Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №727/1142/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/1142/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду 03 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , надалі, 09 лютого 2026 року подала позовну заяву в новій редакції та просила усунути перешкоди у користування ОСОБА_1 житловим приміщенням (квартирою по АДРЕСА_1 ) шляхом реалізації її права на приватизацію та визнання права користування, а також визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою зі зняттям з реєстраційного обліку.

Зазначала, що вона є наймачем та мешканкою спірної квартири, де також зареєстрована її сестра, однак протягом тривалого часу там не проживає.

Стверджує, що квартира не приватизована, вона має право на приватизацію житла, однак не в змозі реалізувати таке, оскільки необхідна згода її сестри, яка знаходиться за кордоном, а зняття з реєстрації такої в позасудовий спосіб є неможливим.

На підставі наведеного, з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 березня 2026 року у задоволенні вказаної вимоги відмовлено.

Провадження №22-ц/822/981/26

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду стороною позивача подано апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги ідентичні доводам позовної заяви.

Крім іншого вказує на те, що хибними та неспроможними є висновки суду першої інстанції з приводу того, що заявлені позовні вимоги є похідними від наявності у позивача права користування спірним житлом за адресою АДРЕСА_1 , яке, у свою чергу, є необхідною передумовою реалізації права на приватизацію відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Наголошує, що предметом позову є усунення перешкод у приватизації через недобросовісну поведінку ОСОБА_2 , а не підтвердження права користування ОСОБА_1 спірною квартирою.

Вказує й на те, що законний статус наймача та право на приватизацію є непорушними згідно зі ст. 41 та ст. 47 Конституції України. Право на житло та право власності (яке набувається через приватизацію) є основоположними.

Так, єдиною підставою для відмови органу приватизації у реалізації її права на приватизацію стала виключно відсутність згоди іншого зареєстрованого члена сім`ї, а не сумніви у наявності права користування позивача.

Вважає твердження суду про необхідність постійного проживання як безальтернативну умову приватизації хибним трактуванням закону, оскільки такий не містить заборони на приватизацію при тимчасовій відсутності наймача.

Не погоджується і з висновком суду про те, що відсутність у позивача права користування житлом унеможливлює задоволення заявлених вимог незалежно від правового статусу відповідача.

На підставі наведеного просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.03.2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

ОСОБА_2 скористалася своїм правом на подання відзиву, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення мотивовано тим, що на підставі належних та допустимих доказів, досліджених у судовому засіданні, позивач після укладення шлюбу 24.11.2018 року вибула зі спірного житла, з 2020 року постійно проживає за іншою адресою у квартирі по АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві приватної власності, що також підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

Також, не проживання позивача за місцем реєстрації підтверджується Актом КП «Містосервіс» від 15.09.2025 року, а тому встановлені обставини свідчать про добровільне вибуття позивача на інше постійне місце проживання та тривале не проживання у спірному житлі.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Також суд вказав, що зі змісту позову вбачається, що позивач фактично пов`язує порушення свого права з наявністю у відповідача права користування житлом, що на її думку, перешкоджає реалізації права на приватизацію.

Разом з цим, суд вважав, що відсутність у позивача права користування житлом унеможливлює задоволення заявлених вимог незалежно від правового статусу відповідача, що підтверджено рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.02.2026 року у справі №727/13286/25, де ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою. Таким чином, наведене судове рішення додатково підтверджує висновок суду про втрату позивачем права користування спірним житлом.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників, які прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до висновків, що рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає в повній мірі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно Витягу з реєстру територіальної громади №2026/001967277 від 06.02.2026 року, ОСОБА_1 з 13.06.2003 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.60).

ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії № НОМЕР_1 від 24.11.2018 року, копією паспорта № НОМЕР_2 , виданого 24.05.2019 року (т.1 а.с.59, 61).

Згідно акту №05-04/696 від 15.09.2025 року, наданого КП «Містосервіс» ОСОБА_1 , 1986 року народження та ОСОБА_2 , 1992 року народження зареєстровані, але не проживають за адресою АДРЕСА_1 про що свідчать сусіди (т.1 а.с.61/зворот).

З відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради №742897 від 15.09.2025 року, вбачається, що в квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (т.1 а.с.62).

Із довідки, наданої управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради №7 від 03.08.2023 року, вбачається, що на ОСОБА_3 були переоформлені особові рахунки на квартиру по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.63).

Із довідки №21 від 17.10.2025 року Сторожинецької міської ради вбачається, що ОСОБА_8 брала участь у приватизації державного житлового фонду за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до розпорядження органу приватизації №1129 від 09.02.1996 року, квартиру передано у спільну сумісну власність ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.64-65).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №446194026 від 03.10.2025 року ОСОБА_1 на праві власності згідно договору дарування від 15.07.2020 року належить квартира за адресою АДРЕСА_2 , що також підтверджується копією договору дарування від 15.07.2020 року (т.1 а.с.66).

Згідно ордера від 06.10.2000 року №16 серії БО, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому за №670/16 від 03.10.2000 року, ОСОБА_9 разом із сім`єю з п`яти осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , було надано право на зайняття житлового приміщення - ізольованої 3-х кімнатної квартири в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.70-71).

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.72).

Із копії договору купівлі- продажу від 23.02.2022 року встановлено, що ОСОБА_9 придбав у приватну власність квартиру за адресою АДРЕСА_4 (т.1 а.с.68-69).

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 та витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги по похованню (т.1 а.с.72/зворот, 110).

21.10.2025 року Управління комунальної власності Чернівецької міської ради на запит-заяву ОСОБА_1 надало скан-копії документів з відмітками реєстрації (т.1 а.с.74-82).

На розгляді Шевченківського районного суду м. Чернівці перебувала цивільна справа №727/13286/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими що втратили право користування житловим приміщенням (т.1 а.с.116-141).

Із запитів від 25.12.2024 року, 19.06.2025 року, 06.05.2025 року, 25.06.2025 року, 01.07.2025 року, 12.05.2025 року, 11.09.2025 року, 16.09.2025 року, 18.09.2025 року на отримання інформації, поданих до Чернівецької міської ради, а також 02.10.2025 року й скарги від 06.05.2025 року, встановлено, що у вказаних запитах ОСОБА_1 зазначає своє постійне місце проживання по АДРЕСА_2 . Відповідно, зазначене вище підтверджується й іншими наявними в матеріалах справи письмовими доказами (т.2 а.с.31-51, 53-62, 63-68, 69-71).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.02.2026 року (у справі №727/13286/25) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування тим самим житловим приміщенням задоволено, - визнано вказаних осіб, такими, що втратили право на користування спірною квартирою. Рішення не набрало законної сили (т.3 а.с.49, 116-124).

Щодо клопотання про долучення до матеріалів справи акту про підтвердження постійного проживання від 30.04.2026 року, то такий судом до уваги не приймається, оскільки в силу ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанови Верховного Суду від 27.08.2023 року у справі №552/7368/21, від 10 вересня 2025 року у cправі № 906/127/24).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21, постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі №910/10784/16).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування мають право відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, лише у випадку відсутності у них права на приватизацію та/або заборони приватизувати конкретне приміщення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі №759/1426/22).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна квартира в АДРЕСА_1 була надана згідно ордера від 06.10.2000 року №16 серії БО, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому за №670/16 від 03.10.2000 року, ОСОБА_9 разом із сім`єю з п`яти осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .

Як вже вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач у добровільному порядку вибула зі спірної квартири у квартиру, яка належить їй на праві приватної власності та знаходиться в АДРЕСА_2 .

Враховуючи наведене та те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2026 року (справа №727/13286/25), яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 липня 2026 року, крім іншого, ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_5 , колегія суддів приходить до висновку, що право ОСОБА_1 на приватизацію вказаної квартири відсутнє, отже право, за захистом якого вона звернулася до суду, не порушене, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову за наведених вище обставин.

Решта доводів апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі.

У зв`язку із наведеним, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк