Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №120/17877/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 липня 2026 р. Справа № 120/17877/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

24.12.2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати ОСОБА_2 грошове забезпечення та винагороду за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування;

Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою відповідача у нарахуванні брату позивача ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно, з метою спадкування.

Ухвалою суду від 29.12.2025 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

20.01.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначає, що за відсутності особистого розпорядження та за відсутності близьких членів сім`ї за військовослужбовцем все одно зберігається грошове забезпечення за весь період перебування у статусі зниклого безвісти. Вказані кошти нікому не виплачуються, але у разі смерті військовослужбовця переходять у спадщину.

Також зазначає, що невиплата членам сім`ї грошового забезпечення через відсутність таких осіб не є причиною для не нарахування грошового забезпечення для подальшої виплати таких коштів в порядку спадкування.

Позивачкою надано докази того, що вона вступила у спадщину, тобто вона має право на отримання грошового забезпечення брата за весь період, коли він вважався зниклим безвісти.

Враховуючи зазначене, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.

07.07.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що зміни в законодавстві України, що набули чинності з 1 лютого 2025 року (згідно з Постановою № 884 Кабміну та роз`ясненнями Міноборони), передбачають, що родинам зниклих безвісти військових виплачують 50% грошового забезпечення, а інші 50% депонуються, щоб бути доступними для військового після повернення, або ж переходять у спадщину в разі загибелі. Родини можуть отримувати виплати рівними частками, якщо немає особистого розпорядження військового, а саме: 50% для 1-ї черги (дружина/чоловік, діти, батьки).

Вказує, що на момент набрання чинності зазначених змін, до військової частини/ ІНФОРМАЦІЯ_3 члени сім`ї безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 не зверталися. Тобто, до змін в законодавстві – 01.02.2025 року, військові частини не мали обов`язку депонувати частину грошового забезпечення зниклого безвісти, захопленого у полон військовослужбовця, а з набранням таких змін чинності, стосовно даної справи, депонування, також, не проводилося у зв`язку із відсутність визначених законодавством членів сім`ї, які б звернулися із відповідною заявою.

Враховуючи наведене, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_3 є рідною сестрою загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про народження померлого серії НОМЕР_3 .

Згідно довідки, виданої приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кобилянською О.А. за №398/01-16 від 27.11.2025 року позивач є спадкоємицею до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, який зареєстрований в реєстрі за №1566 та №1905.

Сповіщенням від 17.03.2025 року, виданим на ім`я сестри – ОСОБА_1 , сповіщено, що, що її брат, ОСОБА_2 , який зник безвісти 05.10.2022 року під час захисту незалежності та територіальної цілісності України у бою поблизу н.п. Бахмут Донецької області визнаний загиблим згідно постанови про встановлення особи трупа від 14.03.2025 року та висновку експерта від 03.03.2025 року.

01.04.2025 року видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 , у якому вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_2 , місце смерті м. Бахмут, Донецька область.

Відповідно до листа від 29.08.2025, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 ., ОСОБА_2 грошове забезпечення нараховувалось тільки за вересень та за жовтень 2022 року.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 вважався зниклим безвісти з 05.10.2022 року по 01.04.2025 року, позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про нарахування ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за весь період, коли він вважався зниклим безвісти, тобто з листопада 2022 року по березень 2025 року включно.

Листом від 03.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив, що грошове забезпечення не нараховувалось, оскільки у ОСОБА_2 відсутні члени сім`ї, які мали право на отримання його грошового забезпечення за період, коли він вважався зниклим безвісти. У нарахуванні коштів було відмовлено.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо невиплати недоотриманого грошового забезпечення її померлого брата, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з приписами статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з частиною 6-1 статті 18 Закону №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 згаданого Закону.

Відповідно до ч. 22 ст. 10 Закону №2011-XII у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 Цивільного кодексу України).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими регулюється розділом XXX вказаного Порядку.

Так, згідно з пунктом 1 розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

Відповідно до пункту 2 розділу ХХХ Порядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне та не виплачене йому до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті)), після здійснення актового запису про смерть такого військовослужбовця, виплачується особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок захоплення військовослужбовця в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - особам, зазначеним у пункті 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а у разі їх відсутності - включається до складу спадщини військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув).

Грошове забезпечення виплачується спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Згідно із нормою статті 1216 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.03.2023 року по справі №463/6829/21-ц.

Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 .

Як вбачається зі змісту листа від 29.08.2025, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 ., ОСОБА_2 грошове забезпечення нараховувалось тільки за вересень у розмірі 113466,85 грн. та за жовтень 2022 року у розмірі 226933,70 грн.

При цьому, матеріали справи не містять інформації про нараховані та виплачені ОСОБА_2 кошти з листопада 2022 року по березень 2025 року.

Відповідно до витягу у Спадковому реєстрі №83411174 від 05.10.2022 року приватним нотаріусом Кобилянською О.А. зареєстровано спадкову справу №73959723, де спадкодавцем визначений померлий - ОСОБА_2 .

Згідно довідки, виданої приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кобилянською О.А. за №398/01-16 від 27.11.2025 року позивач є спадкоємицею до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 .

Відомостей про наявність інших спадкоємців грошового забезпечення загиблого військовослужбовця матеріали справи не містять, а також не доведено сторонами.

Таким чином, враховуючи, що оскільки відповідно до вимог п.1 Розділу ХХХ Порядку №260 та ЦК України, не встановлено, що ОСОБА_2 на момент смерті (загибелі) був одружений, мав повнолітніх дітей, які проживали разом з ним, мав законних представників (опікунів, піклувальників) чи усиновлювачів неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також, враховуючи відсутність осіб, які перебували на його утриманні та з врахуванням відсутності інших спадкоємців, право на отримання належного, але не отриманого ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, є у його рідної сестри ОСОБА_1 як спадкоємиці за законом, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31.0.2025 року та від 25.09.2025 року, який зареєстрований в реєстрі за №1566 та № 1905 та яке не визнано в судовому порядку недійсним.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач в розумінні Закону України № 2011-XII та Порядку № 260 є спадкоємцем за законом, суд погоджується з її доводами про те, що вона має право на належне, але не отримане її рідним братом грошове забезпечення.

Оскільки матеріали справи не містять інформації про нараховане та виплачене померлому військовослужбовцю ОСОБА_2 грошове забезпечення, а позивач звернулась до відповідача як спадкоємиця її брата, суд приходить до висновку про визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач в оскаржуваній відмові зробив помилкові висновки про відсутність у позивача права на отримання грошового забезпечення її померлого брата ОСОБА_2 за період з листопада 2022 року по квітень 2025 року.

Отже, з метою забезпечення ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_2 грошове забезпечення та винагороду за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно з ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати ОСОБА_2 грошове забезпечення та винагороду за період з листопада 2022 року по березень 2025 року включно з метою спадкування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Дончик Віталій Володимирович