Постанова від 18 листопада 2025 р. у справі №643/18223/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 643/18223/21

провадження № 61-69св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Любов Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Майдибура Оксана Василівна, ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури Оксани Василівни, в інтересах якої діє адвокат Мосейчук Анастасія Ігорівна, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Скотаря А. Ю., та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня

2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Тичкової О. Ю., касаційну скаргу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Любові Леонідівни, в інтересах якої діє адвокат Янковський Вячеслав Володимирович, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року і постанову Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року

і постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Харченко Л. Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

(далі -КМНО) Майдибура О. В., ОСОБА_3 , про визнання недійсними договору про поділ спадщини та свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , яка проживала у м. Харків. Згідно із заповітом від 1 квітня 2011 року ОСОБА_4 заповіла їй все своє майно. До складу спадкового майна увійшли: 1/2 частка однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частка трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Частка у спадщині ОСОБА_1 складає 3/8, а ОСОБА_2 має обов`язкову частку у спадщині - 1/8.

26 лютого 2020 року позивач склала у приватного нотаріуса КМНО Майдибури О. В. заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 . Того ж дня у зв`язку з її постійним проживанням в Італії вона видала ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважила його, серед іншого, на представництво її інтересів щодо ведення спадкової справи та отримання свідоцтв про право на спадщину, після чого повернулась до Італії.

ОСОБА_3 деякий час не виходив на зв`язок та згодом повідомив її про проблеми та перешкоди в оформленні спадщини у зв`язку з нечинністю заповіту

від 1 квітня 2011 року.

У зв`язку з пандемією COVID-19 вона приїхала до України лише у липні 2021 року та дізналась, що 26 березня 2020 року від її імені ОСОБА_3 уклав

з ОСОБА_2 договір про поділ спадщини, за умовами якого у спадщину до ОСОБА_1 переходить 1/2 частка однокімнатної квартири

АДРЕСА_1 , а у спадщину ОСОБА_2 переходить

1/2 частка трикімнатної квартири

АДРЕСА_2 з доплатою у розмірі 279 600 грн на користь ОСОБА_1 , що є еквівалентом 10 000 доларів США.

Однак вона не уповноважувала ОСОБА_3 на укладення договору про поділ спадщини, тобто він фактично розпорядився її спадковим майном без відповідних правових підстав та всупереч її волі. Кошти в розмірі 10 000 доларів США

ОСОБА_3 їй не передавав та про укладення такого договору не повідомляв. Копію вказаного договору вона отримала 23 липня 2021 року від приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л .

На підставі заповіту та зазначеного договору 26 березня 2020 року приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л. видала на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 846, яка складається з 1/2 частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 видала свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі

за № 848, яка складається з 1/2 частки трикімнатної квартири

АДРЕСА_2 .

У зв`язку з викладеними обставинами вона звернулась до Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної Поліції в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу (далі - КК) України (шахрайство).

Оскільки за довіреністю від 26 лютого 2020 року ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення договору про поділ спадщини, то наявні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Договір про поділ спадщини порушує її права на спадкування за заповітом

після матері, оскільки у випадку визнання недійсним цього договору,

вона має право спадкувати за заповітом 3/8 частки квартири

АДРЕСА_2 та 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 , що є підставою для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.

За викладених обставин з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати недійсним договір про поділ спадщини від 26 березня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстрований в реєстрі за № 845;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане

позивачу 26 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстроване в реєстрі за № 846;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

ОСОБА_2 26 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстроване в реєстрі за № 848;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня

2023 року,позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними договір про поділ спадщини від 26 березня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстрований за № 845.

Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане

26 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстроване за № 846, і свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л., зареєстроване № 848.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 757,00 грн

у відшкодування сплаченого судового збору.

Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м. Харкова Харківської області повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 5 782,10 грн.

Скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що дописки нотаріуса Мандибури О. В. в довіреності від 26 лютого 2020 року, яким надано ОСОБА_3 повноваження на укладення договору про поділ спадщини в інтересах ОСОБА_1 , не є виправленням, оскільки суттєво розширює повноваження повіреного і вчинений не у спосіб, передбачений законом та поза волею позивача. Відсутність у ОСОБА_3 повноважень на вчинення вказаної дії свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору про поділ спадщини, а, відтак, і визнання недійсними виданих нотаріусом Харченко Л. Л. на підставі такого правочину 26 березня 2020 року свідоцтв про право на спадщину за законом і за заповітом.

Суд першої інстанції не надавав оцінки доказам передання ОСОБА_2

10 000 доларів США позивачу на виконання умов договору про поділ спадщини

від 26 березня 2020 року, оскільки такі обставини не є предметом судового розгляду. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що переказ грошових коштів не підтверджує повноважень ОСОБА_3 на укладення договору про поділ спадщини.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали

29 грудня 2023 року приватний нотаріус КМНО Майдибура О. В. , в інтересах якої діє адвокат Мосейчук А. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції виключивши

абзац п`ятий на сторінці шостій, абзац дванадцятий на сторінці сьомій,

абзац п`ятнадцятий на сторінках сьомій та восьмій, абзац третій сторінці восьмій.

Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року приватний нотаріус КМНО Майдибура О. В. визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19), у постановах Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22), від 26 січня 2022 року у справі № 917/2041/20,

від 19 січня 2022 року у справі № 910/13106/20, від 1 квітня 2020 року

у справі № 669/794/17 (провадження № 61-10368св19), від 4 жовтня 2023 року у справі № 547/745/20 (провадження № 61-4411св23) (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Крім того, 9 січня 2024 року приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л., в інтересах якої діє адвокат Янковський В. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова

від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л. вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального праваі порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 547/692/20 (провадження № 61-7608св22), від 5 липня 2023 року у справі № 547/1161/20 (провадження № 61-5740св22),

від 21 червня 2023 року у справі № 547/727/20-ц (провадження № 61-8667св22),

від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18),

від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц (провадження № 61-949св18),

від 15 листопада 2023 року у справі № 547/376/21 (провадження № 61-3584св23),

від 4 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18 (провадження № 61-12793св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18),

від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18,

від 18 липня 2018 року у справі № 357/6663/16-ц (провадження № 61-19241св18), від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20 (провадження № 61-18420св20),

від 7 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19),

від 7 грудня 2021 року у справі № 627/79/20 (провадження № 61-10427св21),

від 2 жовтня 2019 року у справі № 207/2814/16-ц (провадження № 61-27492св18), від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19), від 4 грудня 2019 року у справі № 916/318/19.

Також 8 січня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначено неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц

(провадження № 14-153цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19), у постановах Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року

у справі № 471/957/19-ц (провадження № 61-4137св21), від 8 червня 2022 року у справі № 229/6580/19 (провадження № 61-15582св21), від 3 квітня 2019 року

у справі № 362/3878/16-ц (провадження № 61-45756св18), від 28 липня 2021 року

у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), від 23 січня 2019 року

у справі № 752/9870/15-ц (провадження № 61-18988св18), від 21 червня 2023 року

у справі № 547/692/20 (провадження № 61-7608св22), від 5 липня 2023 року

у справі № 547/1161/20 (провадження № 61-5740св22), від 21 червня 2023 року

у справі № 547/727/20-ц (провадження № 61-8667св22), від 30 січня 2019 року

у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18), від 25 січня 2018 року

у справі № 658/580/16-ц (провадження № 61-949св18), від 15 листопада 2023 року

у справі № 547/376/21 (провадження № 61-3584св23), від 18 січня 2024 року

у справі № 910/114/19, від 4 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18

(провадження № 61-12793св19), від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20-ц (провадження № 61-11775св21), від 5 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 219/3022/2014-ц (провадження № 61-20074св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16,

від 1 липня 2015 року у справі № 6-619цс15, від 1 липня 2015 року

у справі № 6-619цс15.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року

у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), від 14 листопада 2018 року

у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) викладено висновок про презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 207/2814/16-ц (провадження № 61-27492св18) зазначено, що під час розгляду позову про встановлення нікчемності правочину з підстав, визначених статтями 215,

216 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї (постанова Верховного Суду від 17 березня

2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19)).

У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 916/318/19 Верховний Суд вказував, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (постанови

Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19

(провадження № 61-8593св21), від 3 квітня 2019 року у справі № 362/3878/16-ц

(провадження № 61-45756св18) та постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16,

від 1 липня 2015 року у справі № 6-619цс15).

Зазначають про неспростування позивачем презумції правомірності правочину, закріпленій у статті 204 ЦК України, оскільки довіреність від 26 лютого 2020 року не була припинена, скасована або визнана недійсною на час укладення договору про поділ спадщини від 26 березня 2020 року.

При цьому позов не містив вимог про визнання недійсною такої довіреності, що свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції, так як визнано недійсним правочин, вчинений на підставі чинної довіреності. Відтак, відсутні підстави для визнання недійсними договору про поділ спадщини та виданих свідоцтв про право на спадщину.

У постанові Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22) зазначено, що обов`язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення

у зв`язку з його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Належним суб`єктним складом відповідачів є такий склад, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 917/2041/20).

У касаційних скаргах приватного нотаріуса КМНО Майдибури О. В. та приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. вказано, що позивач не визначив належний суб`єктний склад, оскільки позов пред`явлено лише до ОСОБА_2 , проте суди першої та апеляційної інстанцій вказали на порушення, допущенні ОСОБА_3 (повіреним), який не є відповідачем у справі. Отже суди не врахували, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_3 (повірений).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року

у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) вказано, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦКУкраїни необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року

у справі № 910/114/19 та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року

у справі № 357/6663/16-ц (провадження № 61-19241св18), від 22 квітня 2019 року

у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 19 квітня 2021 року

у справі № 748/41/20 (провадження № 61-18420св20), від 7 серпня 2019 року

у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18), від 4 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18 (провадження № 61-12793св19), від 7 грудня 2021 року

у справі № 627/79/20 (провадження № 61-10427св21), від 19 листопада 2021 року

у справі № 383/302/20-ц (провадження № 61-11775св21), від 27 лютого 2019 року

у справі № 219/3022/2014-ц (провадження № 61-20074св18), вказано, що критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що неприйнятні для довірителя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18), від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц (провадження № 61-949св18),

від 15 листопада 2023 року у справі № 547/376/21 (провадження № 61-3584св23), від 5 липня 2023 року у справі № 547/1161/20 (провадження № 61-5740св22), у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 547/692/20 (провадження № 61-7608св22), від 21 червня 2023 року у справі № 547/727/20-ц (провадження № 61-8667св22), від 4 жовтня 2023 року у справі № 547/745/20 (провадження № 61-4411св23), від 1 квітня 2020 року у справі № 669/794/17 (провадження № 61-10368св19) зазначено про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

У постановах Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 471/957/19-ц (провадження № 61-4137св21), від 8 червня 2022 року у справі № 229/6580/19 (провадження № 61-15582св21), у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-619цс15 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх у сукупності.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 752/9870/15-ц (провадження № 61-18988св18) вказано, що наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається

у його сторони.

Заявники вказують про відсутність у справі доказів, які підтверджують підстави для визнання недійсним правочину в порядку статті 232 ЦК України, оскільки суди не встановили умислу в діях повіреного, його домовленості з відповідачем та виникнення несприятливих наслідків для позивача, яка отримала частку квартири та грошові кошти. Подання позивачем заяви про вчинення кримінального правопорушення не підтверджує відсутність волевиявлення позивача на укладення договору про поділ спадщини.

Також відсутні докази, які підтверджують недобросовісність і нерозумність дій повіреного при укладенні оспорюваного договору, а дії позивача свідчать про намір укладення такого договору.

ОСОБА_2 вказує про недотримання судами вимог статті 216 ЦК України про застосування наслідків недійсності правочину.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у касаційних скаргах приватного нотаріуса КМНО Майдибури О. В. та приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. зазначеновідсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 215 та 654 ЦК України, пунктів 7.1 та 7.2 розділу ІІ глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого

2012 року № 296/5, пунктів 6.12 та 6.13 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня

2010 року № 3253/5, з огляду на відсутність у законодавстві порядку внесення дописки до нотаріально посвідченого документа (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, в якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)).

Пунктом 6.13 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5

(далі - Правила), передбачена можливість внесення дописки, тобто нотаріус, як вони вважають діяв у межах наданих йому повноважень на підставі усної заяви довірителя.

