Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №191/4671/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 191/4671/24

провадження № 61-11464св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Фермерське господарство «Відродження ВР»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, виділення в натурі 1/2 частки земельної ділянки.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2014 року, йому на праві спільної часткової власності належить 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, загальною площею 10,860 га, що розташована на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - Гірківська сільська рада), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває у користуванні Фермерського господарства «Відродження ВР» (далі - ФГ «Відродження ВР»). Співвласником іншої 1/2 частки земельної ділянки є відповідачка.

Позивач зазначав, що згідно з технічною документацією щодо варіанту поділу земельної ділянки та схеми розподілу земельної ділянки, встановлена можливість виділення йому в натурі частки земельної ділянки, але вони з відповідачкою договір поділу земельної ділянки не уклали, не дійшли домовленостей у зв`язку із її виїздом в іншу область та неможливістю зібратися разом.

ОСОБА_1 просив суд:

- припинити право спільної часткової власності його та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, шляхом поділу її в натурі;

- виділити в натурі йому у приватну власність 1/2 частки земельної ділянки, що становить площу 5,4300 га, з кадастровим номером 1224881300:01:002:0398 із земельної ділянки площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, виділення в натурі 1/2 частки земельної ділянки.

Позовну заяву ОСОБА_3 мотивувала тим, що є співвласником земельної ділянки з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, загальною площею 10,860 га, розташована на території Гірківської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Указувала, що земельна ділянка перебуває у користуванні ФГ «Відродження ВР», яке надало згоду на її поділ.

Указувала, що відсутня можливість у позасудовому порядку вирішити спір.

ОСОБА_2 просила суд:

- припинити право спільної часткової власності її та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради, шляхом поділу її в натурі;

- виділити в натурі їй у приватну власність 1/2 частки земельної ділянки, що становить площу 5,4300 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0398, із земельної ділянки площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2024 року, ухваленим у складі судді Костеленко Я. Ю., позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, виділення в натурі 1/2 частини земельної ділянки задоволено.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради.

Виділено в натурі ОСОБА_1 у приватну власність 1/2 частки земельної ділянки, що становить площу 5,4300 га, з кадастровим номером 1224881300:01:002:0398, із земельної ділянки площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради.

Виділено в натурі ОСОБА_2 у приватну власність 1/2 частки земельної ділянки, що становить площу 5,4300 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0399 із земельної ділянки площею 10,860 га з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради.

Задовольняючи позов та зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають право на виділ своєї частки у земельній ділянці, і це не завдасть істотної шкоди їх інтересам, враховуючи технічну можливість виділення частини земельної ділянки без втрати її властивості та основного призначення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, - ФГ «Відродження ВР» задоволено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2024 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, виділення в натурі 1/2 частки земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, виділення в натурі 1/2 частки земельної ділянки закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали спільну нотаріально посвідчену заяву про надання згоди на поділ спірної земельної ділянки, дійшов висновку, що сторони самі врегулювали спірні питання, а об`єкт спірних правовідносин, з приводу якого виник спір, був відсутній на час пред`явлення позову, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Крім того, у матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які просили здійснювати розгляд справи за їх відсутності, фактично визнали заявлені вимоги первісного та зустрічного позову, просили обидва позови задовольнити, що додатковосвідчить про відсутність предмета спору між сторонами у справі.

Короткий зміст касаційних скарг

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 вересня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

24 вересня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду, у зв`язку з відставкою судді Гулька Б. І., 02 грудня 2025 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад колегії суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

15 червня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) та у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), від 07 травня 2020 року у справі № 758/15458/15-ц (провадження № 61-23291св19), від 16 лютого 2022 року у справі № 612/270/21 (провадження № 61-17978св21).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що сторони мали намір укласти спільну заяву про поділ в натурі, однак після збройної агресії російської федерації відповідачка змушена була виїхати і сторони фактично не дійшли згоди щодо нотаріального посвідчення розподілу через загострення військових дій. Крім того, заявник указав, що також перебував на довготривалому лікуванні з оперативним втручанням. Отже, на час звернення до суду з позовом між сторонами існував спір.

Крім того, після нотаріальної згоди відповідачка змінила думку та відмовилася від поділу, що і стало підставою для звернення до суду.

Заявник указує, що ФГ «Відродження ВР» обізнане про поділ власниками земельної ділянки, орендарем якої він є, та не заперечував про це. Отже, є незрозумілим, яким чином поділ земельної ділянки порушує його права орендаря.

Крім того, умовами договору оренди, укладеного між сторонами у справі та ФГ «Відродження ВГ», строк дії якого закінчився 02 лютого 2025 року, передбачено, що розірвання договору оренди в односторонньому порядку не передбачено, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Тобто, поділ земельної ділянки не припиняє право оренди, що виникло у землекористувача до її поділу.

Особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, має довести, що оскаржуване судове рішення стосується її прав, інтересів, обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не вирішував спір про право у правовідносинах, учасником яких є ФГ «Відродження ВР», ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2025 року представник ФГ «Відродження ВР» - адвокат Марченко К. Ю., подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАЕ № 793390, посвідченого державним нотаріусом Другої синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О. Ж., зареєстрованого у реєстрі за № 2-3884, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАЕ № 793391, посвідченого державним нотаріусом Другої синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О. Ж., зареєстрованого у реєстрі за № 2-3887, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, загальною площею 10,860 га, розташованої на території Гірківської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 090365, виданого 21 листопада 2001 року.

Що також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 грудня 2014 року № 30358398 та від 02 грудня 2024 року № 30358409.

Із технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що знаходиться у спільній власності, складеної фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 у 2024 році на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено можливість поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради.

Відповідно до заяви серії НТК № 985291 від 18 липня 2024 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Моничем М. Ю., ФГ «Відродження ВР» надало згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1224881300:01:002:0147, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та перебуває в оренді ФГ «Відродження ВР» на підставі договору оренди від 02 лютого 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду, та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року у справі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року у справі № 913/567/19).

Вирішуючи спір у справі, що переглядається в касаційному порядку, суд першої інстанції встановив, що спір між сторонами у справі як співвласниками земельної ділянки виник унаслідок складеної технічної документації щодо поділу земельної ділянки та відповідно схеми розподілу земельної ділянки, на підставі якої встановлена можливість виділення кожній стороні в натурі частки земельної ділянки.

Суд виходив з того, що припинення права як відповідача за первісним позовом, так і відповідача за зустрічним позовом на частку у спільному майні, визнання за сторонами права власності на виділені земельні ділянки не завдасть істотної шкоди їх інтересам, а також враховуючи технічну можливість виділення 1/2 частки земельної ділянки без втрати її властивості та основного призначення, тому задовольнив позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 .

Із рішенням суду першої інстанції не погодилося ФГ «Відродження ВР», яке вважало, що внаслідок поділу земельної ділянки будуть порушені його права орендаря.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказала: «Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки.

Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.

Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії».

Отже, у межах розгляду справи, яка переглядається в касаційному порядку, предметом правової оцінки було питання правомірності поділу в натурі земельної ділянки, яка перебуває у спільній частковій власності сторін, та припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2024 року ухвалене за результатами розгляду спору щодо поділу в натурі земельної ділянки, яка перебуває у спільній частковій власності сторін. Предметом цього спору не були речові права на нерухоме майно, та/або права та обов`язки у спірних правовідносинах ФГ «Відродження ВР», тому суд першої інстанції не вирішував спір про право ФГ «Відродження ВР» у цих правовідносинах та не здійснював оцінки відповідних прав, оскільки ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не містить висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки орендаря - ФГ «Відродження ВР».

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

При цьому саме по собі формальне посилання особи на можливі наслідки судового рішення, ухваленого у справі, в якій вона не приймала участі, не може бути достатньою підставою для визнання її суб`єктом, щодо якого цим рішенням вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки.

Визначальним є не потенційний або гіпотетичний вплив судового рішення, а наявність у його змісті, а саме як у мотивувальній, так і в резолютивній частині, прямих висновків суду щодо правового статусу такої особи.

Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Апеляційний суд належним чином не з`ясував та не зробив висновків з приводу того, чи вирішувалися судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

При таких обставинах апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ФГ «Відродження ВР».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк