Постанова від 14 жовтня 2025 р. у справі №461/5017/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 461/5017/21

провадження № 61-7896св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова

від 5 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Радченка В. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 9 березня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтований тим, що у шлюбі з ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 .

У травні 2016 року ОСОБА_2 разом із спільним сином та її старшим сином від першого шлюбу переїхала до м. Львова.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 телефонувала йому та його батькам з проханням забрати ОСОБА_4 , оскільки не має бажання і часу на виховання та догляд дитини, а у жовтні 2017 року він забрав сина до себе.

Повернувшись з сином до м. Чернігова, він виявив, що дитина перебуває в стані повної занедбаності внаслідок безвідповідального ставлення відповідача до виконання своїх батьківських обов`язків. З цього часу ним докладено багато зусиль та створено належні умови для відновлення здоров`я і всебічного розвитку сина.

Зазначав, що аліменти на сина ОСОБА_2 сплачує нерегулярно.

На думку позивача, найкращим інтересам дитини відповідатиме забезпечення його розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке позивач створив у м. Чернігові, тому переїзд сина до іншого міста негативно вплине на його психоемоційний стан.

За таких обставин просив визначити місце проживання малолітнього сина

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 5 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 9 березня

2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн у відшкодування судового збору.

Рішення місцевого суду, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що з 2017 року ОСОБА_6 проживає з батьком в м. Чернігові, між ними утворився міцний емоційний зв`язок, синзабезпечений всім необхідним та має сформований сталий побут.

Суд першої інстанції вказав, що невиконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року у справі № 751/3195/18 про визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір`ю не є важливим та визначальним для вирішення цього спору, не впливає на суть справи та законність рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що перебування дитини

у м. Чернігові під час воєнного стану не свідчить про небезпеку для ОСОБА_4 , оскільки на території Україні немає повністю безпечних місць, вказали на наявність бомбосховища у підвалі за місцем його проживання.

Разом з тим, місцевий суд не врахував висновок психолога, затверджений закладом охорони здоров`я «Центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» від 10 жовтня 2019 року, та консультативний висновок Чернігівського навчально-реабілітаційного центру № 2 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 27 серпня 2019 року № 14-08 у зв`язку з їх невідповідністю вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції вважав можливим зміну попередньо визначеного судом у справі № 751/3195/18 місця проживання дитини ОСОБА_4 , оскільки встановлено, що ОСОБА_2 давно втратила психоемоційний контакт з дитиною, яку дитина не сприймає як матір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

27 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Галицького районного суду

м. Львова від 5 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 9 березня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), в якій касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дитини з матір`ю у зв`язку з тим, що тривале проживання дитини в сім`ї батька, в якій для нього створені належні умови, і що між дитиною та матір`ю дійсно втрачений сталий емоційний зв`язок, однак це відбулося внаслідок перешкоджання батьком участі матері у вихованні сина, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, враховуючи саме її інтереси.

Про неврахування судом першої інстанції зазначеного висновку Верховного Суду заявник зазначала в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки відповідним доводам.

Зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій того, що:

- у жовтні 2017 року ОСОБА_1 без її згоди змінив місце проживання їх сина та перевіз його до м. Чернігова;

- рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року

у справі № 751/3195/18, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду

від 15 травня 2019 року, визначено місце проживання ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю. Проте вказане судове рішення ОСОБА_1 не виконав, тому вона звернулася з позовом про відібрання дитини;

- рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 вересня

2019 року у цивільній справі № 751/2433/19, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду, відібрано малолітнього ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , від ОСОБА_1 та передано його матері

ОСОБА_3 . Однак вказане судове рішення також не виконано з вини батька;

ОСОБА_1 створював їй протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та у спілкуванні з ним, позбавив мати і дитину будь-якого спілкування.

Вважає задоволення позову ОСОБА_1 у даній справі передчасним з огляду на невиконання ним рішень суду про визначення місця проживання дитини та про відібрання дитини.

На думку заявника, суди помилково врахували висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, затверджений рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 7 липня 2022 року № 227, оскільки, складаючи цей висновок, орган опіки та піклування не оцінював обставини невиконання позивачем рішень суду у справах № 751/3195/18 та № 751/2433/19, а також обставини, які унеможливили спілкування матері з сином.

Крім того, заявник зазначає про встановлення судами обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів, а саме:

- висновку психодіагностичного обстеження від 24 вересня 2021 року, висновку експерта від 17 листопада 2021 року № 65, який складений за відсутності її згоди на проведення досліджень дитини, без врахування думки матері та за відомостями, що надані тільки позивачем;

- консультативного висновку Чернігівського навчально-реабілітаційного

центру № 2 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 27 серпня

2019 року № 14-08 і висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 23 серпня 2019 року № 908, які не містять посилання за закони та нормативно-правові акти і складені без згоди матері;

- характеристики дитини, складеної керівником домашньої міні-групи «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_8 , не на бланку навчального закладу, не містить обов`язкових реквізитів (дати і вихідного номеру) та не затверджена (не підписана) керівником дошкільного закладу.

Позиція інших учасників

21 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування відзиву посилався на безпідставність та необґрунтованість вимог скарги, а також на законність оскаржуваних судових рішень, прийнятих з повною та об`єктивною оцінкою наявних у справі доказів. Зазначає про недоведення обставин створення ним перешкод у спілкуванні матері з сином; ОСОБА_2 не цікавиться життям своєї дитини та постійно перебуває за межами України, тому проживання сина разом з нею суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Відзив поданий відповідно до вимог статті 395 ЦПК України.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме висновку психодіагностичного обстеження

від 24 вересня 2021 року, висновку експерта № 65 від 17 листопада 2021 року, консультативного висновку Чернігівського навчально-реабілітаційного

центру № 2 Чернігівської міської ради Чернігівської області № 14-08 від 27 серпня 2019 року, висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 23 серпня 2019 року № 908, характеристики керівника домашньої міні-групи «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_8 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 вересня 2012 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, у якому

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_6

19 червня 2018 року заочним рішенням Новозаводського районного суду

м. Чернігова у справі № 751/2031/18 шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_10 розірвано.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з

ОСОБА_3 аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_6 .

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2018 року

у справі № 751/2390/18, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року, стягнено з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина - ОСОБА_6

у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 квітня

2018 року, і до досягнення дитиною повноліття.

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_6 з нею, а у липні 2018 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов з вимогою визначити місце проживання сина з ним.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року

у справі № 751/3195/18, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду

від 15 травня 2019 року, визначено місце проживання ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між батьками неповнолітнього ОСОБА_6 вбачається тривалий спір щодо визначення його місця проживання.

Зі змісту показань свідків ОСОБА_11 (баба ОСОБА_4 ), ОСОБА_12 (дід ОСОБА_4 ) та

ОСОБА_13 (син позивача від першого шлюбу) суди встановили, що у жовтні

2017 року їм зателефонувала ОСОБА_9 і просила забрати онука

ОСОБА_6 і з того часу він проживає з ними і матір не згадує.

З характеристики, складеної керівником домашньої міні-групи «ІНФОРМАЦІЯ_3»

ОСОБА_8 , суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував групу з 9 жовтня 2017 року до

1 березня 2019 року; ОСОБА_1 (батько) приводив дитину кожного дня охайну, чисто одягнену та з гарним самопочуттям. Витрати, пов`язані з відвідуванням групи і додаткових занять, сплачував батько та відвідував разом із сином екскурсії. ОСОБА_3 телефонувала керівнику групи ОСОБА_8 раз на місяць або раз на два місяці і розпитувала як розвивається дитина. Одного разу прийшла в групу і вчинила напад на працівників та завдала тілесних ушкоджень працівнику закладу, спричинивши психологічні травми іншим дітям, після чого вона жодного разу не телефонувала і не цікавилась дитиною.

Рішенням виконкому Новозаводської районної ради м. Чернігова від 9 липня

2018 року № 152 затверджено висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .

Зі змісту консультативного висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 23 серпня 2019 року № 908 суди встановили, що

ОСОБА_6 проживає з батьком, який приділяє належну увагу вихованню та розвитку сина.

З консультативного висновку комунального закладу Чернігівського навчально-реабілітаційного центру № 2 Чернігівської міської ради від 27 серпня 2019 року суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 потребує індивідуальної форми навчання, подальшої корекції когнітивної та емоційно-вольової сфер, постійного контролю та супроводу батька.

Апеляційний суд з консультативного висновку психолога Закладу охорони здоров`я центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» ОСОБА_14 від 10 жовтня 2019 року встановив, що дитина ОСОБА_6 відчуває емоційну близькість з бабусею, головний в сім`ї тато, якого син сприймає як людину спокійну, врівноважену, готову прийти на допомогу. Матір сприймає як імпульсивну, нетерплячу, агресивну.

З висновку судово-психологічної експертизи у цивільній справі № 461/5017/21 Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» № 65

від 17 листопада 2021 року суди встановили, що ОСОБА_6 знаходиться в комфортних та безпечних умовах, які забезпечують його потреби в навчанні, розвитку та відпочинку. Аналіз емоційного стану ОСОБА_6 свідчить про присутність ізольованих негативних переживань, які пов`язані з актуальною сімейною ситуацією дитини. Не виявлені ознаки, що дозволяють припустити сторонній вплив на формування у неповнолітнього ОСОБА_6 негативної оцінки сімейної ситуації та нав`язування чужої думки або деформованого ставлення дитини до сімейної ситуації. ОСОБА_1 виявляє сприятливі характерологічні особливості та відповідальне батьківське ставлення до дитини, які обумовлюють відчуття благополуччя на час дослідження та у перспективі - адекватний розвиток дитини та гармонійне становлення особистості. На емоційний стан дитини впливає сама сімейна ситуація окремого проживання батьків, що призводить до появи у нього негативних переживань з цього приводу.

З висновку від 24 вересня 2021 року за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суди встановили, що дитина має відчуття захищеності і безпеки, міцний надійний емоційний зв`язок з батьком який створив всі необхідні умови для того, щоб дитина розвивалась, навчалась та відчувала себе у безпеці. Проживання дитини з батьком є сприятливим для особистісного розвитку дитини. Відібрання дитини від батька є неможливим. У ОСОБА_4 простежується позитивне налаштування на майбутнє, комфортний психологічний стан в місці, де він проживає, позитивне ставлення до себе і родини.

7 липня 2022 року рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської

ради № 227 «Про особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей» затверджено висновок щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 . Встановлено при проведенні обстеження наявність у позивача самостійного доходу, створення ним належних умов для виховання та розвитку сина за місцем їх спільного протягом останніх п`яти років проживання, безпосередню участь лише батька у

догляді за станом здоров`я сина та за виконанням ним всіх рекомендацій лікарів. В той час як мати жодного разу не приходила на прийом до лікаря та не цікавилася станом здоров`я дитини, мати дитини спілкується з адміністрацією школи лише шляхом листування.

Управлінням (службою) у справах дітей Чернігівського міського центру соціальних служб складено 2 червня 2022 року акт обстеження умов проживання ОСОБА_6 за місцем фактичного його проживання у квартирі

АДРЕСА_1 , де створені для дитини всі умови.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого

1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ

від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 7 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 7 серпня 1996 року

у справі «Johansen v. Norway»).

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій та третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду(частина четверта статті 263 ЦПК України).

Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року

у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

У частині четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що між батьками неповнолітнього ОСОБА_6 існує тривалий спір щодо визначення його місця проживання.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду та ЄСПЛ міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають керуватися інтересами самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з 2017 року ОСОБА_6 проживає з батьком

в м. Чернігові, між нимиіснує міцний емоційний зв`язок, синзабезпечений всім необхідним та має сформований сталий побут. Крім того, суди врахували, що рішенням виконкому Новозаводської районної ради м. Чернігова від 9 липня

2018 року № 152 затверджено висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .

Верховний Суд в постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зазначив, що, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи матері у спілкуванні з сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини. Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання та висновок органу опіки і піклування, не врахувавши, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і мати, а отже, в цьому конкретному випадку, така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього сина, який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір.

Оскаржуючи рішення суду в апеляційному порядку, ОСОБА_2 вказувала про неврахування місцевим судом висновку Верховного Суду, викладеного

в постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19

(провадження № 61-15273св21), зазначаючи, що ОСОБА_1 перешкоджає матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти.

В контексті неврахування обставин щодо перешкоджання матері у спілкуванні з сином ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначала про неврахування судом першої інстанції обставин щодо невиконання ОСОБА_1 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року

у справі № 751/3195/18 щодо визначення місця проживання ОСОБА_7 з матір`ю та рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова

від 12 вересня 2019 року у справі № 751/3195/18 про відібрання ОСОБА_7 від ОСОБА_1 та передання його матері.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним доводам апеляційної скарги, не навів у оскаржуваній постанові мотивів щодо прийняття або відхилення зазначених доводів та, формально пославшись на тривале проживання дитини з батьком, дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким місце проживання дитини визначено з батьком.

Посилаючись на те, що батько виховує та матеріально забезпечує дитину, суд апеляційної інстанції не перевірив посилання заявника про створення батьком перешкод у спілкуванні матері з сином і щодо невиконання батьком судових рішень про визначення місця проживання дитини з матір`ю та про відібрання дитини. У випадку встановлення вказаних обставин така поведінка батька суперечитиме сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, а відтак суперечитиме інтересам дитини.Обмеження контакту з матір`ю позбавляє дитину необхідної емоційної підтримки та порушує її право на повноцінне сімейне життя. При цьому тривале проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком фактично може бути наслідком невиконання батьком рішень судів у справах №№ 751/3195/18 та 751/3195/18.

Крім того, переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд поклав в основу оскаржуваної постанови консультативний висновок комунального закладу Чернігівського навчально-реабілітаційного центру № 2 Чернігівської міської ради від 27 серпня 2019 року та консультативний висновок психолога Закладу охорони здоров`я центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» ОСОБА_14 від 10 жовтня 2019 року, які суд першої інстанції не прийняв.

У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких вона базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене оскаржувана постанова апеляційного суду не в повній мірі містить мотивацію та відображення специфічних елементів, які впливають на врахування принципу якнайкращих інтересів дитини.

Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалена апеляційний судом постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суду належить розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема оцінити обставини щодо перешкоджання батьком у спілкуванні дитини з матір`ю; невиконання судових рішень ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 та про відібрання ОСОБА_6 і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Оскільки висновок апеляційного суду про необхідність визначення місця проживання дитини з батьком є передчасним, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій і оцінювати такі обставини відповідно до статті 400 ЦПК України, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості ухвалити своє рішення, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 9 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік