Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №753/22607/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22607/25

провадження № 2/753/1772/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виключення майна зі спадкової маси та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про виключення майна зі спадкової маси та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 23.08.1980 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Харківського районного суду м. Києва від 30.11.2000. В період перебування у шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.10.1996. 27.04.2007 ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 15.05.2027 за договором дарування ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_3 отримала в дар квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнання договору дарування квартири недійсним.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2025 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір дарування, укладений 15.05.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 недійсним. Визнано за ОСОБА_5 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 06.06.2025 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 12.02.2025 залишено без змін.

Позивач вважає, що визнання договору дарування від 15.05.2007 недійсним фактично поновлено права ОСОБА_5 на частку в спільному майні подружжя. Разом з тим, стосовно іншої частини квартири, вважає, що вона за життя ОСОБА_6 була подарована їй та на момент смерті йому не належала, а тому підлягає виключенню зі спадкової маси.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просить суд: виключити зі спадкової маси померлого ОСОБА_6 частину квартири АДРЕСА_2 та визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025 дану справу визначено за суддею Лужецькою О.Р.

Ухвалою від 07.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

11.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він проти задоволення позову заперечував. Додатково додав про те, що всі пояснення будуть надані під час розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у позові, просила суд позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити, посилаючись на наявність рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 задоволено, визнано право власності на частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнано договір дарування квартири недійсним.

Суд, заслухавши вступні слова учасників справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із 23.08.1980 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Харківського районного суду м. Києва від 30.11.2000.

В період перебування у шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.10.1996.

27.04.2007 ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 .

15.05.2027 ОСОБА_6 і ОСОБА_3 уклали договір дарування, за умовами якого обдарована ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнання договору дарування квартири недійсним.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2025 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , задоволено.

Визнано договір дарування, укладений 15.05.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 недійсним. Визнано за ОСОБА_5 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 06.06.2025 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 12.02.2025 залишено без змін.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що у неї виникло право власності як у обдарованого на дарунок з моменту його прийняття та оскільки частини квартири, за життя ОСОБА_6 була подарована їй та на момент смерті йому не належала, тому спірне майно підлягає виключенню зі складу спадщини.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Частиною першою статті 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Положеннями частини першої статті 722 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 15.05.2027 ОСОБА_6 і ОСОБА_3 уклали договір дарування, за умовами якого обдарована ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 .

Водночас, судом встановлено, що у Дарницькому районному суді м. Києва перебувала цивільна справа № 753/15306/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнання договору дарування квартири недійсним.

За наслідками її розгляду рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2025 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , задоволено.

Визнано договір дарування, укладений 15.05.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 недійсним. Визнано за ОСОБА_5 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Зазначеним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 встановлені наступні обставини.

Судом встановлено і сторонами по справі не заперечувалось, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_6 в період перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_5 .

Задовольняючи позовні вимоги суд встановив, що позивач ОСОБА_5 при укладенні ОСОБА_6 договору дарування квартири не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, тому дійшов до висновку про недійсність договору дарування від 15.05.2017 в цілому та про визнання за позивачем права власності на частину спірної квартири.

Зокрема, як вбачається із правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі №430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) договір дарування є недійсними в цілому, якщо укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна, розмір ідеальних часток яких не визначений.

З цієї ж підстави договір дарування квартири від 15 травня 2017 року не може бути визнаний недійсним у 1/2 частині, оскільки розмір ідеальних часток у спільній сумісній власності подружжя не визначений.

Водночас, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статі 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18)).

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі №442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).

З урахуванням вищенаведеного, а також за встановлених обставин у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 у цивільній справі № 753/15306/17, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку визнати договір дарування, укладений 15.05.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 недійсним.

Наполягаючи на позовних вимогах представник позивача посилається на те, що за життя ОСОБА_6 частина квартири АДРЕСА_1 була подарована ним ОСОБА_3 , а тому підлягає виключенню із спадкового майна, проте вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2024 у справі № 753/15306/17 вбачається недійсність договору дарування від 15.05.2017 в цілому.

Крім того, позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів належності їй на праві власності спірного майна не встановлено таких і під час розгляду справи судом.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, надавши оцінку заявленим позовним вимогам, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виключення майна зі спадкової маси та визнання права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.07.2026

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА