Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №161/16258/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/16258/25 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.

Провадження № 22-ц/802/780/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу, за апеляційними скаргами представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зазначеним позовом.

Покликалася на те, що вони з відповідачем ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 2004 року по 24 вересня 2024 року, який був розірваний заочним рішенням Млинівського районного суду Рівненської області.

За час проживання у шлюбі вони за спільні кошти придбали автомобіль Peugeot 3008, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований на відповідача і знаходиться у його користуванні та є неподільною річчю.

На підставі наведеного, позивач ОСОБА_3 просила суд в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідача ОСОБА_4 на свою користь грошову компенсацію в розмірі 173 750 грн за частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Peugeot 3008, рік випуску – 2011, колір білий, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та понесені у справі судові витрати в сумі 13 537 грн 50 коп., з яких: 1 737 грн 50 коп. – сплачений судовий збір, 10 000 грн – витрати на правничу допомогу, 1 800 грн - витрати на проведення автотоварознавчої експертизи.

У жовтні 2025 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в порядку регресу.

Покликався на ті обставини, що в грудні 2021 року відбулась пожежа, в результаті якої майже вся частина будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його бувшій дружині ОСОБА_3 , була знищена після пожежі.

Також вказував, що саме він здійснював відновлювальний ремонт пошкоджених частин вищевказаного житлового будинку, зокрема, за грошові кошти, взяті ним у кредит в АТ КБ «Приватбанк», який він погасив самостійно.

Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 116 644 грн 21 коп. в порядку зворотньої вимоги (регресу), як частини виплаченого ним кредитного зобов`язання подружжя, яке виникло за кредитними договорами, укладеними між ним та АТ КБ «Приватбанк» 02 листопада 2022 року і 19 січня 2023 року, та понесені ним під час розгляду справи судові витрати.

03 листопада 2025 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області зустрічний позов, заявлений ОСОБА_4 , був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2026 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 109 148 грн за частки у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль Peugeot 3008, рік випуску – 2011, колір білий, номер кузову НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на автомобіль Peugeot 3008, рік випуску – 2011, колір білий, номер кузову НОМЕР_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в порядку зворотньої вимоги (регресу) грошові кошти в сумі 116 644 грн 21 коп., як частину виплаченого кредитного зобов`язання подружжя, яке виникло за кредитними договорами, укладеними між ОСОБА_4 та АТ КБ «Приватбанк» 02 листопада 2022 року та 19 січня 2023 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різницю понесених судових витрат по сплаті судового збору в сумі 119 грн 87 коп. та різницю понесених судових витрат у зв`язку з підготовкою експертних висновків в сумі 1 844 грн 62 коп.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різницю понесених і документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 18 719 грн.

В поданих апеляційних скаргах представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване рішення суду в частині задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу. Також просив скасувати додаткове рішення суду в цій справі та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви представника відповідача за первісним позовом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесених ним витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційні скарги представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 – ОСОБА_2 просив залишити їх без задоволення як безпідставні, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову частково ніким не оскаржується, а тому апеляційним судом у цій частині не переглядається.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов`язання ОСОБА_4 за кредитними договорами, укладеними з АТ КБ «Приватбанк», на загальну суму 233 288 грн 42 коп. вважаючи їх спільними з бувшою дружиною та такими, що виникли в інтересах сім`ї , а тому підлягають поділу та стягненню з ОСОБА_3 в порядку зворотньої вимоги (регресу), як частини виплаченого останнім кредитного зобов`язання подружжя.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_3 та відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 2004 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції 19 листопада 2004 року, актовий запис № 1381.

Заочним рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2024 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Також з наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 понад 20 років проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в частині будинку, яка належить на праві власності позивачу за первісним позовом ОСОБА_3

31 грудня 2021 року за вищевказаною адресою відбулася пожежа, в результаті якої майже вся частина будинку, власником якої є ОСОБА_3 , була знищена або ж пошкоджена, що підтверджується фото-таблицею та актом про пожежу від 31 грудня 2021 року, складеним комісією Луцького РУ ГУ ДСНС України у Волинській області, з яких слідує, що пожежею знищено 70 кв. м. покрівлі, 30 кв.м. перекриття, пошкоджено 30 кв.м. внутрішнього оздоблення стін.

Відновлювальний ремонт пошкоджених частин вказаного житлового будинку проводив ОСОБА_4 , що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами: видатковими накладними, які виписувалися на ім`я останнього, платіжними документами та банківськими виписками, відповідно до яких оплату за товари та послуги під час проведення будівельних робіт здійснював саме відповідач за первісним позовом.

Крім того встановлено, що 02 листопада 2022 року та 19 січня 2023 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитні договори б/н, відповідно до умов яких банк надав останньому безготівкові строкові кредити на суму 95 300 грн та 59 900 грн відповідно, зі строком кредитування – 36 місяців та процентною ставкою - 1,5% щомісячно (18% річних). Позичальник зобов`язався використати кредит на споживчі цілі, сплачувати проценти в розмірах та строки, визначені умовами договору та у визначений строк повернути кредит.

Відповідно до довідок АТ КБ «Приватбанк» № 564SPOTVTAGHFKI9 від 20 вересня 2025 року та № OR62OO0NIHRM48TK від 23 вересня 2025 року у ОСОБА_4 відсутня заборгованість за вищевказаними кредитними договорами.

Як вбачається з банківських виписок по рахунках відповідача за первісним позовом, кредитні кошти здебільшого використовувалися останнім для оплати будівельних товарів при залученні коштів для відбудови пошкоджених елементів вказаного вище об`єкта нерухомості.

Зазначені обставини встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року та постановою Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 161/342/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання права на користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, які були залишені без змін постановою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, під час розгляду вищезазначеної справи досліджувалося питання щодо того ким та за чиї кошти проводилася відбудова частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка була знищена внаслідок пожежі, що відбулась 31 грудня 2021 року.

Зокрема, в рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року вказано, що: «31 грудня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася пожежа, в результаті якої майже вся частина будинку, яка належить відповідачу ОСОБА_3 була знищена або ж пошкоджена, що підтверджується фототаблицею та актом про пожежу від 31 грудня 2021 року, складеним комісією Луцького РУ ГУ ДСНС України у Волинській області, з яких слідує, що пожежею знищено 70 кв. м. покрівлі, 30 кв. м. перекриття, пошкоджено 30 кв. м. внутрішнього оздоблення стін. Відновлювальний ремонт пошкоджених частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснював ОСОБА_4 . Про вищевказану обставину свідчать долучені до матеріалів справи видаткові накладні, які виписувалися на останнього, платіжні документи (квитанції тощо) та банківські виписки, якими підтверджується оплата товари та послуги під час проведення будівельних робіт. При залученні коштів для відбудови пошкоджених елементів спірного майна ОСОБА_4 02 листопада 2022 року та 19 січня 2023 року були укладені кредитні договори із АТ КБ «Приватбанк», та як свідчать банківські виписки по рахунках останнього, кредитні кошти здебільшого використовувалися при оплаті будівельних товарів. Вищевказані обставини стороною в жодній мірі не спростовані. З огляду на наведене, а також з урахуванням зібраних у справі доказів, суд вважає доведеним, що відновлювальним ремонтом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , після пожежі ОСОБА_4 займався самостійно, без будь-якої вагомої участі ОСОБА_3 , яка з початку введення на території України воєнного стану виїхали за кордон, звідки поверталася 5 разів у період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року включно та у кожному з випадків не довше ніж на 4 доби ».

Аналогічні обставини були встановлені Волинським апеляційним судом у постанові від 11 лютого 2025 року.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 161/342/24 зазначено, що «враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, зокрема, що ОСОБА_4 вселився до спірного житлового будинку як член сім`ї власників житла та з їх згоди, вказане майно є його єдиним житлом, в якому він постійно проживає близько 20 років; ОСОБА_4 протягом усього періоду проживання у спірному будинку приймав участь у його утриманні та обслуговуванні, а після пожежі самостійно та майже лише власними коштами зробив ремонт у будинку».

Таким чином, обставини цільового використання ОСОБА_4 кредитних коштів, а саме на відбудову житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , досліджувалися судами усіх інстанцій в межах розгляду цивільної справи № 161/342/24.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно ч. 4 цієї ж статті майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Нормами частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до положень частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Як було встановлено судом, кредитні договори між відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 та АТ КБ «Приватбанк» від 02 листопада 2022 року та від 19 січня 2023 року було укладено в інтересах сім`ї, а саме для здійснення відновлювального ремонту пошкодженої частини житлового будинку, яка належить позивачу за первісним позовом ОСОБА_3 , що за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживали сторони спору.

Заборгованість за вищевказаними кредитними договорами була погашена у повному обсязі на загальну суму 233 288 грн 42 коп. відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 за рахунок особистих коштів, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, надані банком-кредитодавцем, натомість позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона брала участь у погашенні заборгованості за цими кредитними договорами.

Отже, встановивши ті обставини, що сплачені ОСОБА_4 грошові кошти за кредитними договорами, укладеними в інтересах сім`ї, слід вважати спільним борговим зобов`язанням подружжя, суд першої інстанції, на думку колегії судів, дійшов вірного висновку про те, що половина цих коштів підлягає стягненню в порядку регресу з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 та цілком підставно задовольнив вимоги зустрічного позову.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різниці понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 18 719 грн з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною з вказаної статті цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що представники сторін спору 25 березня 2026 року звернулися до суду першої інстанції із заявами про намір надати докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, та 08 квітня 2026 року останніми було подано відповідні докази, якими підтверджується, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 було фактично понесено 15 000 грн, а відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 - 25 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Розподіляючи ці судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що пропорційно до задоволених частково вимог первісного позову з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 (62,81% від заявленого позову) підлягало стягненню 6 281 грн., враховуючи те, що витрати понесені останньою на професійну правничу допомогу адвоката в межах даної справи за зустрічним позовом в розмірі 5 000 грн не підлягають до стягнення з відповідача за первісним позовом, у зв`язку з задоволенням поданого ним зустрічного позову в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи обсяг задоволених вимог первісного та зустрічного позовів, а також доведеність сторонами спору понесених ними витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правомірно стягнув з позивача за первісним позовом ОСОБА_3 на користь відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 різницю понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 719 грн.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Доводи апеляційних скарг не впливають на законність та обґрунованість рішення та додаткового рішення суду.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді