Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №646/6366/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/6366/24 Головуючий суддя І інстанції Маркосян М. В.

Провадження № 22-ц/818/912/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про позбавлення батьківських прав

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стеганцова Михайла Сергійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова 24 квітня 2025 року, по цивільній справі № 646/6366/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.10.2014 по ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька, ОСОБА_3 .

Вказала, що рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 12.03.2017 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02.03.2017 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно та до повноліття, а рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2023 року було змінено розмір аліментів стягнутих рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року з 1/4 частки від усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначила, що відповідач, як батько дитини, ОСОБА_3 нехтує своїми обов`язками, з дитиною не спілкується, взагалі дитиною не цікавиться, вважає що позбавлення його батьківських прав буде на користь інтересам дитини.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Стеганцов Михайло Сергійович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказав, що у позовній заяві було зазначено, що починаючи з 2017 року відповідач нехтує своїми обов`язками, з дитиною не спілкується, взагалі дитиною не цікавиться, вважає що позбавлення його батьківських прав буде на користь інтересам дитини.

Зауважує, що у позовній заяві зазначалось, що з правової точки зору матері потрібно буде постійно від батька отримувати дозволи на: отримання дитиною громадянства в країнах ЄС, вид на проживання дитини, виїзд або в`їзд на території країн інших держав, вступ до коледжу/університету при умові що дитині до 18 років. Також матерів необхідно позбавити батька батьківських прав для того, щоб у випадку її нездатності опікуватися дитиною, дитині могли призначити опікуна, якщо батько збереже свої права, призначення опікуна в країнах ЄС буде не можливим.

Зазначив, що у матеріалах справи наявний висновок органів опіки та піклування, який хоч і несе рекомендаційний характер але є вмотивованим, обґрунтованим, винесеним на підставі відомостей і документів, які стосуються справи, тому повинен прийматися судом як належний доказ ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо своєї малолітньої доньки.

Вказав, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться відносно ОСОБА_2 судові рішення, за якими його було притягнуто до адміністративної відповідальності та за нанесення тілесних ушкоджень громадянину ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, суду не надано, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів погоджується з тим, що у справі відсутні достатні докази для позбавлення його батьківських прав, та вважає, що у даному випадку є необхідність спонукати батька до зміни поведінки щодо дитини у кращу сторону.

Суд першої інстанції на підставі встановлених відповідно до наявних у справі доказів обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Такі висновки відповідають правовим висновкам, які буди висловлені у постанові КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Разом з тим, суд не звернув уваги, що у вказаній постанові касаційний суду за релевантних обставин справи виснував, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Так, згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій по справі №631/2406/15-ц.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», №10383/09, §100, від 16 липня 2015 року).

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06 травня 2015 року, виданого Виконавчим комітетом Гетьманівської сільської ради Шевченківського району Харківської області Україна, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . В свідоцтві про народження дитини в графі “Батьки” значаться: батько – до ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_4 .

Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі та згідно рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 26.03.2017 у справі 637/164/17, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований, 18 жовтня 2014 року у відділі державної реєстарції актів цивільного стану реєстарційної служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №72 було розірвано. Після розірвання шлюбу, іменувати прізвище ОСОБА_4 , дошлюбне прізвище – ОСОБА_7 .

Відповідно до рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2023 року за позовом ОСОБА_2 було змінено розмір аліментів стягнутих рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1/4 частки від усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

За встановлених судом обставин дійсно вбачається винна поведінка відповідача в тому, що він не виконує батьківських обов`язків. Разом з тим, колегія суддів вважає, що поведінка та особисті якості батька свідчать на користь остаточного висновку про те, що у даному випадку заради найкращих інтересів дитини слід зберегти між ними родинний зв`язок та надати батьку шанс проявити себе в цій якості, оскільки для дитини важливо отримати гармонійне виховання з боку рідних як батька, так і матері, підтримуючи з ними сталий зв`язок.

Частиною 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.

Відповідно ч.5,6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку заступника голови органу опіки та піклування Шевченківської селищної ради від 24.02.2025 в якому зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_3 .

Разом з тим, у вказаному висновку відсутні відомості, що батько не в змозі виправитися та змінити свою поведінку по відношенню до дитини найкраще.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій по справі №631/2406/15-ц.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

З огляду на відсутність даних про те, що збереження родинного зв`язку дитини з батьком є недоцільним, - колегія суддів вважає за потрібне відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахувати правовий висновок, який був висловлений у постанові КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Посилання позивача на те, що дочка не бачиться із батьком не є підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року (справа №466/9380/17).

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

В даному випадку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що достатні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, однак не врахував, що з урахуванням обставин цієї справи в інтересах дитини є сенс спонукати відповідача до виконання його батьківських обов`язків та попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

З цих підстав відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене рішення суду підлягає відповідній зміні.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Стеганцова Михайла Сергійовича – задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова 24 квітня 2025 року- змінити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова 24 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

О.Ю. Тичкова.