Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №398/7473/25 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 09 липня 2026 р.

Справа: №398/7473/25

Суддя: Дьомич Л. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/7473/25

провадження № 22-ц/4809/1027/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя – Дьомич Л. М. (суддя-доповідач),

судді – Єгорова С. М., Письменний О. А.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»;

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року (суддя Шинкаренко І. П.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулось до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2025 року № 18.04.2025-100001724 у розмірі 52 950,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) 18 квітня 2025 року укладено кредитний договір № 18.04.2025-100001724 (далі – Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору Позичальнику надано кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 183 дні зі сплатою передбачених умовами договору відсотків за користування кредитом та комісії. Стверджується, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 52950,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 15000,00 грн, процентів у сумі 27450,00 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) у розмірі 3000,00 грн та неустойки у розмірі 7500,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 18.04.2025-100001724 від 18 квітня 2025 року в сумі 42 750,00 грн; в іншій частині позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, чим порушені майнові права позивача.

За викладеного, суд виснував про наявність правових підстав для задоволення вимог позову в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 15 000,00 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 27450,00 грн та комісії у розмірі 300,00 грн.

Щодо штрафних санкцій, нарахованих позивачем відповідно до п. 15 заявки Кредитного договору, судом зауважено, що згідно з наданим розрахунком сума неустойки в розмірі 7500,00 грн нарахована за 2025 рік, тобто у період дії воєнного стану в Україні, що суперечить п. 18 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України.

На підставі викладеного, суд виснував, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» відмовити. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не було доведено належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. В матеріалах справи відсутнє підтвердження фактичного перерахування позивачем 18 квітня 2025 року на рахунок відповідача коштів в сумі 15000,00 грн.

Наголошує, що позивачем, з метою доведення обставин, які підтверджують наявність заборгованості за Кредитним договором, не була надана до суду виписка з рахунку відповідача, що, на переконання скаржника, є належним доказом на підтвердження заборгованості.

Вказує, що місцевий суд не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, які не є первинними документами, а тому безпідставно встановив обставини наявності заборгованості у відповідача.

Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу

У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції у даній справі.

Мотивуючи свої заперечення проти доводів апеляційної скарги, вказує, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Зауважує, що відповідач не подав альтернативних доказів для підтвердження своєї позиції та спростування позиції позивача.

Наполягає, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Наголошує, що повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою.

Вважає, що загальні витрати відповідача за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Звертає увагу, що жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а відповідні позовні вимоги не заявлялись.

Вказує на правомірність вимоги про стягнення з відповідача комісії за Кредитним договором (а.с. 89-97).

Відповідь на відзив

Відповідач відповідно до відповіді на відзив наполягає на своїй позиції щодо недоведення позивачем факту перерахування Позичальнику кредитних коштів за Кредитним договором (а.с. 106-110).

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року у даній справі; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву.

17 квітня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 25 травня 2026 року до 19 червня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці.

На підставі відповідного наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 08 червня 2026 року до 03 липня 2026 року (включно) член колегії з розгляду вказаної справи суддя Письменний О. А. перебував у відпустці.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Кропивницького апеляційного суду здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Дуковського О. Л. суддею Єгоровою С. М.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі заявки Позичальника 18 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», укладено Кредитний договір №18.04.2025-100001724 (далі – Кредитний договір, а.с. 12-24), за умовами якого сторони погодили надання Позичальнику кредиту у сумі 15000,00 грн на строк – 183 дні з дати надання; дата повернення кредиту – 17 жовтня 2025 року, зі сплатою Позичальником фіксованої незмінної процентної ставки у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит та комісії, пов`язаної з наданням кредиту – 20% від суми кредиту у сумі 3000,00 грн. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту (залишку кредиту у разі його дострокового часткового повернення) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку.

Відповідно до п. 4.1. пропозиції про укладення Кредитного договору (оферти), яка акцептована Позичальником, Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4731-21ХХ-ХХХХ-3062.

У п. 12 заявки Позичальника сторонами погоджено графік платежів за Кредитним договором.

Для підписання Кредитного договору відповідачем було використано направлений Кредитодавцем у смс-повідомленні на номер телефону Позичальника НОМЕР_1 електронний підпис одноразовим ідентифікатором «Е445».

Зі змісту довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17 листопаджа 2025 року вбачається, що останнім 18 квітня 2025 року за допомогою системи іPAY здійснено перерахування коштів у сумі 15000,00 грн на платіжну карту, маска якої зазначена у Кредитному договорі.

Відповідно до довідки – розрахунку заборгованість відповідача за Кредитним договором складає: 15000,00 грн – основний борг; 27450,00 грн – проценти, нараховані за період з 18 квітня 2025 року по 17 жовтня 2025 року, 3000,00 грн – комісія за надання; 7500,00 грн – неустойка, разом – 52950,00 грн (а.с. 27).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).

За викладеного, рішення суду першої інстанції перглядається апеляційним судом в частині задовлених вимог позову про стягнення з відповідача тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та комісії.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Зі змісту апеляційної скарги відповідача вбачається, що останній не заперечує факту підписання ним Кредитного договору, однак, вказує на недоведеність факту отримання ним кредитних коштів за кредитним договором.

На вказані доводи скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.

Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за Кредитним договором, відповідач такий договір у судовому порядку не оспорював, про його неукладеність не заявляв, а також у відповідному судовому провадженні не стверджував про відсутність зобов`язань за таким договором. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідача до суду не надані.

Також апеляційним судом зважено на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Колегією суддів враховано, що відповідач не спростував того, що він отримав кошти за Кредитним договором, а лише послався на недоведеність таких фактів позивачем.

У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Апеляційний суд враховує, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що він отримав кошти за Кредитним договором, зокрема, не довів, що 18 квітня 2025 року на його банківський рахунок, платіжним засобом до якого є банківська картка з маскою 4731-21ХХ-ХХХХ-3062, не надходили кошти у погодженій сторонами Кредитного договору сумі 15000,00 грн.

При цьому, апеляційним судом не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження факту надання кредиту Позичальнику, оскільки такі твердження не ґрунтуються на специфіці спірних правовідносин, де однією зі сторін (Кредитодавцем) є не банківська установа, а фінансова компанія, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується оформлення первинної документації щодо надання кредитних коштів.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів за Кредитним договором у сумі 15000,00 грн і неповернення їх Кредитодавцю у встановлений строк.

За викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині вимоги про стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі пред`явленої до стягнення суми.

Водночас, апеляційний суд не може погодитись з судом першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення у повному обсязі вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом.

Так, зі змісту позовної заяви, а також довідки – розрахунку про стан заборгованості Позичальника за Кредитним договором вбачається, що позивач просив стягнути проценти за користування кредитом у сумі 27450,00 грн, стверджуючи що вони нараховані за період кредитування, тобто з 18 квітня 2025 року по 17 жовтня 2025 року.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на те, що розрахунку пред`явленої до стягнення суми процентів за користування кредитом позивачем надано не було.

Водночас, згідно з Графіком платежів, наведеним у Кредитному договорі, Позичальник взяв на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом за період з 18 квітня 2025 року по 17 жовтня 2025 року у сумі 21 257,93 грн.

Вказане підтверджується і змістом Паспорту споживчого кредиту, за яким орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) складає 39257,93 грн, а тому: 39257,93 грн – 15000,00 грн тіла кредиту – 3000,00 грн комісії = 21257,93 грн відсотків за користування кредитом.

Враховуючи наведене, сума відсотків за користування кредитом, обов`язок зі сплати яких виник у відповідача за Кредитним договором, складає 21 257,93 грн, а тому вказану позовну вимогу необхідно задовольнити частково.

Оскільки нарахування комісії за надання кредиту не суперечить вимогам Закону України «Про споживе кредитування» та передбачено умовами Кредитного договору, а в матеріалах справи відсутні докази сплати Позичальником комісії за договором, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позову у цій частині.

Апеляційний суд зауважує, що попри заявлену позивачем до стягнення суму комісії у розмірі 3000,00 грн, місцевим судом фактично було стягнуто з відповідача 300,00 грн. Разом з тим, оскільки позивач проти такого рішення шляхом подання апеляційної скарги не заперечив, а суд апеляційної інстанції не вправі погіршувати становище скаржника, підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в означеній його частині відсутні.

У зв`язку з тим, що апеляційний суд дійшов іншого висновку щодо присудженого до стягнення розміру відсотків за користування кредитом, аніж суд першої інстанції, що вплинуло на загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за Кредитним договором, оскаржуване судове рішення підлягає зміні.

До того ж, при розподілі судових витрат місцевим судом не було враховано, що відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині присудженої до стягнення з відповідача суми заборгованості.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснено розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам позову і скарги та враховуючи звільнення скаржника від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.04.2025-100001724 від 18 квітня 2025 року в сумі 36 557,93 грн».

У решті рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1671,46 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1126,42 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді С. М. Єгорова

О. А. Письменний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua