Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №420/41438/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41438/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.11.2020 по день здійснення фактичного розрахунку.

- зобов`язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 02.11.2020 по день здійснення фактичного розрахунку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

Ухвалою суду від 16.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 26.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період проходження військової служби НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) не у повному обсязі нарахував компенсацію за неотримане речове майно, право не яке остання набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби. НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) листом від 23.11.2025 № 10-4379-25-Вих. надав відповідь «Про надання інформації», відповідно до якого долучив довідку № 142 від 21.11.2025 про нараховані та виплачені ОСОБА_2 грошові кошти на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 640/7190/21 та довідку № 20/25 від 18.10.2025 про вартість речового майна, що належить видачі ОСОБА_2 . Зважаючи на не проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні існують підстави для звернення до суду з цим позовом.

12.01.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Здійснення відповідних виплат ОСОБА_1 за рішенням суду не входять до переліку грошових доходів громадян, мають характер одноразової виплати на підставі рішення суду, та не може розцінюватись як невиплата з вини роботодавця належних працівнику сум в день його звільнення. Стаття 117 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з вини роботодавця, але зазначені обставини свідчать про відсутність будь-якої вини з боку військової частини НОМЕР_2 , а тому обов`язку щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у військовій частині НОМЕР_2 не виникає. Таким чином, з боку військової частини НОМЕР_2 не було допущено порушення термінів виплати грошових коштів згідно вимог закону, належних ОСОБА_1 .

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_1 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з 05.08.2020 по 01.11.2020.

Наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 30.10.2020 №333-ОС ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі № 640/7190/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025, визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»; зобов`язано НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат, грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна визначеними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».

Згідно довідки НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 11.11.2025 № 142, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі № 640/7190/21, ОСОБА_1 20.10.2025 року проведено виплату у сумі 32026,87 грн., з вирахуванням встановлених податків та зборів: військовий збір – 596,77 грн., податок з доходів фізичних осіб – 7161,29 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України , яке було чинним станом на час проходження та звільнення зі служби позивачем.

Згідно пункту 293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Як вже встановлено судом, згідно довідки НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 11.11.2025 № 142, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі № 640/7190/21, ОСОБА_1 20.10.2025 року проведено виплату у сумі 32026,87 грн., з вирахуванням встановлених податків та зборів: військовий збір – 596,77 грн., податок з доходів фізичних осіб – 7161,29 грн.

Позивача було виключено зі списків особового складу 01.11.2020 (про що зазначено в наказі), а останню виплату відповідачем здійснено 20.10.2025 року, а тому відповідачем затримано розрахунок з 02.11.2020 року (наступний день після звільнення) по 19.10.2025 року (дата, що передує остаточному розрахунку).

Однак, спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-IX і після цієї дати.

Період з 02.11.2020 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Проте, період з 19.07.2022 до 19.10.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже, враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №97-ос від 23.02.2022 року позивача виключено із списків особового складу 23.02.2022 року, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини:

- з 02.11.2020 до 18.07.2022

- з 19.07.2022 (не більше як за 6 місяців).

В той же час, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 420/23194/25, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2020 року до 13.06.2025 року. Стягнуто з НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_5 )) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2020 року до 13.06.2025 року у сумі 34852,47 грн.

При цьому, в рішенні від 19.01.2026 по справі № 420/23194/25 судом зазначено, що період затримки розрахунку при звільненні з 02.11.2020 року по 18.07.2022 року – 623 днів та з 19.07.2022 184 днів. Відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2020 рік середньоденна заробітна плата позивачки становить 538,5 (17947,83+14901/61), останні два місяці, що передували звільненню. Отже загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком № 100 становить 434569,5 грн (538,5 х 807) грн. Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивачки стягненню на користь позивачки підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 434569,5 грн, тобто 8,02 % від 34852,47 грн.

Тобто, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 420/23194/25, стягнуто з НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 02.11.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022, з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, в розмірі 34852,47 грн.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за один і той самий період.

Отже, враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 420/23194/25 стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача, який охоплює період, заявлений позивачем в межах даної справи, суд вважає, що відсутні підстави для повторного стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

Керуючись статтями 9, 12, 72-77, 139, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.