Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №333/4993/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 333/4993/24

провадження № 61-15966св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Запорізька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року у складі судді Тучкова С. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Трофімової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району (яку у подальшому виключено з числа співвідповідачів ухвалою від 27 лютого 2025 року) про визнання членом сім`ї наймача та права користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 червня 1976 року Виконавчий комітет Запорізької міської ради видав ОСОБА_3 , сім`я якого складалася з п`яти осіб, ордер № 2453 серії А-1 на право заселення в квартиру АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення виконкому Заводської районної ради від 24 травня 1976 року за № 175. Згідно з ордером, членами сім`ї наймача були: дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , брат ОСОБА_6 та брат ОСОБА_7 .

У 1989 році ОСОБА_3 разом із членами сім`ї: дружиною ОСОБА_4 , сином ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 знялися з реєстрації за вказаною адресою та переїхали жити в іншу квартиру, де і зареєстрували своє місце проживання.

ОСОБА_7 був зареєстрований та залишився проживати в зазначеній квартирі один.

Починаючи з 1997 року разом із ОСОБА_7 на цій житловій площі постійно почала проживати ОСОБА_1 .

27 травня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Комунарського району у м. Запоріжжі складено відповідний актовий запис за № 275. Після укладення шлюбу ОСОБА_1 продовжувала проживати разом із ОСОБА_7 у вказаній квартирі однією сім`єю, вели спільний побут і спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки щодо утримання спільного для них житла, піклувалися один про одного, надавали взаємну допомогу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Вознесенівського району у м. Запоріжжі складено відповідний актовий запис за № 891. Поховання ОСОБА_7 здійснила його дружина ОСОБА_1 за власний рахунок, на підставі чого їй було видано свідоцтво про поховання.

Після смерті чоловіка та на час звернення з цим позовом, ОСОБА_1 продовжувала проживати, володіти і користуватися вищевказаною квартирою, сплачувати внески за утримання будинку і прибудинкової території та комунальні послуги, піклуватися про майно.

07 травня 2024 ОСОБА_1 звернулася з заявою до органу реєстрації Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , однак їй було відмовлено у реєстрації місця проживання за вказаною адресою з підстав ненадання необхідних документів, що підтверджують право на проживання у житлі. ОСОБА_1 зверталася до Запорізької міської ради і районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя із заявами здійснити переукладання договору найму (переоформити право наймача) квартири на неї, однак відповіді не отримала.

Зважаючи на викладене, просила суд визнати її членом сім`ї наймача ОСОБА_7 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також право користування нею жилим приміщенням квартири.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивачка не набула права користування спірною квартирою, оскільки вселилась в неї з порушенням встановленого порядку, без письмової згоди наймача, зберігала за собою право користування іншим житловим приміщенням, яке приватизувала у 2004 році і яке відчужила після виникнення спірних правовідносин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

12 грудня 2025 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року в указаній справі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування частини четвертої статті 600, частини першої статті 605 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 182/8114/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 20 травня 2024 року у справі № 521/5680/21, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17047/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 645/7796/19, від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінки наданим позивачкою доказам, що підтверджують факт наявності достатніх та триваючих зав`язків позивачки зі спірним житловим приміщенням, зокрема: довідці ОСББ «Говорухи-20» м. Запоріжжя від 01 квітня 2024 року; акту обстеження комісії членів ОСББ «Говорухи-20» м. Запоріжжя та показанням свідків.

Суди не врахували судову практику Верховного Суду про те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права та обов`язки за договором житлового найму. Крім того, судам необхідно було з`ясувати, чи було спірне житло постійним місцем проживання позивачки, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У лютому 2026 року від Запорізької міської ради до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 грудня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року (після усунення заявником недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Комунарського районного суду м. Запоріжжя матеріали справи № 333/4993/24 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2026 року матеріали справи № 333/4993/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 03 червня 1976 року ОСОБА_3 видано ордер № 2453 серії «А-1» на право зайняття житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконкому Заводської районної ради від 24 травня 1976 року № 175 (т. 1, а. с.12-13).

Згідно з ордером членами сім`ї наймача були: дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , брат ОСОБА_6 , брат ОСОБА_7 .

Відомостями Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані такі особи: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22 липня 1970 до 18 серпня 1976 року; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 11 грудня 1974 року до 18 серпня 1976 року; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 22 червня 1967 року до 18 серпня 1976 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 14 липня 1976 року до 13 листопада 1989 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 14 липня 1976 року до 13 листопада 1989 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 14 липня 1976 року до 13 листопада 1989 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 14 липня 1976 року до 02 квітня 1979 року; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 03 серпня 1979 року до 13 листопада 1989 року; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 23 березня 1983 року до 13 листопада 1989 року; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , з 01 грудня 1986 року до ІНФОРМАЦІЯ_10 (помер - ІНФОРМАЦІЯ_11 ) (т. 1, а. с. 185).

Отже, у 1989 році ОСОБА_3 разом зі членами сім`ї: дружиною ОСОБА_4 , сином ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 знялися з реєстрації за вказаною адресою та переїхали жити в іншу квартиру, де і зареєстрували своє місце проживання.

ОСОБА_7 був зареєстрований у спірній квартирі з 01 грудня 1986 року до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_11 .

В особовому рахунку квартири АДРЕСА_1 значиться відповідальний квартиронаймач - ОСОБА_7 , кількість проживаючих осіб - 1 (т. 1, а. с. 63).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 27 травня 2021 року № НОМЕР_1 серії І-ЖС ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) складено актовий запис № 275 (т. 1, а. с. 14).

Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим 22 червня 2021 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_11 помер ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 15).

Відповідно до акту обстеження комісії членів ОСББ «ГОВОРУХИ-20» м. Запоріжжя від 24 квітня 2024 року ОСОБА_1 на постійній основі проживає з 1997 року у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 16).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, станом на 26 червня 2024 року ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з 06 вересня 2004 року належала квартира АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 62).

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 04 жовтня 2024 року ОСОБА_13 є власником 1/5 частки квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 04 жовтня 2024 року (т. 1, а. с. 118).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої та другої статті 61 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 та від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 та від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.

Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Такого висновку дійшов Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Отже, до предмета доказування в даній справі входило наявність згоди усіх членів сім`ї наймодавця на вселення позивачів до квартири, ведення спільного господарства з наймодавцем, наявність спільного бюджету з наймодавцем, проведення спільних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. А згідно із частиною третьою статті 815 ЦК України та статтею 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла, квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доводам сторін, наданим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, пославшись на наведені норми права та врахувавши правові висновки Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості позовних вимог, а саме того, що вона вселилася до спірного житлового приміщення у встановленому законом порядку, а тому вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 разом із наймачем та визнання за нею права проживання у цьому житлі, є безпідставними.

Суди правильно вказали, що позивачкою не було надано доказів, які б вказували на наявність згоди наймача спірного житлового приміщення - ОСОБА_7 , на вселення позивачки, як члена його сім`ї, їх спільного проживання, несення витрат на утримання спірного житла, що свідчить на недоведеність набуття позивачкою права користування квартирою АДРЕСА_1 , а також того факту, що спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання позивачки.

При цьому, суди правильно врахували, що на час смерті ОСОБА_7 . ОСОБА_1 мала у власності частку іншої квартири, яку набула у власність в порядку приватизації у вересні 2004 року, в якій і була зареєстрована як у місці постійного проживання з 03 грудня 1992 року до дня смерті наймача спірної квартири.

При цьому, за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2023 року у справі № 712/11721/21).

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 182/8114/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 20 травня 2024 року у справі № 521/5680/21, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17047/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 645/7796/19, від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник