Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №195/623/26 — Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/623/26

Провадження № 2/195/431/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.07.2026 року с-ще Томаківка

Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого — судді Колодіної Л.В.,

при секретарі судового засідання — Левкович Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Томаківка Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник — адвокат Івахненко Олександр Олександрович, до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, припинення права власності на майно, що є у спільній сумісній власності, та визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В :

представник ОСОБА_1 - адвокат Івахненко О.О. звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, загальною площею 67,00 кв.м., житловою площею 46,00 кв.м., відповідно до Договору купівлі – продажу від 03.03.1992 року (зареєстрованому в реєстрі за № 406), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, в порядку поділу майна, що є об`єктом спільною сумісною власністю подружжя, позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), право особистою приватної власності на житловий будинок, загальною 67,00 кв.м., житловою площею 46,00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) грошову компенсацію в розмірі 25 225,00 гривень за 1/2 частки вартості житлового будинку.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає в позові, що 03 листопада 1979 року між позивачем і відповідачем, ОСОБА_2 , був укладений шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, актовий запис №16. Одруження з відповідачем виявилося невдалим. Протягом сумісного життя дедалі частіше між ними виникали непорозуміння, що спричиняло повсякденні сварки, навіть через незначні дрібниці, створюючи психологічно нездорову атмосферу в сім`ї, внаслідок чого їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим, у зв`язку із цим шлюб між ними розірвано, про що в Книзі розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 45 від 19 квітня 2011 року.

В період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 , за їхні заощадження, 03 березня 1992 року, за Договором купівлі – продажу, ними було куплено житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, за взаємною згодою, будинок було оформлено на позивача.

Зазначені обставини підтверджуються Договором купівлі – продажу від 03.03.1992 року (зареєстрованому в реєстрі за № 406). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 10.04.2026 року, номер інформаційної довідки: 472253993, право власності на нерухоме майно, за адресою розташування житлового будинку, не за ким не зареєстровано, тобто після 2014 року право власності на житловий будинок залишається за мною та відповідачкою.

Рішенням сесії Томаківської селищної ради, від 29.02.2024 року №1326-31/VІІІ, в с.Високе, вулицю «40 років Перемоги» перейменовано на «Миру», що підтверджується довідкою наданою виконавчим комітетом Томаківської селищної ради № 36 від 01.05.2026 року.

Отже, спірний будинок був куплений подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до ч. 4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Аргументи учасників справи

Представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом - Івахненко О.О. подано клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом шляхом надсилання на зареєстровану адресу її проживання поштового повідомлення разом з копією ухвали про відкриття провадження. Поштовий конверт повернувся з відміткою «адресат відсутній».

Крім того, відповідача було повідомлено про розгляд справи шляхом опублікування відомостей про дату та час судового засідання на сайті Томаківського районного суду Дніпропетровської області на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в мережі Інтернет.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідачів та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, прийшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 03 листопада 1979 року між позивачем і відповідачем, ОСОБА_2 , був укладений шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією актового запису про шлюбу №16 від 03.11.1979 року (а.с.11).

Одруження з відповідачем виявилося невдалим. Протягом сумісного життя дедалі частіше між ним та дружиною виникали непорозуміння, що спричиняло повсякденні сварки, навіть через незначні дрібниці, створюючи психологічно нездорову атмосферу в сім`ї, внаслідок чого їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим, у зв`язку із цим шлюб між ними розірвано, про що в Книзі розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 45 від 19 квітня 2011 року.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 виданого Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 19 квітня 2011 року, актовий запис № 45 (а.с.12).

В період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 , за їхні заощадження, 03 березня 1992 року, за Договором купівлі – продажу, ними було придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, за взаємною згодою, будинок було оформлено на позивача.

Матеріали справи також містять копію Договору купівлі – продажу від 03.03.1992 року, зареєстрованому в реєстрі за № 406 державним нотаріусом Горпиняк В.О. (а.с.13-14).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 10.04.2026 року, номер інформаційної довідки: 472253993, право власності на нерухоме майно, за адресою розташування житлового будинку, не за ким не зареєстровано, тобто після 2014 року право власності на житловий будинок залишається за мною та відповідачкою (а.с.16).

Матеріали справи також містять копію технічного паспорта реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:8259-3784-8192-3815 на житловий будинок , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , замовником якого є громадянин ОСОБА_1 (а.с.17-18).

Рішенням сесії Томаківської селищної ради, від 29.02.2024 року №1326-31/VІІІ, в с.Високе, вулицю «40 років Перемоги» перейменовано на « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що підтверджується довідкою наданою виконавчим комітетом Томаківської селищної ради № 36 від 01.05.2026 року (а.с.15).

З вищенаведеного слідує, що спірний будинок був куплений подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентуєтьсяст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Згідно з ч. 1ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1ст.70 СК України).

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За нормами ч. 2ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить істатті 370 ЦК Українищодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

При цьому виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина другастатті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться впостанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СКтаст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до статтей 22-29 КпШС України, чинного на час купівлі спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від початку рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Починаючи з початку 2011 року відповідач перестала проживати в житловому будинку та брати участь в його утриманні. Фактичним користувачем та утримувачем житлового будинку позивач залишаюся один. Утримує будинок в належному стані, робить всі необхідні поточні ремонтні та будівельні роботи, сплачує всі належні комунальні платежі за надання електроенергії, газу, води, що підтверджується: довідкою за вих. № 04-17/92-ВС від 14.04.2026 року, виданою Високівським старостинським округом виконавчого комітету Томаківської селищної; копією повідомлення про надання субсидій уповноваженому власнику за 1995, 1996, роки; договором про користування електричною енергією № 600687 від 20.06.2000 року; договором № 600865 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 11.04.200 року; актами перевірки користування газовими пристроями (а.с.19-24).

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Нормами ч.2 ст.365 ЦК України встановлено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той із колишнього подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат.

Як роз`яснив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку із припиненням її права на спільне майно.

Згідно із частиною п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як вбачається із правовстановлюючого документу та технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Нікопольське районне БТІ» ДОР» станом на 29.04.2026 року, загальна площа житлового будинку становить 67,00 кв.м., житлова площа становить 46,00 кв.м., приміщення не є аварійними та придатні для використання.

Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки від 15.04.2026 року вартість житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , складає 50 550,00 грн., частка , що оцінюється 1/1 (а.с. 20-26).

Згідно довідки виданої старостою Високівського старостинського округу Олександра Дудикіна за №04-17/92-ВС від 14.04.2026 року , громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Згідно копії квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 4611997 від 10.06.2026 року позивачем внесено на депозитний рахунок суду вартість 1/2 частини будинку, що складає 25 250 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Також згідно з висновком щодо застосування відповідних норм права, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.02.2020 у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18) відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК Україниприсудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

З вищенаведеного слідує, що позивач більше п`ятнадцяти років, фактично проживає, користується та утримує житловий будинок один, без будь - якої участі відповідача, а відповідач самоухилилася від користування та утримання будинку.

Аналіз змісту положень статті 71 СК Українидає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України(стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим устатті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 у справі № 757/64512/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 207/2703/19.

Приписи частин четвертої та п`ятоїстатті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Суд ураховує в порядку ч. 4ст. 263 ЦПК України указані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Тож суд погоджується з доводами позивача про те, що уст. 365 ЦК України передбачені випадки, які дозволяють вирішення питання про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації без отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Такий висновок щодо застосування положень ст. 365 ЦК України викладений, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.12.2024 у справі № 161/4599/20.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18. У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15, від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку. Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників судам належало встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Вирішуючи питання про застосування положень ст. 365 ЦК України до спірних правовідносин, суд ураховує в порядку ч. 4 ст.263 ЦПК України указані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а також те, що спірний житловий будинок є неподільним і не може бути виділений в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим. Зазначені доводи Позивача є обґрунтованими, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами та не спростовані відповідачем.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першою, другою, третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 .

При подачі позову до суду позивачем сплачено в дохід держави судовий збір.

Оскільки позивач не просить суд стягнути судові витрати з відповідача, суд вважає за необхідним судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76, 81, 82, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник — адвокат Івахненко Олександр Олександрович, до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, припинення права власності на майно, що є у спільній сумісній власності, та визнання права власності на майно - задовольнити.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, загальною площею 67,00 кв.м., житловою площею 46,00 кв.м., відповідно до Договору купівлі – продажу від 03.03.1992 року (зареєстрованому в реєстрі за № 406), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), право особистою приватної власності на житловий будинок, загальною 67,00 кв.м., житловою площею 46,00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію в розмірі 25 225,00 гривень за 1/2 частки вартості житлового будинку.

Судові витрати залишити за позивачем.

Повний текст рішення виготовлено 10.07.2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: https://court.gov.ua/sud0442/.

В порядку п.4. ч.5 ст. 265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя: Л. В. Колодіна