Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №320/24190/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м. Київ справа №320/24190/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДВАНСЕД ДІСТРІБ`ЮШН» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «АДВАНСЕД ДІСТРІБ`ЮШН» з позовом до Київської митниці, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100120/2024/000009/2 від 02.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на митну територію України, ним було визначено митну вартість такого товару за основним методом - за ціною договору (контракту).

Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі по тексту також - МК України), підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган надані документи не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі №320/43241/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що під час здійснення ним митного контролю правильності визначення митної вартості товару, який надійшов на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товару декларантом разом із митною декларацією встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності та не містяться всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

19.07.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав свою правову позицію, викладену в позовні заяві, та навів свої заперечення проти аргументів відповідача, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

27.04.2023 між позивачем (покупець) та компанією ZHEJIANG MINGTAI AUTO SPARE PARTS CO., LTD (продавець) було укладено контракт №AD-45 на поставку запасних частин для автомобілів, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов?язується передати, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити запасні частини для автомобілів, іменовані надалі «Товар». Асортимент кожної партії товару узгоджується сторонами та зазначається в рахунках-фактурах до відповідних замовлень, в яких вказується опис товару, кількість, умови та строки поставки, вимоги до якості та технічні характеристики.

Відповідно до пункту 2.2. контракту, ціна товару при кожній поставці визначається відповідно до прейскуранту, діючого на момент отримання продавцем заявки покупця. Ціна і кількість кожної партії поставленого за даним контрактом товару фіксується у відповідному інвойсі.

Умови поставки: FOB NINGBO згідно правил Інкотермс 2020, якщо інше не вказано в інвойсі.

За змістом пункту 3.4 контракту продавець надає покупцеві разом з товаром наступні документи:

- комерційний інвойс на відвантажений товар (із зазначенням ціни, загальної вартості, кількості штук, ваги нетто та брутто ТОВАРУ, кількісті упакувань та країни походження ТОВАРУ) - 3 примірника;

- пакувальний лист-3 примірника;

- сертифікат походження - 2 прим.;

- прайс-лист на кожну окрему партію товару;

- коносамент;

- експортна декларація.

Відповідно до пункту 4.2 контракту 100% вартості партії товару оплачується покупцем по факту отримання комерційного інвойсу по виготовленому товару.

08.01.2024 позивачем та постачальником було підписано специфікацію №7 на поставку товару з кодом 87083091 на загальну суму 60 326,70 доларів США, з базисом поставки FOB Ningbo, порт призначення Гданьськ (Польща).

12.01.2024 постачальником було виписано інвойс до вказаної специфікації №MT453-231107-1 на суму 60 326,70 USD, який було оплачено позивачем 29.02.2024 платіжним документом №290224/1809379 на суму 60 326,70 доларів США.

Позивачем до митного оформлення товару було подано відповідачу митну декларацію 24UA100120214176U9 від 02.05.2024, у графі 31 якої позивачем був зазначений товар (частини гальмівної системи для легкових автомобілів, для дискових гальм. Комплект колодок гальмівних дискових із зазначенням артикулів та кількості).

Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації загальна вартість товару складає 60 326,70 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах FOB CN Ningbo.

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких міститься, зокрема, у картці відмови № UA100120/2024/000088, а саме:

- пакувальний лист (Packing list) б.н від 12.01.2024;

- Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) MT453-231107-1 від 12.01.2024;

- Коносамент (Bill of lading) GS124030146 від 05.03.2024;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) MRKU8897172 від 29.04.2024;

- Супровідний документT1 (Dispatch note model TI) MRN24PL322080NU6MH609 від 29.04.2024;

- Декларація про походження товару (Declaration of origin) MT453-231107-1 від 21.01.2024;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару 290224/1809379 від 29.02.2024;

- Бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару: Видаткова накладна № AD0000836 від 01.04.2024, Видаткова накладна № AD0000838 від 04.04.2024, Видаткова накладна № AD0000881 від 08.04.2024, Видаткова накладна №AD0000923 від 15.04.2024, Видаткова накладна № AD0000957 від 20.04.2024;

- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №519 від 26.04.2024;

- Документ, що підтверджує вартість перевезення товару - Довідка про транспортні витрати №229 від 26.04.2024;

- Прейскурант (прайс-лист) виробника товару б.н від 05.01.2024;

- Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією Ц-171 від 01.05.2024;

- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту): Додаткова угода №1 від 06.07.2023, Додаткова угода №1/0607 від 06.07.2023, Специфікація №7 08.01.2024;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, №AD-45 від27.04.2023;

- Договір (контракт) про перевезення 05/03-2023 від 30.05.2023;

- Додаткова угода до договору про перевезення від 01.07.2023;

- Інші некласифіковані документи: Лист №21111-82.8/2024 від 01.05.2024, Лист ZHEJIANG MINGTAI AUTO SPA від 03.04.2024, Лист ТОВ «АДВАНСЕД ДІСТРІБ?ЮШН» від 03.04.2024, Оборотно-сальдова відомість по розрахункам з постачальником від 01.04.2023, Оборотно-сальдова відомість по розрахункам з експедитором від 01.04.2023;

- Копія митної декларації країни відправлення 310420240549895736 від01.03.2024.

02.05.2024 Київською митницею було прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100120/2024/000009/2, яким відповідач здійснив коригування вартості товару у митній декларації 24UA100120214176U9 від 02.05.2024.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, відомостей щодо ціни, яка сплачена або підлягає сплаті та містять розбіжності із зазначенням переліку, а саме:

- не підтверджено транспортну складову митної вартості. Відповідач зазначив, що за умовами поставки FOB Ningbo витрати на транспортування до місця ввезення в Україну є складовою митної вартості та повинні бути належним чином підтверджені документами. При цьому декларантом подано лише довідку про транспортні витрати та рахунок ПП «ТРАНСКАРГО», тоді як із CMR та транзитного документа Т1 вбачається, що фактичними перевізниками були інші суб`єкти – PESATS VOLODYMYR та LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O. Документи безпосередніх перевізників, які підтверджують понесені транспортні витрати, митному органу не подані. У зв`язку з цим митниця зробила висновок, що числові значення транспортних витрат документально не підтверджені та не можуть бути перевірені;

- неналежне підтвердження факту оплати товару. Відповідач встановив, що відповідно до контракту оплата товару здійснюється після його виготовлення до поставки. На підтвердження оплати було подано платіжний документ від 29.02.2024, однак у графі «Призначення платежу» міститься лише посилання на зовнішньоекономічний контракт без зазначення конкретного інвойсу. На думку митниці, це унеможливлює ідентифікацію платежу саме з оцінюваною партією товару, а тому відомості щодо ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті, документально не підтверджені;

- невідповідність документів країни відправлення. Відповідач зазначив, що копія митної декларації країни відправлення містить опис товару із зазначенням автомобільних марок Daewoo та Chevrolet, тоді як у митній декларації України такі відомості відсутні. На думку митного органу, це свідчить про розбіжності між поданими документами та порушує вимоги частини другої статті 53 і частини другої статті 58 Митного кодексу України;

- недоліки експертного висновку щодо вартості товару. Відповідач зазначив, що експертний висновок містить аналіз лише окремих моделей гальмівних колодок, без дослідження товарів для автомобілів Daewoo та Chevrolet, не містить аналізу світового ринку ідентичних чи подібних товарів, посилається на інформацію з мережі Інтернет (Alibaba), однак відповідні матеріали не додані до звіту, складений без дотримання вимог Національного стандарту № 1 щодо оцінки майна. У зв`язку з цим митниця визнала, що такий висновок не підтверджує обґрунтованість заявленої митної вартості;

Наявність зауважень до прайс-листа виробника: поданий прайс-лист адресований конкретному покупцю – ТОВ «АДВАНСЕД ДІСТРІБ`ЮШН», тоді як, на думку митниці, прайс-лист повинен бути документом загального характеру, адресованим необмеженому колу покупців;

- зниження ціни порівняно з попередніми поставками. За результатами аналізу попередніх митних оформлень ідентичних товарів митниця встановила нижчий рівень заявленої ціни. При цьому, як зазначено у рішенні, декларант не надав пояснень щодо причин такого зниження вартості;

- неподання витребуваних додаткових документів. На запит відповідача декларант листом від 02.05.2024 повідомив про неможливість подання додаткових документів та просив прийняти рішення без очікування закінчення десятиденного строку. На думку відповідача, декларант не скористався своїм правом усунути виявлені розбіжності та підтвердити заявлену митну вартість;

- непідтвердження витрат у країні транзиту. Відповідач зазначив, що із CMR вбачається участь компанії LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O., яка здійснювала обробку вантажу у Польщі. На думку митниці, це може свідчити про виникнення додаткових витрат (зберігання, оформлення транзитних документів, митне оформлення Т1 тощо), однак документи щодо таких витрат не подані, а тому неможливо перевірити, чи були вони включені до митної вартості.

Враховуючи означені обставини, відповідач дійшов висновку, що позивачем подано неповний комплекс документів, які містять розбіжності та не підтверджують всі складові митної вартості. Як наслідок, відповідач відмовив у застосуванні основного методу визначення митної вартості за ціною договору, не застосував другорядні методи, а митну вартість визначив за резервним методом відповідно до статті 64 Митного кодексу України, використавши як джерело інформації митну декларацію від 10.05.2022 №UA403020/2022/7241, виходячи з рівня вартості 4,23 долари США за 1 кг.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту й достовірність відомостей про заявлену митну вартість товарів; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Одним з порушень у спірному рішенні зазначено непідтвердження транспортної складової митної вартості. Відповідач зазначив, що за умовами поставки FOB Ningbo витрати на транспортування до місця ввезення в Україну є складовою митної вартості та повинні бути належним чином підтверджені документами. При цьому декларантом подано лише довідку про транспортні витрати та рахунок ПП «ТРАНСКАРГО», тоді як із CMR та транзитного документа Т1 вбачається, що фактичними перевізниками були інші суб`єкти – PESATS VOLODYMYR та LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O. Документи безпосередніх перевізників, які підтверджують понесені транспортні витрати, митному органу не подані. У зв`язку з цим митниця зробила висновок, що числові значення транспортних витрат документально не підтверджені та не можуть бути перевірені.

Суд не погоджується з висновком митного органу про документальне непідтвердження транспортної складової митної вартості товару з огляду на таке.

Як встановлено судом, доставка товару здійснювалася на підставі договору транспортного експедирування від 30.05.2023 №05/03-2023, укладеного між позивачем та ПП «ТРАНСКАРГО», за умовами якого саме експедитор зобов`язався від свого імені організувати перевезення вантажу, укладати договори з перевізниками, портовими операторами та іншими особами, необхідними для виконання транспортно-експедиторських послуг, а також забезпечувати виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, перевалки, зберігання, оформлення документів та інших супутніх послуг.

На підтвердження транспортної складової митної вартості позивачем до митного оформлення були подані договір транспортного експедирування з додатковою угодою, рахунки ПП «ТРАНСКАРГО» №519 та №520 від 26.04.2024, довідка про транспортні витрати №229 від 26.04.2024, додаткова довідка до неї з деталізованим розрахунком усіх складових перевезення, коносамент, міжнародна автомобільна накладна (CMR), договір-заявка між ПП «ТРАНСКАРГО» та безпосереднім автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 , транзитний документ Т1, а також бухгалтерські документи щодо взаєморозрахунків із експедитором.

Подані документи містять повний розрахунок транспортних витрат від місця навантаження товару на умовах FOB Ningbo до пункту пропуску через митний кордон України із окремим визначенням витрат до митного кордону України та після його перетину, що дає можливість перевірити числові значення транспортної складової митної вартості.

При цьому саме договір транспортного експедирування передбачає право експедитора залучати третіх осіб для виконання своїх зобов`язань. Отже, зазначення у CMR та транзитному документі Т1 безпосередніх перевізників PESATS VOLODYMYR та LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O. лише підтверджує виконання експедитором покладених на нього договірних обов`язків та саме по собі не свідчить про недостовірність заявлених транспортних витрат.

Посилання відповідача на неподання документів безпосередніх перевізників суд вважає необґрунтованим, оскільки позивач не перебував із такими перевізниками у договірних правовідносинах, а отримував комплексну транспортно-експедиторську послугу від ПП «ТРАНСКАРГО». Відповідно, саме рахунки, довідки про транспортні витрати та інші документи, оформлені експедитором, який є стороною договору із позивачем, є належними документами, що підтверджують вартість транспортно-експедиторських послуг.

Крім того, суд враховує, що на момент митного оформлення оплата транспортно-експедиторських послуг ще не була здійснена, оскільки додатковою угодою до договору транспортного експедирування сторонами передбачено відстрочення оплати після прийняття послуг. Відтак відсутність на дату митного оформлення платіжних документів або актів приймання-передачі послуг зумовлена умовами укладеного договору та не свідчить про відсутність документального підтвердження транспортних витрат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем було подано належні та достатні документи, які підтверджують транспортну складову митної вартості відповідно до вимог статей 53, 58 Митного кодексу України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів недостовірності поданих документів або неправильності здійсненого позивачем розрахунку транспортних витрат, а тому, на переконання суду, висновок про непідтвердження транспортної складової митної вартості є необґрунтованим та не може бути підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів.

Судом також відхиляються доводи відповідача щодо неналежного підтвердження факту оплати товару, мотивовані відсутністю у платіжному документі від 29.02.2024 зазначення конкретного інвойсу, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08.01.2024 сторонами зовнішньоекономічного контракту № AD-45 було підписано специфікацію №7 на поставку товару загальною вартістю 60 326,70 доларів США. 12.01.2024 продавцем виставлено інвойс №MT453-231107-1 на аналогічну суму. Оплата зазначеного товару була здійснена позивачем 29.02.2024 платіжним документом №290224/1809379 на суму 60 326,70 дол. США, що повністю відповідає вартості товару, визначеній у специфікації та інвойсі. Таким чином, будь-які розбіжності між числовими значеннями ціни товару, зазначеної в інвойсі, та фактично сплаченої суми відсутні.

Посилання відповідача на те, що у графі «Призначення платежу» платіжного документа зазначено лише номер контракту без посилання на конкретний інвойс, саме по собі не свідчить про неможливість ідентифікації платежу та не підтверджує недостовірність заявленої митної вартості.

Матеріалами справи підтверджується, що до митного оформлення позивачем, крім платіжного документа, було подано довідку обслуговуючого банку, відповідно до якої придбання та переказ іноземної валюти 29.02.2024 у сумі 60 326,70 доларів США здійснювалися саме для оплати інвойсу №MT453-231107-1 від 12.01.2024. Крім того, позивач надав копію листування з постачальником від 03.04.2024, в якому сторони зовнішньоекономічного договору підтвердили, що платіж за платіжним документом №290224/1809379 здійснений саме на виконання інвойсу № MT453-231107-1.

Отже, подані декларантом документи у своїй сукупності дають можливість однозначно встановити взаємозв`язок між зовнішньоекономічним контрактом, специфікацією №7, інвойсом №MT453-231107-1 та платіжним документом №290224/1809379, а також підтверджують факт здійснення оплати саме за оцінювану партію товару.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо можливого виникнення додаткових витрат відповідно до пункту 3.5 контракту, оскільки зі змісту зазначеного пункту вбачається, що у разі здійснення покупцем оплати після строку, визначеного розділом 4 контракту, продавець має право лише продовжити строк поставки товару. При цьому умовами контракту не передбачено збільшення вартості товару, нарахування штрафних санкцій чи виникнення інших платежів, які підлягали б включенню до митної вартості. Відповідач також не надав жодного доказу на підтвердження того, що продавцем були нараховані будь-які додаткові платежі або що позивач фактично поніс такі витрати. На противагу означеному, повна відповідність суми, зазначеної в інвойсі, сумі фактично здійсненого платежу свідчить про відсутність будь-яких додаткових нарахувань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що факт сплати позивачем вартості товару підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, які не містять розбіжностей щодо числових значень ціни товару. В свою чергу, відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про неможливість ідентифікації здійсненого платежу або про невідповідність фактично сплаченої суми вартості оцінюваного товару. Відтак висновок митного органу про документальне непідтвердження ціни, фактично сплаченої за товар, є необґрунтованим та не може бути підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд критично оцінює доводи відповідача про наявність розбіжностей між документами, поданими для митного оформлення, з підстав зазначення у митній декларації країни відправлення автомобільних марок «Daewoo» та «Chevrolet», оскільки як вбачається з матеріалів справи, митна декларація країни відправлення від 01.03.2024 №310420240549895736 була подана декларантом разом із перекладом та містить відомості про відправника, одержувача, номер інвойсу, код товару 87083091, кількість, вагу, умови поставки, вартість товару та інші реквізити, які відповідають відомостям, зазначеним у контракті, специфікації, інвойсі, пакувальному листі та митній декларації України.

