Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №635/13815/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року

м. Харків

справа № 635/13815/24

провадження № 22-ц/818/4177/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа: Служба у справах дітей Височанської селищної ради Харківського району Харківської області

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2026 року у складі судді Омельник М.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач звернулась до суду з позовом в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав, щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повнолітня. Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 14 лютого 2025 по теперішній час що є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу скасувати та направити справу до суду для продовження розгляду справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що відповідачка перебуває у складі ЗСУ саме за мобілізацією. Відповідачка свідомо не виконуючи батьківські обов`язки та ухиляючись від утримання дитини, уклала контракт про військову службу і вступила до лав ЗСУ. Суд допустив порушення фундаментальних засад судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом і дотримання розумних строків розгляду справи, що стосується майнових та особистих прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання від батьків.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується довідкою від 14 червня 2025 року за № 2/1720 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , що солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 14 лютого 2025 року (а.с. 133, 135).

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_2 від 10 червня 2025 року ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій (а.с. 134).

На адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку тим, що вона є діючим військовослужбовцем та зараз проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 N 389-VIII (далі - Закон N 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону N 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

За приписами статей 1 та 3 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.91 №1934-XII (далі - Закон N 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Структура Збройних Сил України визначається статтею 3 Закону N 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Комплектування ж Збройних Сил України визначається статтею 5 Закону N 1934-XII, відповідно до частини першої якої особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону № 2232-XII.

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана з фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції ї викладеній в ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року в справі № 461/5209/19 (провадження № 61-5782св22) за змістом якої перебування сторони у справі складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій є підставою для зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».

Аналіз таких нормативно-правових актів таких як Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII), Закон України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ).дає підставу дійти висновку, що введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема здійснюється мобілізація.

У зв`язку з цим з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу.

Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надані належні та допустимі доказів, що ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних сил України на військовій службі у складі Збройних Сил України, під час воєнного стану, що є підставою для зупинення провадження у справі відповідно до п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність передбачених процесуальним законом підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо ОСОБА_2 продовжить військову службу у військовій частині.

Щодо посилання представника апелянта, що зупинення провадження у справі порушує вимоги п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України стосовно дотримання розумності строків розгляду справи судом, судова колегія зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Даний правовий висновок узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду справа № 754/947/22 від 12 листопада 2025 року.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований