Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №205/8459/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/8459/25

Номер провадження2/205/646/26

Справа № 205/8459/25

Провадження № 2/205/646/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

за участю позивача – ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача – адвоката Годько І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом припинення дій,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є співвласником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживає в ній більше 15 років. Відповідач ОСОБА_2 є фактичним користувачем квартири АДРЕСА_2 , однак не є власником чи співвласником вказаної квартири. Квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 розташовані на 2 поверсі двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_5 , а для входу до цих квартир використовується один спільний вхід.

Позивач зазначає, що із грудня 2023 року відповідач ОСОБА_2 систематично та особисто надає перукарські послуги у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , яка не облаштована окремим входом. Зокрема, за лютий 2025 року відповідач надав послуги не менше 70 клієнтам, за березень 2025 року – 71 клієнт, за квітень 2025 року – 58 клієнтів, за травень 2025 року – 66 клієнтів. Надання перукарських послуг у квартирі АДРЕСА_2 безпосередньо порушує право власності позивача на квартиру АДРЕСА_4 у цьому ж будинку, оскільки він змушений терпіти постійний потік та рух сторонніх осіб у безпосередній близькості до свого житла. При цьому, відповідач надав код доступу до вхідних дверей вказаного будинку, що дозволяло його клієнтам заходити до під`їзду самостійно та змусило мешканців будинку змінювати кодовий замок, що спричинило значні витрати. На думку позивача, належним відповідачем у негаторному позові є саме відповідач ОСОБА_2 , який неправомірно перешкоджає позивачу, як співвласнику, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Відповідач використовує житлову квартиру та спільний вхід до будинку не за призначенням.

Враховуючи викладене, позивач звертається до суду та просить суд зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні позивачем 1/2 частиною квартири АДРЕСА_7 , шляхом припинення використання квартири АДРЕСА_2 для надання перукарських послуг.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20.06.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30.06.2025 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено частково, витребувано у ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформацію щодо перебування відповідача ОСОБА_2 у трудових відносин із суб`єктами господарювання після 05.07.2023 року, а саме: період працевлаштування, назву такого суб`єкта та його код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В іншій частині у задоволенні клопотання було відмовлено.

10.07.2025 року до суду від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшли витребувані документи.

10.07.2025 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначив, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 . Вказана квартира має окремий вхід та жодним чином не поєднується із квартирою АДРЕСА_7 . Звертає увагу суду, що він жодним чином не перешкоджає позивачу користуватися квартирою АДРЕСА_7 . Зазначає, що він не має фізичного доступу до квартири позивача, а тому фактично не має можливості перешкоджати її користуванню позивачем. Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем долучено відеозаписи з камер відеоспостереження, які встановлені позивачем навкруги під`їзду, у самому під`їзді та на сходовому майданчику. Разом з тим, матеріали справи не містять документів, які б підтверджували обізнаність відповідача про встановлені камер відеонагляду або доказів надання дозволу на їх встановлення власниками квартир у вказаному будинку. Твердження позивача стосовно шуму в квартирі АДРЕСА_4 не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не доведено факту надання відповідачем перукарських послуг.

10.07.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив у якій він зазначив, що із загального змісту відзиву очевидно, що відповідач не лише не визнає власної відповідальності за створену ним проблему, але й не виявляє жодного наміру її вирішувати, продовжуючи ігнорувати інтереси позивача та підтримку добросусідських відносин. звертає увагу суду, що під час розгляду справ стосовно правомірності побутового відеоспостереження важливим є врахування балансу між безпековими інтересами особи, яка встановила/використовує камеру відеоспостереження і правом на приватність осіб, які можуть опинитися в зоні відповідного відеозапису. Відеокамера в у під`їзді будинку було встановлено понад 2 (два) роки тому, у квітні 2023 року. На той момент відповідач вже проживав у квартирі АДРЕСА_3 після переїзду. Таким чином, відповідач достовірно знав про наявність камери відео нагляду, жодних заперечень від відповідача з цього приводу не надходило. З грудня 2023 року відповідач систематично почав водити у квартиру АДРЕСА_3 велику кількість сторонніх осіб - у середньому по 65–70 осіб на місяць. За таких обставин камера стала необхідною, оскільки дозволяє фіксувати відвідування сторонніх осіб і контролювати ситуацію в спільному коридорі біля власного житла позивача. При цьому, камера в не фіксує інтер`єр квартири АДРЕСА_3 , вона встановлена під кутом 90° до входу, й охоплює лише факти заходу та виходу сторонніх осіб. Приватне життя відповідача не зачіпається та не фіксується. Таким чином, з огляду на постійний потік сторонніх осіб, яких допустив в будинок відповідач, позивач вимушений контролювати простір для забезпечення власної безпеки, а отже, на думку позивача, такі дії є збалансованими та обґрунтованими. У відзиві на позов відповідач не заперечує і не підтверджує, що надає перукарські послуги в квартирі. Відповідач не здатен усвідомити суть статистичних даних, які стосуються інтенсивності відкриття та закриття дверей та руху осіб у під`їзді по дерев`яним підлогам. Натомість він переводить обговорення у площину вимірювання рівня шуму в децибелах, що в умовах житлового будинку є абсурдним Відповідач демонструє відверте нерозуміння або свідоме ігнорування проблеми, яку сам і створив. Позивач зазначає, що житловий будинок - не салон, не прохідний двір і не бізнес-центр. Повага до людей, до їхнього права на тишу, безпеку і порядок - це мінімум, який повинен дотримуватись кожен, хто вважає себе частиною суспільства.

17.07.2025 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду заперечення на відповідь на відзив у яких зазначив, що позивач своїми висловлюваннями порушує фундаментальний принцип на повагу до учасників судового процесу. Зазначає, що приховане чи відкрите відеоспостереження визнається серйозним втручанням у приватне життя, а тому долучені позивачем відеозаписи є такими, що отримані з порушенням законодавства України.

06.08.2025 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у яких він надав пояснення аналогічні викладеним ним у позовній заяві з більш детальним описом обставин справи та просив їх врахувати про розгляді справи.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08.08.2025 року клопотання позивача про виклик і допит свідків було задоволено, вирішено допитати у якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08.08.2025 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28.08.2025 року, постановленою без оформлення окремого документа, клопотання позивача про долучення доказів до матеріали справи було задоволено, вирішено долучити до матеріалів справи перший та третій CD-диски, другий CD-диск було повернуто позивачу. Також, клопотання позивача про виклик і допит свідків було задоволено, вирішено допитати у якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 17.09.2025 року, постановленою без оформлення окремого документа, клопотання позивача про долучення доказів до матеріали справи було задоволено, вирішено долучити до матеріалів справи диск, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24.09.2025 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

23.02.2026 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у яких він повідомив суд про істотні зміни чинного законодавства в частині регулювання правовідносин у житловому фонді.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним ним у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що сторонні особи постійно заходять, виходять та знаходяться у під`їзді зазначеного будинку, через що відбуваються конфлікти. Щодо камер відео нагляду вказав, що вони були встановлені самостійно, повідомлення про встановлення камер відсутнє. Також позивач у судовому засіданні 26.02.2026 року, після допиту судом у якості свідка ОСОБА_7 , відмовився від допиту інших свідків, які були заявлені ним раніше.

Представник відповідача - адвокат Годько І.О. та відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні надали заперечення аналогічні викладеним ними у відзиві на позов та письмових запереченнях, проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю. Зазначили, що надані позивачем відеозаписи є неналежними доказами, оскільки згоду на зйомку відповідач не надавав. В свою чергу, у судовому засіданні 30.10.2025 року відповідач зазначив, що офіційно перукарську діяльність не веде, до нього просто приходять друзі та родичі в гості, приблизно 20-30 людей на місяць. Також вказав, що надає перукарські послуги безоплатно друзям, родичам та знайомим у вказаній квартирі 2-3 рази в день.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка позивач ОСОБА_1 надав пояснення аналогічні викладеним ним у позовній заяві. Зазначив, що будинок АДРЕСА_5 є двоповерховим, має дерев`яні сходи у під`їзді та всього 10 квартир. Вхід до будинку один. Позивач проживає у вказаному будинку 45 років. З грудня 2023 року до відповідача почали приходити клієнти, яким він надавав перукарські послуги у квартирі АДРЕСА_2 . Постійний потік сторонніх осіб, яких відповідач проводить до себе у квартиру, супроводжується постійним шумом та викликає дискомфорт у позивача. Оскільки вказаний будинок відключено від централізованого теплопостачання, постійне відкривання та закривання вхідних дверей під`їзду випускає тепло в зимову пору року та створює несприятливі умови для проживання всім мешканцям будинку. Житлова квартира та спільний вхід до будинку використовуються відповідачем не за призначенням. Відповідач продовжує здійснювати свою перукарську діяльність у вказаній квартирі, до нього стабільно приходить 61 людина на місяць на стрижку.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 пояснила суду, що є матір`ю позивача по справі. Вона 57 років проживає у квартирі АДРЕСА_8 , особисто слідкує за належним станом під`їзду. Відповідач ОСОБА_2 надає перукарські послуги у квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку. Зазначила, що вона постійно бачить сторонніх та незнайомих людей, які проходять до квартири відповідача. Біля під`їзду постійно перебувають транспортні засоби цих людей, які заважають проходу до будинку та створюють незручності для його мешканців.

У судовому засіданні судом також було досліджено надані позивачем відеоматеріали.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 03.03.2026 року, постановленою без оформлення окремого документа, клопотання позивача було задоволено, вирішено повторно допитати позивача ОСОБА_1 у якості свідка.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28.05.2026 року, постановленою без оформлення окремого документа, заяву позивача про забезпечення позову було повернуто позивачу та роз`яснено його прав на подачу заяви про забезпечення позову відповідно до норм ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2025 року (том 1 а.с. 39).

Матеріали справи містять також копію технічного паспорту на вказану квартиру (том 1 а.с. 40-41).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 є власником 1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2025 року (том 1 а.с. 43).

Згідно відповіді від 18.06.2025 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 (том 1 а.с. 58). Реєстрація та проживання у вказаній квартирі відповідачем не заперечувалось.

Як вбачається із відповіді Департаменту житлового господарства ДМР від 06.03.2025 року, житловий будинок АДРЕСА_5 відключено від централізованого теплопостачання відповідно до рішення ДМР від 28.07.2021 року (том 1 а.с. 48).

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачу, як співвласнику, користуватися та розпоряджатися своїм майном, використовуючи житлову квартиру та спільний вхід до будинку не за призначенням.

До правовідносин, що склались між сторонами у вказаній справі, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Статтею 4 ЖК України чітко визначено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, утворюють житловий фонд.

Положеннями ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, однак при здійсненні своїх прав зобов`язаний не порушувати права, свободи та інтереси інших осіб.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, проте здійснення права власності не може суперечити правам інших осіб та інтересам суспільства.

На підставі ст. 383 ЦК України власник житлового приміщення має право використовувати його для проживання, а також для здійснення господарської діяльності за умови, що це не порушує права інших осіб та не змінює призначення житла.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року по справі № 906/554/18.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Тобто, з наведених норм діючого законодавства беззаперечно вбачається, що з таким позовом мають право звернутись до суду власники майна, для захисту порушених прав як власників майна.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі 653/1096/16-ц, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Триваючим є таке порушення, яке не обмежується одноразовою дією, а полягає у безперервному або систематичному вчиненні дій, що перешкоджають власнику у здійсненні його прав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_7 .

Відповідач ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що ним не заперечувалось. Проживаючи у вказаній квартирі, відповідач здійснює діяльність з надання перукарських послуг, пов`язану з прийомом у вказаній квартирі його друзів та родичів, близько 20-30 осіб на місяць. Вказана обставина була підтверджена самим відповідачем у судовому засіданні 30.10.2025 року.

Суд зазначає, що такі дії відповідача не є одноразовими, а носять систематичний та повторюваний характер.

Як було встановлено судом, позивачем до матеріалів справи долучено відеозаписи з камер відеоспостереження, які встановлені позивачем самостійно у самому під`їзді та на сходовому майданчику.

Оцінюючи вказані докази за правилами ст.ст. 77-80, 89 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно із положеннями ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина перша статті 302 ЦК України).

Зазначені положення цивільного законодавства спрямовані на захист особистих немайнових прав особи, зокрема особистого, сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.

Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28 листопада 2017 року, § 44).

Сходовий майданчик багатоквартирного житлового будинку хоча і є приміщенням загального користування, водночас є простором, безпосередньо суміжним із приватним житлом громадян, та є місцем, по якому щодня проходять мешканці будинку та треті особи.

Позивач встановив систему відеофіксації самостійно, без погодження з іншими співвласниками багатоквартирного будинку, без згоди відповідача ОСОБА_2 , а також без розміщення відповідних попереджувальних знаків чи табличок про здійснення відеозйомки. Вказані обставини не заперечувались позивачем у судовому засіданні.

На думку суду, здійснення безперервної, без попередження відеозйомки особи та входу до її житла інших осіб, за допомогою самостійно встановлених технічних засобів, є порушенням права на повагу до приватного життя та таємниці особистого життя (стаття 32 Конституції України, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За таких обставин, на думку суду, надані позивачем відеозаписи отримані з порушенням конституційних прав громадян на приватність та без дотримання визначеної законом процедури фіксації, а тому вони є недопустимими доказами у розумінні ст. 78 ЦПК України, у зв`язку з чим суд такі докази до уваги не приймає.

Разом з тим, обставини здійснення відповідачем діяльності з надання перукарських послуг у квартирі АДРЕСА_2 підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами у їх сукупності, зокрема, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, поясненнями самого відповідача у судовому засіданні 30.10.2025 року, а також відповіддю ВП № 1 ДРУП № 1 ГУНП у Дніпропетровській області від 17.04.2025 року, відповідно до якої під час виїзду за вказаною адресою ОСОБА_2 пояснив, що використовує набуті навички перукаря тільки на своїх друзях та знайомих без грошової винагороди для себе, факт отримання грошової винагороди заперечує, протиправних дій не вчиняє, підприємницькою діяльністю не займається (том 3 а.с. 28).

Суд критично ставиться до пояснень відповідача, наданих у судовому засіданні, щодо безоплатного характеру надання ним перукарських послуг друзям та родичам, оскільки такі пояснення не спростовують факту систематичного використання житлового приміщення для прийому сторонніх осіб та не узгоджуються з іншими доказами у справі. При цьому, у відзиві на позов відповідач взагалі заперечував факт надання ним перукарських послуг у вказаній квартирі.

Відповідно до вимог державних будівельних норм (ДБН) В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», розміщення у житлових будинках об`єктів обслуговування населення допускається лише за умови дотримання встановлених вимог, зокрема, щодо облаштування окремого входу, ізольованого від житлової частини будинку.

Згідно із п. 5.42 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», приміщення громадського призначення, крім приміщень громадського призначення, гуртожитків і житлових будинків для осіб літнього віку та осіб з інвалідністю, повинні мати окремі входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку та забезпечені розрахунковою кількістю машиномісць на автостоянках для відвідувачів та співробітників.

Разом з тим, як було встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 здійснює діяльність з надання перукарських послуг у житловому будинку без облаштування окремого входу, використовуючи єдиний вхід до житлового будинку та сходову клітку, які призначені для загального користування мешканцями будинку.

За таких обставин, діяльність відповідача призводить до інтенсивного використання місць загального користування сторонніми особами, виходить за межі їх звичайного використання для проживання та створює перешкоди позивачу, як співвласнику, у користуванні спільним майном.

Суд звертає увагу відповідача, що здійснення господарської діяльності у житловому приміщенні саме по собі не є забороненим, однак допускається лише за умови дотримання прав інших осіб та вимог державних будівельних норм.

Окрім того, відповідно до принципів цивільного законодавства щодо добросусідства, власники квартир зобов`язані використовувати свої права з повагою до прав сусідів, не допускаючи шкідливого впливу на їхнє майно та не створюючи несприятливих умов для проживання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 , використовуючи житлову квартиру АДРЕСА_2 для надання перукарських послуг, порушив імперативні вимоги щодо цільового використання житлового фонду та створив протиправні триваючі перешкоди позивачу ОСОБА_1 у безпечному та спокійному користуванні його житлом, а саме квартирою АДРЕСА_4 у вказаному будинку.

На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді усунення перешкод шляхом припинення відповідних дій відповідачем щодо використання квартири за адресою: АДРЕСА_6 , для здійснення діяльності з надання перукарських послуг, пов`язаної з прийомом сторонніх осіб та використанням місць загального користування будинку не за їх цільовим призначенням, є належним та відповідає характеру порушеного права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що відповідач використовує квартиру АДРЕСА_2 не лише для проживання, а також використовує місця загального користування будинку для забезпечення відповідної діяльності, що порушує права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги було задоволено, судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн. слід покласти на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16, 302, 307, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом припинення дій – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) 1/2 частиною квартири АДРЕСА_7 , шляхом припинення використання квартири АДРЕСА_2 для надання перукарських послуг.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ;

Повний текст рішення складено 13 липня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.