Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №216/2702/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2702/26

Провадження № 2/216/3072/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

13 липня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, військової частини НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У шлюбі вони не перебували. У період часу з 2012 року по 2022 рік сторони періодично мешкали без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . З початком повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році відповідач, не повідомивши позивача, вивезла їхнього сина за кордон, де він мешкав 1,5 місяця. Після цього, дитину було повернуто в Україну батькові. Фактично всі обов`язки щодо виховання, утримання та розвитку сина виконувались виключно позивачем, тоді як відповідач ухилялась від виконання своїх батьківських обов`язків, не брала участі у вихованні дитини, не забезпечувала її матеріально та не проявляла належної турботи про її фізичний і духовний розвиток. У зв`язку з мобілізацією батька, дитина залишилась без батьківського піклування та його було поміщено до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Криворізької міської ради». На підставі вищевикладеного, позивач просить суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати, що ОСОБА_1 самостійно здійснює виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 .

У судове засідання позивач не з`явився. Представник позивача – адвокат Мудрак М.М. у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена про дату та час слухання справи, причини своєї неявки суду не повідомила. Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до норм ст.ст. 280-281 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. Разом з цим, від представника було надано висновок виконкому районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Сімейним кодексом України та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989.

Судом встановлено та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 підтверджено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач, відповідач та їх малолітній син мають реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з повномаштабним вторгненням російських військ на територію України, у 2022 році відповідач та її малолітній син виїхали за межі України, але літом того ж року повернулись до України.

Через конфліктну ситуацію, яка склалась між батьками, дитина залишилась проживати з батьком ОСОБА_1 . Мати дитини ОСОБА_2 знову виїхала за межі України.

16.02.2026 позивач був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації на особливий період.

16.02.2026 працівниками сектору ювенальної превенції відділу поліції Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області дитину було влаштовано до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Криворізької міської ради».

Станом на 12.05.2026 відповідач перебуває за межами України, на зв`язок зі службою у справах дітей виконкому районної у місті ради не підтримує, зацікавленості в поверненні сина собі на виховання не виявляє.

Згідно з характеристикою, наданою адміністрацією Криворізької гімназії №60 Криворізької міської ради, вихованням та навчанням малолітнього ОСОБА_3 займався батько. Мати дитини з сином не проживає та не бере участі в його вихованні і навчанні, зв`язок з класним керівником не підтримує.

Відповідно до судового наказу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.05.2025 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 .

Станом на 08.05.2026 ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 73576,0 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданим Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

З постанови Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.09.2022 вбачається, що ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП за ухилення від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Згідно з висновком виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування вбачається, що виконком вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року) (надалі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Так, статтею 23 Конвенції про права дитини, встановлено, що дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

У силу ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як вбачається з роз`яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таким чином, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд вважає, що винна поведінка матері щодо свідомого самоухилення від виконання батьківських обов`язків знайшла своє підтвердження в матеріалах справи.

У судовому засіданні доведений факт, що відповідач долею своєї дитини не цікавиться, не приймає участі в її вихованні та матеріальному утриманні. Разом з цим, дитина потребує матеріальної допомоги та підтримки.

Таким чином, аналізуючи здобуті у справі докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідач має бути позбавлена батьківських прав у відношенні до своєї дитини.

Разом з цим, необхідно зазначити, що вимога позивача про встановлення факту самостійного виховання є похідною від факту усунення іншого з батьків від цього виховання. Приймаючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, відповідач юридично втрачає статус батька/матері з відповідними правами та обов`язками. Тому вказана вимога втрачає будь-який самостійний юридичний сенс. Суд не може дублювати в резолютивній частині рішення те, що вже випливає із задоволення першої вимоги. Позбавлення батьківських прав — це і є доказ одноосібного виховання дитини, тому у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітнього ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 150, 164, 165, 166, 180-182, 191 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-284, 354-355ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, військової частини НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав – задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

1)позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

2)відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

3)третя особа: Служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, місцезнаходження: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27;

4)третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