При цьому зазначення в експортній митній декларації автомобільних марок «Daewoo» та «Chevrolet» є лише додатковою характеристикою сфери застосування товару та саме по собі не змінює його найменування, коду за УКТ ЗЕД, кількісних характеристик чи вартості. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що така відмінність у деталізації опису товару впливає на числові значення митної вартості або унеможливлює ідентифікацію товару.

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України підставою для витребування додаткових документів можуть бути лише розбіжності у поданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товарів, наявні ознаки підробки або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи ціну, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті. Натомість відповідач не обґрунтував, яким чином відсутність у митній декларації України згадки про автомобільні марки «Daewoo» та «Chevrolet» впливає на визначення митної вартості товару або свідчить про недостовірність заявленої декларантом ціни.

Також суд не погоджується з висновком відповідача про те, що поданий позивачем експертний висновок не підтверджує обґрунтованість заявленої митної вартості товару, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачем до митного оформлення було подано висновок Торгово-промислової палати №Ц-171 від 01.05.2024, відповідно до якого заявлена митна вартість товару відповідає поточній кон`юнктурі ринку. Вказаний документ був поданий декларантом як додатковий доказ на підтвердження заявленої митної вартості.

Водночас суд зазначає, що експертний висновок не належить до документів, які відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України є обов`язковими для підтвердження митної вартості товарів. За своєю правовою природою такий висновок є додатковим доказом, який може враховуватися митним органом у сукупності з іншими документами, однак його наявність або зміст самі по собі не визначають можливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Посилання відповідача на недоліки експертного дослідження, зокрема щодо відсутності аналізу окремих моделей товарів, світового ринку, матеріалів із мережі Інтернет чи недотримання окремих положень Національного стандарту №1, не можуть бути достатньою підставою для невизнання заявленої митної вартості, оскільки такі обставини не спростовують відомостей, що містяться в інших документах, поданих декларантом, та не свідчать про недостовірність ціни, фактично сплаченої за товар.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх компетенції, є офіційними документами. Відтак самі лише зауваження митного органу до методики проведення експертного дослідження без наведення належних доказів недостовірності його висновків не можуть бути достатньою підставою для відхилення такого документа.

Судом відхиляються зауваження відповідача щодо прайс-листа, адресованого конкретному покупцю – ТОВ «АДВАНСЕД ДІСТРІБ`ЮШН», тоді як, на думку митниці, прайс-лист повинен бути документом загального характеру, адресованим необмеженому колу покупців, оскільки Митний кодекс України не встановлює вимог щодо форми, змісту чи адресності прайс-листа виробника, а також не передбачає, що такий документ повинен бути адресований невизначеному колу потенційних покупців. Відтак саме по собі оформлення прайс-листа на ім`я конкретного покупця не свідчить про його неналежність або недостовірність.

Крім того, прайс-лист не належить до документів, визначених частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які підтверджують числові значення митної вартості товару. Такий документ має лише інформаційний характер і не є первинним документом, на підставі якого визначається ціна товару за конкретною зовнішньоекономічною операцією. У даному випадку заявлена митна вартість підтверджується контрактом, специфікацією, інвойсом, платіжними документами та іншими товаросупровідними документами, які не містять розбіжностей щодо вартості товару, а прайс-лист лише узгоджується із зазначеними документами та додатково підтверджує рівень договірної ціни.

Суд також не погоджується з висновком відповідача про те, що нижчий рівень заявленої позивачем митної вартості порівняно з попередніми митними оформленнями ідентичних товарів є достатньою підставою для невизнання митної вартості, визначеної за основним методом, оскільки згідно положень МК України митна вартість товарів визначається насамперед за ціною договору (вартістю операції), тобто виходячи з ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті за конкретний товар. Сам по собі факт того, що заявлена декларантом ціна є нижчою, ніж ціна аналогічних товарів, митне оформлення яких здійснювалося раніше, не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості та не є самостійною підставою для відмови у застосуванні основного методу її визначення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем подано повний пакет документів, передбачений статтею 53 МК України, які містять узгоджені між собою відомості щодо найменування товару, його кількості, умов поставки, ціни, факту оплати та інших складових митної вартості. Відповідач не встановив розбіжностей між зазначеними документами, не довів їх недостовірності та не навів доказів того, що заявлена ціна не відповідає фактично сплаченій або такій, що підлягає сплаті за товар.

Посилання відповідача на ненадання позивачем пояснень щодо причин зниження ціни суд оцінює критично, оскільки чинне митне законодавство не покладає на декларанта обов`язку обґрунтовувати економічні причини формування договірної ціни або доводити причини її відмінності від цін за іншими зовнішньоекономічними операціями. Ціна товару визначається домовленістю сторін договору та може залежати від низки комерційних чинників, зокрема обсягу поставки, маркетингової політики виробника, надання індивідуальних знижок, тривалості договірних відносин між сторонами, кон`юнктури ринку, сезонних коливань попиту та пропозиції й інших обставин, які самі по собі не свідчать про недостовірність митної вартості.

Крім того, позивачем до митного оформлення було подано висновок Торгово-промислової палати № Ц-171 від 01.05.2024, яким підтверджено, що заявлена митна вартість відповідає поточній кон`юнктурі ринку. Відповідач не спростував наведені у цьому висновку відомості належними та допустимими доказами, не здійснив аналізу умов поставок, обсягів партій товару, часу здійснення відповідних зовнішньоекономічних операцій та інших факторів, які могли впливати на рівень ціни при порівнянні з попередніми митними оформленнями.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що неподання позивачем витребуваних додаткових документів є самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості товарів, оскільки в силу вимог МК України право митного органу витребувати додаткові документи виникає лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що документи, подані декларантом, містять розбіжності, ознаки підробки або не містять усіх відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості чи ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті за товар. При цьому витребування додаткових документів не може мати формального характеру, а повинно бути зумовлене необхідністю підтвердження конкретних обставин, які перешкоджають перевірці заявленої митної вартості. При цьому, неподання декларантом окремих додатково витребуваних документів саме по собі не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості та не може автоматично зумовлювати її коригування. Такий висновок можливий лише за умови, якщо митний орган доведе, що саме відсутність конкретних документів унеможливила перевірку числових значень складових митної вартості або спростувала достовірність відомостей, які містяться у вже поданих документах.

Щодо висновків відповідача про непідтвердження витрат, понесених під час транспортування товару територією Польщі, та їх невключення до митної вартості товару, суд зазначає, що посилання відповідача на участь у перевезенні компанії LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O. як підставу для висновку про можливе виникнення непідтверджених додаткових витрат ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Сам по собі факт участі окремого суб`єкта у виконанні транспортно-експедиторських операцій не свідчить про існування додаткових платежів, які не були враховані у вартості транспортних послуг, наданих експедитором.

Крім того, відповідач не навів жодного доказу того, що позивач окремо оплачував послуги LANGOWSKI LOGISTICS SP. Z O.O. або що зазначене підприємство виставляло позивачу чи експедитору окремі рахунки, вартість яких не була включена до транспортно-експедиторських витрат, заявлених при митному оформленні.

Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та достовірними доказами.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірного рішення відповідача слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості товарів протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі референтної митної декларації, зазначеної в графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів, є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100120/2024/000009/2 від 02.05.2024є обґрунтованими та підлягають задоволенню як такі, що підтверджені документально та нормативно.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 4345,32 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4231 від 20.05.2024.

Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 4345,32 грн.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 30 000,00 грн позивачем подано до суду копії: договору про надання професійної правової допомоги від 06.05.2024, рахунку-фактури №000022 від 06.05.2024, платіжної інструкції №4058 від 07.05.2024, звіту від 22.08.2024.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву, містилось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідачем вказано, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами). Крім того, зазначені в звіті послуги фактично дублюють одна одну і зводяться до надання лише однієї послуги - підготовка позовної заяви клієнта про визнання протиправним та скасування рішення митного органу та супроводження справи в суді.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн не є пропорційним до предмету спору.

Крім того, суд зауважує, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).

Водночас відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Київської митниці № UA100120/2024/000009/2 від 02.05.2024.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДВАНСЕД ДІСТРІБ`ЮШН» (код ЄДРПОУ 44983056, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, буд. 8) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) судовий збір у розмірі 4345,32 грн (чотири тисячі триста сорок п`ять грн32 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.