Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №420/11132/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11132/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача відшкодування шкоди заподіяної державі не належним виконанням обов`язків військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач перебуваючи на посаді механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки, 17.11.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та з того часу відсутній на службі. У лютому 2025 під час перевірки майна медичної служби виявлено нестачу виданих відповідачу у тимчасове користування аптечки АМЗІ та турнікету «Січ». Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що військове майно загальною вартістю 4860,8 грн втрачено внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, щодо збереження державного майна, закріплених Статутом внутрішньої служби ЗСУ.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не надав, жодних заяв, клопотань по справі в автоматизованій системі діловодства не зареєстровано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 у серпні 2024 призначено на посаду механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження служби військовослужбовцю видано у тимчасове користування майно медичної служби, а саме аптечку АМЗІ та турнікет «Січ», загальна вартість яких становить 4860 грн.

17.11.2024 відповідач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та з того часу на службі не з`являвся.

Наприкінці лютого 2025 під час перевірки наявності медичного майна виявлено відсутність закріплених за солдатом аптечки та турнікета. За цим фактом керівництво військової частини провело службове розслідування, за результатами якого встановлено, що держмайно втрачено внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків.

У зв`язку з виявленою нестачею військового майна, командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 807 від 20.03.2025 про притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Приписами частини другої ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини першої ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених ст. 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Згідно з частиною четвертою ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених ч. 3, 4 та 5 ст. 10 та ч. 1 ст. 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки, не повернув ввірене йому військове майно медичної служби, а саме аптечку АМЗІ та турнікет «Січ» на загальну суму у розмірі 4860 грн, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Оскільки, майно привласнене відповідачем недобросовісно та останній не повернув ввірене йому майно, тому у відповідача виник обов`язок, щодо повернення позивачу вартість безпідставно привласненого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 в справі № 14-481цс18.

Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це, суд робить висновок, що позов підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для стягнення судових витрат відсутні, оскільки згідно із ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст. 244 - 246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) про відшкодування шкоди - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі військової частини НОМЕР_1 - 4860,8 грн в якості відшкодування шкоди заподіяної державі не належним виконанням обов`язків військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.07.2026.

Суддя Олександр ХУРСА