Судами до спірних правовідносин застосовані норми права, які не підлягали застосуванню, зокрема статті 241, 654 ЦК України та пункти 7.1, 7.2 розділу ІІ глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

При цьому суди, посилаючись на пункти 7.1, 7.2 розділу ІІ глави 1 Порядку, неправомірно ототожнили довіреність (односторонній правочин) з договором.

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники також визначають недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних

у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У постанові від 19 січня 2022 року у справі № 910/13106/20 Верховний Суд зазначав про те, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Зазначають про недопустимість наданої позивачем доказу - копії довіреності

від 26 лютого 2020 року, яка не містить дописки нотаріуса, оскільки суди попередніх інстанцій не витребували оригінал такого доказу всупереч частині шостій статті 95 ЦПК України. При цьому ОСОБА_3 повідомляв суд апеляційної інстанції про відсутність оригіналу цієї довіреності у позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили письмові пояснення

ОСОБА_3 , разом з якими надано докази, що підтверджують переказ коштів позивачу та, відповідно, наявність її волевиявлення на укладення договору про поділ спадщини.

Суди не дослідили чинну довіреність від 26 лютого 2020 року та договір

від 26 березня 2020 року про поділ спадщини, за умовами якого позивач отримала у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 з доплатою у розмірі 279 600 грн.

Вказане свідчить про відсутність порушених, невизнаних чи оспорюваних прав і свобод ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для відмови

у задоволенні позову.

Приватний нотаріус КМНО Майдибура О. В. та приватний нотаріус ХМНО

Харченко Л. Л. посилалися на те, що без постановлення окремої ухвали в порядку статті 262 ЦПК України суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив відомості, які не передбачені частиною четвертою статті 265 ЦПК України, а саме щодо встановлених порушень в діях нотаріусів та направлення копії цього рішення (після набрання ним законної сили) відповідним органам нотаріату з метою застосування заходів реагування. Крім викладеного, Харченко Л. Л. зазначала, що такими діями суд позбавив процесуальної можливості оскаржити це судове рішення. При цьому місцевий суд не вказав суть порушення та закон чи нормативно-правовий акт, який порушили нотаріуси.

Касаційна скарга приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. містить посилання на порушення судом апеляційної інстанції прав адвоката Яновського В. В., передбачених статтею 43 ЦПК України, оскільки відмовив йому у можливості поставити запитання представнику позивача та не встановив час для виступу у судовому засіданні. Тому наявні ознаки необ`єктивності та неупередженості апеляційного суду під час розгляду справи.

Позиція інших учасників

7 лютого 2024 року адвокат Марцонь Д. Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури О. В., в інтересах якої діє адвокат Мосейчук А. І., на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

5 березня 2024 року адвокат Марцонь Д. Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуприватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л. , в інтересах якої діє адвокат Янковський В. В., на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

5 березня 2024 року адвокат Марцонь Д. Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року.

У вказаних відзивах заявник просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилається на безпідставність та необґрунтованість вимог касаційних скарг і підтримує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами.

Правовідносини у справах, на висновки яких посилаються заявники скарг, не є подібними до правовідносин, що склалися у даній справі, з огляду на різний суб`єктний склад та інші встановлені у таких справах обставини.

Приватний нотаріус КМНО Майдибура О. В. вчинила дописку у довіреність

від 26 лютого 2020 року у невстановлений законом спосіб, оскільки суттєво розширила повноваження повіреного, тому дописка не може вважатися виправленням і для нотаріального посвідчення нових повноважень необхідно було б оформити нову довіреність. При цьому суди не встановили коли саме вчинено дописку та вона не містить підпису позивача.

Аргументи заявників у касаційних скаргах зводяться до припущень щодо наміру позивача надати ОСОБА_3 повноваження на укладення договору про поділ спадщини та відповідного волевиявлення у неї на укладення такого договору. Твердження про те, що ОСОБА_1 була присутня під час вчинення нотаріусом дописки у довіреність від 26 лютого 2020 року не підтверджені доказами.

Для визнання недійсними оспорюваних правочину та виданих свідоцтв про право на спадщину закон не вимагає визнання недійсною довіреності, на підставі якої укладений такий правочин, враховуючи встановлення судами обставин перевищення повіреним наданих повноважень на вчинення відповідних дій.

Зазначає про можливість застосування судами за аналогією

пунктів 7.1, 7.2 розділу ІІ глави 1 Порядку та статті 654 ЦК України до правовідносин, що склалися у даній справі.

Оскільки стороною оспорюваного договору про поділ спадщини є тільки

ОСОБА_2 і такий правочин не порушує права ОСОБА_3 , то позов пред`явлений до належного відповідача.

Вважає, що направлення судового рішення органам нотаріату з метою застосування заходів реагування до нотаріусів не суперечить законодавству та узгоджується

з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 грудня 2022 року

у справі № 640/15026/20 та від 4 травня 2023 року у справі № 320/5840/21.

Відзиви подані у відповідності до вимог статті 395 ЦПК України.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури О. В., в інтересах якої діє адвокат Мосейчук А. І., на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л. , в інтересах якої діє адвокат Янковський В. В., на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року

Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 квітня 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори, відповідно до якого заповіла все належне їй на день смерті майно своїй дочці ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_4 та батьком позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла; на час смерті їй належало наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 - на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2002 року (реєстровий № 1-564);

квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 11 серпня 2006 року.

ОСОБА_2 є спадкоємцем, що має обов`язкову частку у спадщині, а ОСОБА_1 - спадкоємець за заповітом.

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 склала у приватного нотаріуса КНМО Майдибури О. В. заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після

ОСОБА_4 .

Крім того, приватний нотаріус КМНО Майдибура О. В. 26 лютого 2020 року посвідчила довіреність, зареєстровану за № 2853, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 , серед іншого, бути її представником з питань ведення спадкової справи та отримання свідоцтв про право на спадщину після ОСОБА_4 . Позивач надала йому право, зокрема, подавати заяви до нотаріуса про отримання свідоцтв про право на спадщину, отримати свідоцтва про право на спадщину на належне спадкове майно, зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, укладати договори оренди щодо належного позивачу нерухомого та рухомого майна, попередні договори купівлі-продажу, строком та на умовах на власний розсуд представника, з правом підписання таких договорів оренди та попередніх договорів купівлі-продажу з правом отримання належних позивачу коштів (в тому числі авансу, завдатку в рахунок ціни нерухомості).

Після нотаріального посвідчення вказаних заяви та довіреності позивач повернулась до Італії, громадянином якої вона є.

З копії довіреності, наявної в матеріалах нотаріальної справи, витребуваної у приватного нотаріуса, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вона має таку дописку від руки на звороті першого аркушу в кінці другого абзацу «підписати договір про поділ спадщини».

На другому аркуші вказаної довіреності після підпису ОСОБА_1 наявні: посвідчувальний напис «дописаному: «підписати договір про поділ спадщини» вірити Приватний нотаріус Майдибура О. В.», підпис нотаріуса і проставлена печатка.

У нижньому правому куті копія довіреності містить номери бланків 022841 та 022842, які використані нотаріусом для оригіналу довіреності. Дати проставлення вказаної дописки довіреність не містить.

Документи, на підставі яких видано довіреність від 26 лютого 2020 року: посвідчена копія паспорту позивача з перекладом українською мовою, витяг з реєстру довіреностей. Інші документи, що стосуються укладення довіреності та внесення в неї змін, на запит суду першої інстанції нотаріус не надала.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, суди встановили, що копія довіреності

від 26 лютого 2020 року, яка знаходилась у ОСОБА_1 , дописок не містить.

З матеріалів спадкової справи № 129/2019, заведеної після ОСОБА_4 , суди встановили, що до приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 звернулись ОСОБА_2 (чоловік померлої) та ОСОБА_1 (дочка померлої) через свого представника за довіреністю ОСОБА_3 ..

26 березня 2020 року ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26 лютого 2020 року, уклав з ОСОБА_2 договір про поділ спадкового майна. За умовами вказаного договору до

ОСОБА_1 переходить 1/2 частка однокімнатної квартири

АДРЕСА_1 , а у спадщину до ОСОБА_2 - 1/2 частка трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Пунктом 7 зазначеного договору встановлено, що поділ спадщини сторони договору вчинили з умовою доплати 279 600 грн, що є еквівалентом 10 000 доларів США, які ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 для ОСОБА_1 до посвідчення цього договору з дотриманням вимог діючого законодавства.

Договір про поділ спадщини 26 березня 2020 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л. та зареєстрований за № 845.

26 березня 2020 року ПН ХМНО Харченко Л. Л. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_2 успадкував право власності

на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

26 березня 2020 року ПН ХМНО Харченко Л. Л. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 4 грудня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 припинено дію довіреності від 26 лютого 2020 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також відзиви на касаційні скарги, суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 ЦК України).

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), на яку посилається приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л. у касаційній скарзі).

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (частина п`ята

статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі в редакції, чинній на час посвідчення довіреності) нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують правочини (договори, заповіти, доручення тощо).

Відповідно до частин другої та третьої статті 43 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи).

Пунктами 1, 2 розділу І глави 8 Порядку та частиною третьою статті 47 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі в редакції, чинній на час посвідчення довіреності) встановлено, що нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації (у разі наявності) чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Відповідно до пункту 4 розділу І глави 4 Порядку перевірка повноважень представників осіб за довіреністю або за законом здійснюється за довіреністю або документом, що підтверджує повноваження законного представника.

Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог

статті 43 Закону України «Про нотаріат», а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень.

Дійсність нотаріально посвідченої довіреності перевіряється нотаріусом за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами. Без легалізації такі довіреності приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. За результатами перевірки дійсності довіреності (її дубліката) виготовляється витяг з Єдиного реєстру довіреностей, який додається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.

Пунктами 7.1 та 7.2 розділу ІІ глави 1 Порядкувстановлено, що договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору. Договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх наданих нотаріусу примірниках основного договору проставляється відмітка про його зміну або розірвання, у якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання, проставляється нотаріусом підпис і скріплюється його печаткою.

Згідно з пунктами 6.12, 6.13 розділу VI Правил (тут і далі в редакції, чинній на час посвідчення довіреності) текст нотаріально оформлюваного документа (договору, заповіту, довіреності, заяви тощо) повинен бути викладений зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток, з дотриманням вимог чинного законодавства.

У разі якщо текст нотаріально оформлюваного документа викладено неграмотно, нечітко (незрозуміло), зміни чи доповнення до нього вносяться та оформлюються нотаріусом у порядку, встановленому законодавством.

У разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.

Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вчинена приватним нотаріусом КМНО Майдибурою О. В. дописка у довіреності від 26 лютого 2020 року щодо включення до повноважень ОСОБА_3 підписання договору про поділ спадщини, не є виправленням, оскільки істотно збільшує обсяг повноваження повіреного.

Разом з тим, застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин у даній справі частини першої статті 654 ЦК України та пунктів 7.1 та 7.2 розділу ІІ

глави 1 Порядкуузгоджується з частиною п`ятою статті 202 ЦК України, оскільки це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Тому суд касаційної інстанції відхиляє аргументи про неправомірне ототожнення судами довіреності як одностороннього правочину з договором.

Відтак, внесення у обраний нотаріусом спосіб вказаної дописки у довіреність

від 26 лютого 2020 року суперечить вимогам закону, оскільки для посвідчення нових повноважень повіреного відповідно до вказаних норм вимагається нова довіреність.

При цьому матеріали справи не містять доказів, які підтверджують обізнаність та волевиявлення ОСОБА_1 щодо надання ОСОБА_3 повноважень на підписання договору про поділ спадщини.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Разом з тим, 4 грудня 2020 року ОСОБА_1 припинила дію довіреності

від 26 лютого 2020 року. Такі дії, з урахуванням обставин тривалого перебування позивача за межами України та подання даного позову, вказують на несхвалення нею правочину (договору про поділ спадщини), вчиненого повіреним.

За таких обставин обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що довіреність від 26 лютого 2020 року не містить повноважень повіреного на укладення договору про поділ спадкового майна.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Частинами другою та третьою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи відсутність повноважень ОСОБА_7 на укладення в інтересах ОСОБА_1 з ОСОБА_2 договору про поділ спадщини, а також відсутність у позивача волевиявлення на укладення такого правочину, суди дійшли правильного висновку про визнання недійсним оспорюваного договору та виданих на його підставі свідоцтв про право на спадщину.

Викладені обставини свідчать про спростування позивачем презумції правомірності правочину (договору про прийняття спадщини), закріпленій у статті 204 ЦК України. При цьому з урахуванням встановлених обставин відсутності повноважень повіреного на укладення оспорюваного правочину та припинення дії довіреності

від 26 лютого 2020 року, не вимагається визнання недійсною такої довіреності.

Посилання у касаційних скаргах приватного нотаріуса КМНО Майдибури О. В. та приватного нотаріуса ХМНО Харченко О. В. на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), щодо необхідності спростування презумпції правомірності правочину не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається касаційним судом, оскільки таку презумцію позивачем спростовано.

Визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відсутність позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 26 лютого 2020 року не свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції і такі доводи заявників спрямовані на досягнення іншого процесуального результату.

Висновки у даній справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18

(провадження № 61-16849св19), оскільки суди встановили обставини укладення повіреним правочину без відповідних на те повноважень, що свідчить про нерелевантність правовідносин у вказаній справі зі справою, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки викладені у постановах

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18),

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18),

від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Оскільки ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного правочину та не має відношення до спадкового майна, то він не є особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Відтак аргументи про незалучення повіреного відповідачем у цій справі колегія суддів відхиляє.

Разом з тим, безпідставними є посилання приватного нотаріуса КМНО

Майдибури О. В. на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 917/2041/20 про необхідність пред`явлення позову до належного відповідача.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша

статті 232 ЦК України).

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявників касаційних скарг на те, що відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень підставою для визнання недійсними оспорюваного договору та виданих на його підставі свідоцтв про право на спадщину є відсутність повноважень у повіреного на укладення договору. При цьому підставою для визнання недійсними вказаних договору та свідоцтв суди визначили саме частини другу, третю статті 203 та частину першу статті 215 ЦК України, а не частину першу статті 232 ЦК України.

Саме по собі посилання в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції на частину першу статті 232 ЦК України не означає, що підставою для задоволеня позовних вимог суд визначив зловмисну домовленость представника однієї сторони з другою стороною.

Враховуючи вказане, не є подібними до правовідносин, що склалися, висновки, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17

(провадження № 12-45гс19) від 18 січня 2024 року у справі № 910/114/19

та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 357/6663/16-ц (провадження № 61-19241св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20 (провадження № 61-18420св20), від 7 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18), від 4 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18 (провадження № 61-12793св19), від 7 грудня 2021 року у справі № 627/79/20 (провадження № 61-10427св21), від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20-ц (провадження № 61-11775св21), від 27 лютого 2019 року у справі № 219/3022/2014-ц (провадження № 61-20074св18).

Не є подібними до правовідносин у цій справі правовідносинам у справах, висновки щодо яких, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня

2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18),

у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18), від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц (провадження № 61-949св18), від 15 листопада 2023 року у справі № 547/376/21 (провадження № 61-3584св23), від 5 липня 2023 року у справі № 547/1161/20 (провадження № 61-5740св22), у постановах Верховного Суду від 21 червня

2023 року у справі № 547/692/20 (провадження № 61-7608св22), від 21 червня

2023 року у справі № 547/727/20-ц (провадження № 61-8667св22), від 4 жовтня

2023 року у справі № 547/745/20 (провадження № 61-4411св23), від 1 квітня

2020 року у справі № 669/794/17 (провадження № 61-10368св19), оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, яка переглядається, інший суб`єктний склад, а саме оспорювані правочини укладені повіреним від юридичної особи, тому до цих правовідносин підлягали застосуванню інші норми матеріального права.

Аргументи ОСОБА_2 про недотримання судами вимог статті 216 ЦК України щодо застосування наслідків недійсності правочину не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову. При цьому сторони не позбавлені можливості прийняти спадщину у визначених частках, з урахуванням змісту заповіту та права на обов`язкову частку відповідача.

З урахуванням встановлених обставин у справі відсутність прямої вказівки у законодавстві щодо порядку внесення дописки до нотаріально посвідченого документа не є підставою для викладення висновку щодо застосування щодо застосування статей 215 та 654 ЦК України, пунктів 7.1 та 7.2 розділу ІІ

глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, пунктів 6.12

та 6.13 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Крім того, очевидним є, що оспорюваний договір про поділ спадщини свідчить про порушення права позивача на спадкове майно, оскільки такий правочин суттєво зменшує частку у спадщині ОСОБА_1 , тому такі доводи суд відхиляє.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постановах Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 471/957/19-ц (провадження № 61-4137св21), від 8 червня 2022 року у справі № 229/6580/19 (провадження № 61-15582св21), у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-619цс15, на які посилаються заявники, зазначено, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення доказів про передання ОСОБА_2 10 000 доларів США позивачу на виконання умов договору про поділ спадщини від 26 березня 2020 року, оскільки такі грошові кошти не є предметом судового розгляду та не підтверджують наявність у ОСОБА_3 повноважень на укладення договору про поділ спадщини. Разом з тим ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися з позовом про повернення коштів. Тому такі доводи заявників відхиляються.

Безпідставними є аргументи про те, що суди не дослідили чинну довіреність

від 26 лютого 2020 року та договір від 26 березня 2020 року про поділ спадщини, за умовами якого позивач отримала у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 з доплатою їй у розмірі 279 600 грн, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях відображені такі обставини та надана відповідна оцінка.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє посилання про недопустимість наданої позивачем копії довіреності від 26 лютого 2020 року, яка не містить допису нотаріуса, оскільки частині шостій статті 95 ЦПК України закріплено право суду на витребування таких доказів а не обов`язок. При цьому ОСОБА_3 не ставив під сумнів допустимість такого доказу в суді першої інстанції та не заявляв клопотання про витребування оригіналу доказу в суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційних скарг про недослідження судами доказів спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. про те, що суд апеляційної інстанції порушив права адвоката Яновського В. В., передбачені статею 43 ЦПК України, оскільки процесуальним законодавством не передбачено можливості поставити запитання сторонам у справі на стадії апеляційного перегляду, як і не передбачено встановлення конкретного час для виступу у судовому засіданні.

При цьому приватним нотаріусом ХМНО Харченко Л. Л. чи її представником не заявлявся відвід колегії суддів апеляційної інстанції у порядку статті 36 ЦПК України, тому безпідставними є доводи її скарги щодо необ`єктивності та неупередженості апеляційного суду під час розгляду справи.

При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком (постанова Верховного Суду від 4 жовтня 2024 року

у справі № 461/10369/21).

Посилання приватного нотаріуса КМНО Майдибури О. В. та приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. на непостановлення судом першої інстанції окремої ухвали в порядку статті 262 ЦПК України та зазначення у мотивувальній частині оскаржуваного рішення відомостей, не передбачених частиною четвертою

статті 265 ЦПК України, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Встановлені судами порушення, допущені приватним нотаріусом

КМНО Майдибурою О. В. щодо внесення дописки у довіреність від 26 лютого

2020 року, мають значення для правильного вирішення справи, оскільки без цих обставин неможливо було б встановити обсяг повноважень повіреного та, відповідно, наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Крім того, безпідставним є посилання приватного нотаріуса ХМНО Харченко Л. Л. про неможливість оскарження судового рішення, оскільки вона скористалася таким правом на його апеляційне та касаційне оскарження.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л., приймаючи вказану довіреність та посвідчуючи договір про поділ спадкового майна, була обізнана з порядком внесення змін до договору, які встановлені ЦК України та пунктами 7.1 і 7.2 Порядку, і повинна була вимагати від ОСОБА_3 надання належним чином оформлених змін до довіреності чи нову довіреність, або відмовити в посвідченні договору, про поділ спадкового майна, оскільки дописки в довіреності не є виправленням арифметичної/орфографічної описки, про що нотаріус мала знати.

Тобто приватний нотаріус ХМНО Харченко Л. Л. не виконала вимоги пункту 4 розділу І глави 4 Порядку, зокрема не перевірила дієздатність повіреного та обсяг наданих йому повноважень, тому є підстави вважати, що вона, приймаючи вказану довіреність та посвідчуючи договір про поділ спадкового майна, не врахувала вказаних вимог.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові

рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Враховуючи викладене, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури Оксани Василівни , в інтересах якої діє адвокат Мосейчук Анастасія Ігорівна, касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Любові Леонідівни, в інтересах якої діє адвокат Янковський Вячеслав Володимирович, залишити без задоволення

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 серпня

2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік