Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №619/10103/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року

м. Київ

справа № 619/10103/24

провадження № 61-499св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

особа, дії якої оскаржуються, - старший державний виконавець Дергачівського відділу Державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мєрємєря Вікторія Павлівна,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року, постановлену у складі судді Пруднікової О. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Дергачівського відділу Державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Дергачівський ВДВС у Харківському районі Харківської області) Мєрємєрі В. П. у ВП № НОМЕР_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що він оскаржує дії державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24, стягувач - ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 щодо забезпечення спілкування в режимі відеозв`язку із сином - ОСОБА_3 , 2015 року народження та повідомлення про зміну адреси проживання сина.

Заявник стверджував, що під час виконання судового рішення державний виконавець мав застосувати положення частин першої-шостої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують виконання рішень з встановлення контакту дитини з батьком, а враховуючи, що ухвала суду від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24 стосується саме забезпечення контактів дитини з батьком, то інші частини або статті Закону України «Про виконавче провадження» не повинні застосовуватись у поточному виконавчому провадженні при перевірці виконання боржником судового рішення. Звертає увагу, що через порушене питання відповідності застосованої статті ним подано 11 скарг.

Указував, що питання не вирішено, тому він і надалі буде звертатися до суду для з`ясування законності застосування статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у ВП № НОМЕР_1, доки суд не ухвалить рішення, в якому встановить вірну статтю для застосування.

В обґрунтування пропуску строку звернення до суду зі скаргою, заявник посилається на те, що 22 травня 2025 року він через Електронний суд ознайомився з ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року у справі № 619/10103/24 (провадження № 4-с/619/6/25), якою його скаргу залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що скаргу подано з порушенням строків, визначених статтею 449 ЦПК України. Стверджував, що він позбавлений можливості правильно розрахувати строк на оскарження дій державного виконавця, а також з урахуванням, що виконавчі дії вчиняються кожного понеділка та середи, просив поновити строк на оскарження дій державного виконавця у ВП № НОМЕР_1.

ОСОБА_1 просив суд:

- поновити термін на оскарження дій старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрі В. П. у ВП № НОМЕР_1 з виконання ухвали від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24, виданої Дергачівським районним судом Харківської області;

- визнати ухвалу Дергачівського районного суду від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24 такою, яка регламентує порядок контактів дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним застосування положень статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» старшим державним виконавцем Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрею В. П. у ВП № НОМЕР_1 з виконання ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24;

- зобов`язати старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрю В. П. у ВП № НОМЕР_1 при виконанні ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 619/10103/24 застосовувати положення частин першої-шостої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження дій старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрі В. П. задоволено.

Строк на оскарження дій старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області поновлено.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії / бездіяльність державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрі В. П. відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із відсутності порушень закону державним виконавцем під час виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що суд позбавлений можливості встановити дотримання або недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки скаржник не зазначив, які саме дії, передбачені статтями 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вчинив або не вчинив державний виконавець у виконавчому провадженні.

На час розгляду цієї скарги суд позбавлений можливості встановити факт невиконання без поважних причин ухвали боржником, адже відсутні відомості про обізнаність ОСОБА_2 як про перебування на виконанні у відділі державної виконавчої служби ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2025 року, так про перебування самої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 на розгляді у суді.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 січня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дергачівського районного суду Харківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 752/9459/15-ц (провадження № 61-13379св20),відповідно до якої під час примусового виконання рішень про встановлення побачення з дитиною підлягає застосуванню спеціальний порядок, визначений частинами першою - шостою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а державний виконавець при примусовому виконанні рішень про побачення з дитиною має керуватися саме зазначеними нормами, а не статтею 63 цього Закону.

Отже, суди не здійснили належного судового контролю та не перевірили відповідність застосованої державним виконавцем правової норми вимогам закону, зазначивши, що скаржник не конкретизував дії, вчинені або не вчинені державним виконавцем.

Суди безпідставно навели обґрунтування про начебто необізнаність боржника (хоча в суді цей факт не досліджувався) про проведення виконавчих дій та не пояснили, яким чином це стосується предмета скарги. Суди не встановили і не оцінили факт того, що матеріалами виконавчого провадження підтверджено факт належного повідомлення боржника у порядку, передбаченому законом.

Суди не надали відповіді на ключові доводи скарги та апеляційної скарги, а саме правильності застосування норм матеріального права. Суди не розглянули скаргу у рамках заявлених вимог.

Внаслідок невиконання судового рішення порушено статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 619/10103/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області постановлено ухвалу про забезпечення позову у справі № 619/10103/24 шляхом зобов`язання боржника забезпечити спілкування у режимі відеозв`язку сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 кожного понеділка та кожної середи з 18:00 год до 18:30 год через додаток ZOOM.

05 березня 2025 року постановою державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області відкрито ВП НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року № 619/10103/24.

05 березня 2025 року державний виконавець надіслала боржнику ОСОБА_2 вимогу про забезпечення спілкування у режимі відеозв`язку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 кожного понеділка та кожної середи з 18:00 год до 18:30 год через додаток ZOOM.

Постановою старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрєю В. П. від 11 березня 2025 року у ВП № НОМЕР_1 накладено штраф на ОСОБА_2 , на користь держави у розмірі 1 700,00 грн.

Постановою старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Мєрємєрєю В. П. від 13 березня 2025 року у ВП № НОМЕР_1 накладено штраф на ОСОБА_2 у розмірі 3 400,00 грн.

Матеріали цивільної справи № 619/10103/24 та матеріали ВП № НОМЕР_1 не містять доказів обізнаності відповідачки ОСОБА_2 про існування ні зазначеної цивільної справи, ні виконавчого провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19), від 30 травня 2024 року у справі № 365/74/16-ц (провадження № 61-11358св23)).

Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

За частинами першою та другою цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Заявник у скарзі зазначав, що державний виконавець мав застосувати положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», виконуючи ухвалу суду від 22 січня 2025 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державний виконавець 05 березня 2025 року у рамках ВП № НОМЕР_1 направив боржнику вимогу про забезпечення спілкування в режимі відеоконференції ОСОБА_3 (сина) із ОСОБА_1 (батьком) у визнаний ухвалою суду день та час та повідомлення про місце знаходження дитини, що узгоджується із приписами статей 18, 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки вимога не була виконана у визначений державним виконавцем строк, на боржника накладено штраф постановами від 11 березня 2025 року та від 13 березня 2025 року.

При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що із матеріалів цивільної справи № 619/10103/24 та матеріалів ВП № НОМЕР_1 неможливо встановити факт невиконання ухвали суду боржником без поважних причин, як і факт обізнаності боржника про існування вказаного виконавчого провадження.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги, погодився з його доводами про те, що порядок виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, передбачений саме статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», що, в свою чергу, спростовує в цій частині доводи касаційної скарги.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС Харківського району Харківської області Мєрємєрєю В. П. з тих підстав, що заявник не зазначив, які саме дії, передбачені статтею 63 або статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вчинила або не вчинила державний виконавець у ВП № НОМЕР_1.

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 752/9459/15-ц (провадження № 61-13379св20), на яку як на підставу касаційного оскарження послався заявник, установив, що «суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов`язку стягувача надавати державному виконавцю докази на підтвердження його заяви щодо вчинення боржником дій, направлених на перешкоджання його побаченням з дітьми, а тільки встановлено обов`язок державного виконавця, що після відновлення виконавчого провадження він має повторно здійснити заходи перевірки виконання боржником рішення суду у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі невиконання без поважних причин боржником рішення скласти акт та винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону, дійшли правильного висновку про наявність підстав для відновлення виконавчого провадження».

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи (відсутність доказів обізнаності боржника про існування цивільної справи та виконавчого провадження), посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі справа № 752/9459/15-ц (провадження № 61-13379св20), є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості, а наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про помилковість або необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо доводів касаційної скарги у частині порушень статті 8 Конвенції бездіяльністю щодо контролю за виконанням судових рішень у сімейних відносинах, колегія суддів зазначає таке.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Вихованок проти України» від 07 жовтня 2021 року (заява № 12962/19), встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції щодо невиконання судового рішення про побачення стягувача з дитиною, недостатньої діяльності виконавців та органів у справах дітей.

У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, заявник шляхом забезпечення позову отримав право на спілкування із сином у визначні ухвалою суду дні та час. Вказана ухвала була пред`явлена до виконання та примусово виконувалася державним виконавцем.

Судами попередніх інстанцій не встановлено фактів недобросовісної поведінки відповідачки (боржника) та зловживання нею процесуальними правами сторони, які б свідчили про її ухилення від виконання судового рішення. За таких обставин суди були позбавлені можливості встановити поважність причин незастосування державним виконавцем частин третьої, четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та вчинення інших дій, передбачених статтею 64-1 вказаного Закону.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк