Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №280/3559/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Справа № 280/3559/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Мар`єнко Вікторії Юріївни ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Мар`єнко Вікторії Юріївни, до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.03.2022 року по 27.03.2026 року;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.03.2022 по 31.01.2023 року, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по 31.01.2024 року, встановленого Законом України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2024 року по 31.01.2025року, встановленого Законом України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2025 року по 31.01.2026 року, та встановленого Законом України від 03.12.2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік», станом на 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2026 року по 27.03.2026 року;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2025, 2026 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024-2026 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та встановленого Законом України від 03.12.2025 року №4695-IX «Про державний бюджет України на 2026 рік», станом на 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум;

Крім того, просить витребувати від відповідача детальний розрахунок грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу за період з 31.03.2022 року по 27.03.2026 року, із зазначенням нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення помісячно, справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що напротязі 2022-2026 років ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . За період військової служби позивача його посадовий оклад, оклад за військовим званням розраховувалися виходячи з суми 1762 грн. В той же час, на думку позивача, він повинен був розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018 (тобто не з 1762 грн.). Крім того, оскільки всі інші види грошового забезпечення (в тому числі компенсація за невикористану відпустку), розраховувалися відповідно до посадового окладу, ці виплати також були нараховані та виплачені їй не в повному обсязі. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 21.04.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, витребувано від відповідача: детальний розрахунок грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу за період з 31.03.2022 року по 27.03.2026 року, із зазначенням нарахованих та виплачених сум основних та додаткових видів грошового забезпечення помісячно. Розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

30.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Крім того, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704». Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови №704, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Ця постанова набрала чинності 20.05.2023. Отже розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, починаючи з 20.05.2023. Таким чином, грошове забезпечення (в тому числі посадовий оклад та оклад за військове звання) та одноразові види грошового забезпечення виплачувались позивачу в/ч НОМЕР_1 відповідно до норм чинного законодавства, тому позовні вимоги заявника є необґрунтованими та не можуть підлягати задоволенню. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 31.03.2022 по 27.03.2026 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2026 за №76 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира зенітного ракетного відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року №16-РС з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 27 березня 2026 року справи та посаду здав, з 27 березня 2026 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічну основну відпустку за 2023 рік використав повністю (30 діб). Щорічну основну відпустку за 2024 рік використав повністю (30 діб). Щорічну основну відпустку за 2025 рік використав частково (15 діб). Щорічну основну відпустку за 2026 рік використав (15 діб).

Відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (у ЗС із 19.10.2077 по 14.10.2008, та з 31.03.2022), провести відрахування коштів із грошового забезпечення за 10 діб відпустки, що була використана у 2026 році в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилась після звільнення.

Додаткові відпустки як учаснику бойових дій відповідно до п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024, 2025, 2026 роки не надавались. Відповідно до вимог розділу ХХХІ наказу МО України від 07.06.2018 р. №260, роз`яснення Директору Департаменту фінансів МО України від 04.10.2019 р. №248/70796 виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2014-2026 р. по 14 днів за рік (за 42 дні).

Згідно вимог наказу МО України від 07.06.2018 р. №260 зі змінами згідно наказу МО України від 25.01.2023р. №44 та окремого доручення МО України від 09.01.2025р. №156/уд за період з 01 по 27 березня 2026 року виплатити: премію в повному обсязі – 489% від посадового окладу (ТР-9); надбавку за особливості проходження служби згідно рішення – 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.

Вислуга років в Збройних Силах на 27 березня 2026 року складає 4 (чотири) повних календарних роки (у ЗС із 19.10.2077 по 14.10.2008, та з 31.03.2022). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №58 від 26.01.2022 року виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 47 повних календарних місяців служби.

Підстава: витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 21.03.20226р. №16-РС., рапорт, копія посвідчення НОМЕР_3 від 29.11.2024, рапорт (вх. №71/р від 21.03.2026р.).

Відповідач в період з 31.03.2022 по 27.03.2026 здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 (1762 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проти вказаної обставини відповідач у поданому відзиві не заперечував.

Проте позивач вважає, що в період з 31.03.2022 по 27.03.2026 в/ч НОМЕР_1 мала здійснювати розрахунок належних позивачу сум грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.03.2022 по 31.01.2023, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по 31.01.2024, встановленого Законом України від 09.11.2023 №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2024 по 31.01.2025, встановленого Законом України від 19.11.2024 №4059-IX «Про державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2025 по 31.01.2026, та встановленого Законом України від 03.12.2025 №4695-IX «Про державний бюджет України на 2026 рік», станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2026 по 27.03.2026.

Зазначене послугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.

Стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 31.03.2022 по 27.03.2026.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).

Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року - 3028 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року - 3028 гривня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у 2026 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року - 3328 гривня.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з 31.03.2022 по 27.03.2026 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, - протиправними.

Стосовно посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», то суд зазначає наступне.

Так, дійсно, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою №481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.

Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22).

Отже, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.

Також подібне застосування норм права викладене в постановах Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі №160/14434/25, від 30 березня 2026 року у справі №400/2930/25, від 06 квітня 2026 року у справі №520/16223/25 та інших.

Крім того, враховуючи обставини того, що інші види грошового забезпечення визначаються у відсотках від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, то і інша частина видів грошового забезпечення позивача виплачувалась в меншому розмірі ніж передбачено законодавством.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2025, 2026 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024-2026 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідачем також був розрахований невірно, оскільки розмір зазначених видів грошового забезпечення ставиться в залежність, зокрема, від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Що стосується строку звернення до суду, то дане питання було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Мар`єнко Вікторії Юріївни ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.03.2022 по 27.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 за №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.03.2022 по 31.01.2023, встановленого Законом України від 03.11.2022 за №2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по 31.01.2024, встановленого Законом України від 09.11.2023 за №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2024 по 31.01.2025, встановленого Законом України від 19.11.2024 за №4059-IX «Про державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2025 по 31.01.2026 та встановленого Законом України від 03.12.2025 за №4695-IX «Про державний бюджет України на 2026 рік», станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2026 по 27.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2025, 2026 роки, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024-2026 роки, одноразову грошову допомоги при звільненні, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 09.11.2023 №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановленого Законом України від 19.11.2024 №4059-IX «Про державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та встановленого Законом України від 03.12.2025 №4695-IX «Про державний бюджет України на 2026 рік», станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» липня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль