Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №202/10952/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/10952/25

Провадження № 2/202/1476/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м.Дніпра в складі судді Доценко С.І. за участю секретаря Тарасової К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

11.11.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка є його донькою, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зазначив, що він є головним наймачем зазначеної квартири, яка перебуває в комунальній власності. Разом з ним в квартирі зареєстрована та значиться членом сім`ї наймача його донька ОСОБА_2 , яка з вересня 2016 року в квартирі не проживає, а виїхала за кордон . В квартирі майже немає її речей та документів . Факт не проживання в квартирі більше 9 років підтверджено актом ОСББ «Батумська 12». Проживаючи за кордоном, вона не бажає приїхати та знятись з обліку та припинити реєстрацію свого проживання , то він змушений звернутись до суду, тому що змушений сплачувати комунальні послуги в більшому розмірі, не може оформити субсидію. Враховуючи , що вона без поважних причин більше 9 років в квартирі не проживає , гроші на оплату комунальних послуг не надає, просив задовольнити позов.

13 листопада 2025 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження за правилами загального позовного провадження.

13.02.2026 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просить поновити строк на звернення із відзивом , який був пропущений з поважних причин, тому що лише 3.02.2026 року з відповідачкою було укладено договір про надання правничої допомоги. В задоволенні позову просив відмовити, тому що твердження про те , що відповідачка не проживає в квартирі з 2016 року не відповідають дійсності . Дійсно вона перебуває за кордоном у зв`язку із воєнним станом в Україні, але ж періодично повертається в Україну, в зазначену квартиру, не втрачає спілкування з батьком . В квартирі знаходяться її особисті речі . Вважає , що не проживання в квартирі із-за виїзду з України внаслідок небезпеки викликаної військовими діями та воєнним станом є поважною причиною , яка має бути врахована судом. Факт періодичного прибуття в Україну та проживання в квартирі підтверджується наданими доказами. Окрім того позивачем не доведено підстави для звернення з позовом. На думку відповідача , звернувшись з позовом позивач не довів в чому полягає його порушене право. Тому просить відмовити в позові.

23.02.2026 року позивачем подане клопотання про долучення доказів - квитанції про сплату комунальних платежів.

23.04.2026 року ухвалою суду закрите підготовче судове провадження та справа призначена до судового розгляду .

Позивач в судове засідання не з`явився , надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідачка та її представник не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про відкладення справи клопотання не заявляли, заяву по суті справи подали.

Дослідивши заяви по суті справи, надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно з рішенням виконкому Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради № 322 від 20.04.2007 змінено умови договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 особовий рахунок відкрито на її сина ОСОБА_4 , одного.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17.06.2021 року № 627 надано дозвіл на зміну умов договору найму жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 та визначено основним наймачем ОСОБА_1 складом з двох осіб, у тому числі дочка – ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки №020158 в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 27.12.2011 року і ОСОБА_2 з 02.04.2007 року.

Позивачем надано акт ОСББ « Батумська 12» від 06.11.2025 року, відповідно до якого головою правління ОСББ засвідчено підписи мешканців будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 які підтвердили, що ОСОБА_2 з вересня 2016 року та по теперішній час не проживає за адресою квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданої відповідачкою копії паспорту для виїзду за кордон встановлено, що в графі « ОСОБА_7 » є відмітки про перебування відповідачки за кордоном з 06.09.2023 року .

Позивачем надано копії квитанцій на оплату комунальних послуг та послуг за газопостачання, відповідно до яких саме ОСОБА_1 несе витрати по утриманню квартири з 2022 по 2026 роки.

Дослідивши заяви по суті справи, надані сторонами докази суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Предметом спору є правовідносини між сторонами які склались з приводу користування квартирою яка перебуває в комунальній власності, а предметом доказування є відсутність відповідача в квартирі понад встановлені строки та причини такої відсутності.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ст. 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є відсутність та причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УPCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В своїй постанові від 22 вересня 2021 року (справа № 759/14973/17 провадження № 61-16549св20) Верховний Суд зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Верховний Суд в цій постанові виснував, що аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання. Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У справі Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine ЄСПЛ наголосив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

ЄСПЛ зазначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).

Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив, що відповідачка на правових підставах вселилась в спірну квартиру як член сім`ї наймача і квартира №12 будинку АДРЕСА_2 є задекларованим місцем її проживання.

На підтвердження доводів, позивач посилається на акт про непроживання відповідачки у спірній квартирі.

Оцінюючи наданий акт, суд вважає що він фіксує лише факт непроживання відповідачки, складений зі слів двох мешканців будинку, де знаходиться квартира сторін, він є лише фіксацією зі слів сусідів , що відповідачка не проживає в квартирі з 2016 року. Але він не містить обставин що підтверджують факт та причини непроживання , в тому числі відсутність в квартирі особистих речей відповідачки, тощо.

Варто зазначити, що законодавство не передбачає автоматичної втрати права користуватись житлом через сам факт не проживання. У кожному випадку суди оцінюють конкретні обставини спору.

Відповідачка не оспорює, що вона тривалий час не проживає в квартирі, тому що виїхала за кордон. Але ж обґрунтовує тривале не проживання в квартирі та виїзд за кордон небезпекою проживання в Україні внаслідок війни яка розпочата внаслідок збройної агресії РФ і продовжується.

Є загальновідомим фактом , який не потребує доказуванню на підставі ч.3 ст.82 ЦПК України, що в Україні дійсно з 24.02.2022 запроваджений воєнний стан у зв`язку з початком широкомасштабної збройної агресії РФ проти України, який діє до тепер більше 4 років.

Відповідно до копії паспорту відповідачки для виїзду за кордон підтверджено її перебування за кордоном з 06.09.2023 року.

Відповідачка стверджує, що вона не втратила зв`язок з батьком, з яким спілкується та ставиться до квартири як до свого місця проживання ,де залишились її особисті речі .

Позивач в позовній заяві визнає, що в квартирі залишились особисті речі відповідачки, а обставина, що визнається стороною, не потребує доказуванню, відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України.

Незважаючи на те, що ч.3 ст.71 ЖК України, яка передбачає перелік випадків коли зберігається житло за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, не адаптована до масового вимушеного виїзду громадян за кордон в умовах воєнного стану, суд визнає поважною причиною тривале непроживання відповідачки в квартирі у зв`язку з вимушеним її виїздом за межі України у зв`язку з небезпекою викликаною військовою агресією РФ проти України яка продовжується більше 4 років.

Також, суд вважає доведеним, що вона не втратила зв`язок із житлом, продовжуючи зберігати в квартирі свої особисті речі. Квартира є задекларованим місцем її проживання і позивачем не надано доказів на підтвердження того , що у відповідача існує інше постійне місце проживання, окрім спірного, право власності на інше нерухоме майно як в Україні так і за її межами.

Позивачем не спростовано доводи відповідачки про поважність причин не проживання в квартирі та порушення його права , яке полягає в тому що він вимушений сплачувати комунальні платежі як за себе так і за відповідачку.

На думку суду , при встановлених судом обставинах, той факт, що з 2022 року комунальні платежі сплачуються лише позивачем не є підставою для визнання особи такою , що втратила право проживати в квартирі, тому що обов`язки по утриманню житла відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є солідарними і позивач, сплативши суми нарахованих послуг, не позбавлений права вимагати від відповідача пропорційну частину сплачених платежів на утримання житла.

А тому, при таких обставинах, в умовах воєнного стану, визнання відповідачки такою що втратила право проживати у зазначеній квартирі за місцем реєстрації, буде надмірним втручанням в її право на повагу до житла , а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по справі складаються із судового збору в сумі 1211,20 грн.,який сплачений позивачем при зверненні із позовом.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 76-82, 141, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 10.07.2026 року.

Суддя С. І. Доценко