Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №533/1116/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 533/1116/25 Номер провадження 22-ц/814/2477/26Головуючий у 1-й інстанції Оксенюк М. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року (повний текст рішення складено 26 лютого 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 02 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (далі – ТОВ «Стар Файненс Груп») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 03516-01/2025 про надання фінансового кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний останньою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Стар Файненс Груп» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 12 000,00 грн, проте остання свої зобов`язання за договором не виконала, кошти не повернула.

У подальшому, 25 квітня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 250425, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року в сумі 31 512,00 грн, з яких: 12000,00 грн - заборгованість за основним боргом, 12312,00 грн - заборгованість за відсотками, 1200,00 грн – заборгованість за комісією, 6000,00 грн – заборгованість за штрафами, перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року в загальному розмірі 31 512,00 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року у загальному розмірі 25 512,00 грн, з яких: 12 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12 312,00 грн - заборгованість за відсотками, 1 200,00 грн – заборгованість за комісією.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» судовий збір у розмірі 2 451,47 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року не погодилась ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохала рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року у справі № 533/1116/25 в частині задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки 25 512,00 грн, з яких: 12 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 312,00 грн. - сума заборгованості за процентами; 1 200,00 грн. - сума комісії за видачу кредиту - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості — відмовити.

Здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У разі неможливості ухвалити рішення по суті – повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції з дорученням усунути виявлені процесуальні порушення та належно дослідити докази.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні докази та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу не оскаржує.

Вважає, що суд першої інстанції передчасно визнав доведеним факт укладення кредитного договору, проігнорувавши відсутність належної ідентифікації відповідачки та не перевіривши належність їй електронного підпису (одноразового ідентифікатора), що суперечить вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Зауважила, що надані позивачем документи не є належними доказами переказу коштів, оскільки не містять даних про відправника, правової підстави платежу та жодного зв`язку транзакції зі спірним договором.

Суд першої інстанції безпідставно прийняв та поклав в основу рішення докази, витребувані за клопотанням позивача з пропуском установлених процесуальних строків, без заяви про їх поновлення, та без належного мотивування, чим порушив принципи змагальності та рівності сторін.

Особа, яка подала апеляційну скаргу посилалася на те, що місцевий суд повністю проігнорував електронні докази та доводи відповідачки щодо пред`явлення первісним кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки така вимога змінює строк виконання зобов`язання, а тому нарахування договірних процентів після цієї дати є незаконним.

Вважає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув комісію за видачу кредиту не перевіривши її відповідність Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову становить 31 512,00 грн, що є менше ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Щодо меж перегляду рішення місцевого суду

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 стосується виключно незгоди в частині задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 25 512,00 грн, з яких: 12 000,00 грн заборгованість по основному боргу; 12 312,00 грн – заборгованість по відсотках; 1 200,00 грн – комісія за видачу кредиту, тому в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року в іншій частині.

Встановлені обставини справи

Судом встановлено, що 02 січня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025.

Договір про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року підписаний ОСОБА_1 02 січня 2025 року о 21:01:04 в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Y351.

Пунктами 1.1.-1.2 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року визначено, що товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 12 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 02 січня 2025 року. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 01 травня 2025 року.

Відповідно до пункту 1.4 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року за користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 1 200,00 грн. Тип процентної ставки: фіксована. Тип комісії одноразова комісія. Денна процентна ставка складає 0,98%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом на дату укладення договору складає 2572,74%. Орієнтовна загальна вартість кредиту станом на дату укладення договору складає 26 160,00 грн. Загальні витрати по кредиту складають 14 160,00 грн.

Згідно пункту 1.6 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Невід`ємною частиною договору є графік платежів, підписаних сторонами 02 січня 2025 року, відповідно до якого станом на 01 травня 2025 року позичальник має повернути кредитору 26 160,00 грн, з яких: 12 000,00 грн. - сума кредиту, 12 960,00 грн – відсотки та 1 200,00 грн - комісія (а.с.10 на звороті - 11).

На виконання умов договору ТОВ «Стар Файненс Груп» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 12 000,00 грн шляхом їх зарахування на картковий рахунок № НОМЕР_2 .

З листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за № 3426_250806142442 від 06 серпня 2025 року слідує, що на банківську карту № НОМЕР_2 , 02 січня 2025 року 21:05:00 зараховано 12 000,00 грн (а.с.25).

Факт отримання грошових коштів підтверджується інформацією Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») від 04 лютого 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260128/55336-БТ, наданою на виконання ухвали суду, в якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_3 та додатково надано виписку по рахунку № НОМЕР_3 в якій вказано, що 02 січня 2025 року зараховано кошти в сумі 12 000,00 грн (а.с.101-102).

25 квітня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 250425, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с.14-19).

На виконання умов договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «Стар Файненс Груп» 6 001 494,56 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22703 від 29 квітня 2025 року (а.с.21).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (під № 2900 в реєстрі) за кредитним договором № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року у загальному розмірі 31 512,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 000,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 12 312,00 грн, заборгованості за штрафом 6 000,00 грн, заборгованість за комісією за видачу кредиту 1 200,00 грн (а.с.20).

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо укладення кредитного договору

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що договір про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року підписаний ОСОБА_1 в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Y351, містить її податковий номер, адресу та номер мобільного телефону (а.с.6-11).

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що договір про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року укладений у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Щодо перерахунку коштів

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору.

Згідно з пунктом 1.6 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Згідно із положеннями частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

У матеріалах справи міститься лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3426_250806142442 від 06 серпня 2025 року, відповідно до якого останнє надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків.

Також, вказано, що між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Стар Файненс Груп», укладено договір на переказ коштів ФК-П-2022/02-3 від 22 лютого 2022 року. Відповідно до зазначеного договору успішно прийнято платежі на користь ТОВ «Стар Файненс Груп»: 02 січня 2025 року о 21:05:00 на суму 12 000,00 грн. маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua – 613922119, призначення платежу: зарахування 12 000,00 грн на карту НОМЕР_2 (а.с.25).

Щодо твердження відповідачки про те, що довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним доказом перерахування кредитних коштів, оскільки не належить до первинних бухгалтерських документів, то колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Стар Файненс Груп» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 .

Крім того, не надання повного тексту договору про переказ коштів не спростовують висновків суду першої інстанції щодо перерахування коштів.

При цьому з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 04 лютого 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260128/55336-БТ вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) емітовано карту № НОМЕР_3 .

Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_3 за період з 02 січня 2025 року по 06 січня 2025 року міститься зарахування 02 січня 2025 року на суму 12 000,00 грн (а.с.102).

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачем подано клопотання з пропуском процесуального строку, не дають підстави для задоволення апеляційної скарги, тому що як вбачається із матеріалів справи суд витребував докази за клопотанням позивача після заперечень відповідачки щодо отримання грошових коштів.

Тобто необхідність витребування доказів була пов`язана із запереченнями відповідачки щодо доказів поданих банком.

Тому, витребування доказів у даному випадку відповідає завданню цивільного процесу, а саме для повного і об`єктивного розгляду справи.

При цьому враховуючи, що як уже зазначалося, що витребування доказів пов`язано із позицією сторони ОСОБА_1 після подачі позову, вимоги диспозитивності та змагальності судом першої інстанції порушені не були та не суперечать вимогам статей ЦПК України.

В той же час, відмова у задоволенні цього клопотання могло б призвести до надмірного формалізму, та неможливості стороні позивача спростувати подані ОСОБА_1 заперечення.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Україна застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33) ЄСПЛ зазначив, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Відмова банку у витребуванні доказів, потреба в яких виникла через заперечення відповідачки, прямо суперечила б цьому стандарту.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачкою не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Будь яких доказів, які б спростували як укладення самого кредитного договору, так і отримання відповідачкою кредитних коштів матеріали справи не містять.

Щодо нарахування заборгованості за відсотками

З приводу стягнутих судом першої інстанції відсотків, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Приписами статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За правилами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів (відсотків), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Постановами Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Із наведеного вбачається, що під час дії договору розмір і порядок сплати процентів визначаються умовами такого договору, а сторони реалізують свої права та виконують обов`язки відповідно до нього. Після закінчення строку дії договору, за наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а, отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а, отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Згідно з пунктом 1.2 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 02 січня 2025 року. Кінцева дата погашення кредиту 01 травня 2025 року.

Відповідно до пункту 1.4 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року тип процентної ставки – фіксована, за користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості.

Підписавши договір, сторонами погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, нараховані відсотки не носять штрафного характеру та є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Водночас, із сформованого ТОВ «Селфі Кредит» розрахунку вбачається, що за період з 02 січня 2025 по 25 квітня 2025 року включно, первісний кредитор нарахував заборгованість відповідача по відсотках за кредитним договором у загальному розмірі 12 312,00 грн.

З огляду на викладене та з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що нарахування відсотків за користування кредитом із 02 травня 2025 року, тобто після спливу строку його повернення, визначеного пунктом 1.2. договору, є безпідставним, оскільки право кредитодавця нараховувати проценти припинилося зі спливом встановленого договором строку кредитування.

Відтак, розмір відсотків за користування кредитом у межах строку дії договору (з 02 січня 2025 по 25 квітня 2025 року) складає 12 312,00 грн.

При цьому надані ОСОБА_1 роздруківки листування у месенджері Viber свідчать про сповіщення відповідача про направлення листа вимоги за адресою реєстрації, однак самі по собі не підтверджують зміну строку кредитування.

У зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про зміну строку виконання зобов`язань та припинення правомірного користування кредитом з 03 березня 2025 року.

Водночас матеріали справи не містять самої досудової вимоги, а сторонами її до суду не надано, що унеможливлює встановлення її змісту, дати та умов, а також перевірку доводів щодо зміни строку виконання зобов`язання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсотки в розмірі 12 312,00 грн за користування кредитом, позикодавцем нараховані правомірно та протягом строку кредитування, а тому вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

Щодо стягнення комісії

Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути заборгованість за комісією за видачу кредиту в розмірі 1 200,00 грн.

Відповідно до пункту 1.4 договору про надання фінансового кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року за користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 1 200,00 грн (що складає 10,00% від суми кредиту). Тип процентної ставки: фіксована. Тип комісії - одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, якщо умови цього договору, залишаються незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Сутність комісії – плата за надання кредиту, комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні, зазначена комісія включається до складу загальності вартості кредиту.

Водночас, згідно частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та законних інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена, як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 1 200,00 грн не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом другим частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Рішення в частині стягнення заборгованості за комісією за видачу кредиту в сумі 1 200,00 грн – скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за комісією – відмовити.

Змінити рішення в частині стягнення загальної суми боргу, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором, виходячи із розрахунку 24 312,00 грн, з яких: 12 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12 312,00 – заборгованість за відсотками.

Щодо судових витрат

В першій інстанції

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як, суд відмовляє у стягненні комісії за видачу кредиту в розмірі 1 200,00 грн, відповідно слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору.

Враховуючи, що позов задоволений на 77,15%, тому розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача складають 2 336,10 грн (замість стягнутих 2 451,47 грн).

В суді апеляційної інстанції

Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційні вимоги відповідачки на 10,76%, то з ТОВ «ФК «ЄАПБ» слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 037,85 грн.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року – у частині стягнення заборгованості за комісією скасувати, та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за комісією – відмовити.

Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 лютого року в частині стягнення загальної суми заборгованості та судових витрат змінити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансованого кредиту № 03516-01/2025 від 02 січня 2025 року у загальному розмірі 24 312,00 грн, з яких: 12 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12 312,00 – заборгованість за відсотками (замість стягнутих 25 512,00 грн, 12 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12 312,00 – заборгованість за відсотками; 1 200,00 грн – заборгованість за комісією).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 336,10 грн (замість стягнутих 2 451,47 грн).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 037,85 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко