду не входить збирання доказів, їх вилучення або долучення іншим чином з інших матеріалів справ про адміністративні правопорушення, при цьому перекладання на себе повноважень посадової особи уповноваженої на складання протоколу про адміністративне правопорушення, в противному випадку, призведе до порушення судом принципу рівності сторін процесу.

У справі «Карелін проти Росії» є недопустимим з боку суду, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, уточнення у судовому засіданні фабули правопорушення, усунення розбіжностей та неточностей, що мали місце у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки такі дії є порушенням ч. 1 ст. 6 «Про захист прав людини і основоположних свобод», тобто порушено принцип рівності сторін і змагальності судового процесу. За таких умов, особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії», серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У рекомендації № R (91) 1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Судом встановлено, що ні відеозапис, ні будь-які інші матеріали справи не свідчать про наявність самого факту відчуження будь-якого товару ОСОБА_1 будь-якій особі.

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 156 КУпАП (порушення правил торгівлі підакцизними товарами) факт продажу є обов`язковим елементом складу правопорушення. Без задокументованого факту реалізації товарів відсутня сама подія правопорушення.

На підтвердження такого повинні бути надані відповідні докази, зокрема: пояснення покупця, тобто особи, яка придбала товар (особа якого повинна бути належним чином встановлена); свідчення очевидців, тобто самого процесу передачі товару з рук в руки та оплати; фіскальні документи: чеки, роздруківки з реєстратора розрахункових операцій (РРО), які підтверджують факт проведення операції; речові докази: вилучений підакцизний товар (пляшка, пачка цигарок), який має бути зафіксований у протоколі; відеозапис, наприклад, запис з нагрудної камери поліцейського або камер відеоспостереження (якщо видно момент передачі грошей та алкоголю/тютюну).

Таких доказів суду надано не було. Натомість, переглянутий судом відеозапис в судовому засіданні, засвідчив з боку працівників поліції ряд суттєвих порушень та упереджене ставлення до особи і наперед визнання її вже винуватою, про що останніми відразу повідомлено під запис.

Таким чином, проаналізувавши зміст доказів, наявних в матеріалах цієї справи, доходжу висновку, що вони не підтверджують наявності у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 156 КУпАП.

За таких обставин провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 33, ч. 4 ст. 156, 268, 279, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень.

Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: О.О. Романько