Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №711/2496/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2496/26

Номер провадження2/711/1860/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

представника позивача адвоката Чернявського А.Л.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Руднічука Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного батька,

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Чернявський Анатолій Леонідович, звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного батька в розмірі частини всіх видів доходів щомісячно та довічно (вхідний №10937/26, а.с.1-3).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він є батьком відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також учасником бойових дій та особою з інвалідністю другої групи.

Крім того позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначає про те, що він має тривалі неприязні відносини зі своїм сином, що виникли на ґрунті поділу спадщини після смерті ОСОБА_3 – дружини позивача та матері відповідача, що складається з 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Зокрема, позивач у мотивувальній частині позову зазначає про те, що відповідач неодноразово вчиняв перешкоди позивачу в користуванні вказаним житловим приміщенням, а саме: у липні 2018 року між сторонами виник спір та бійка щодо користування та проживання позивача в означеному об`єкті нерухомості, внаслідок якої відповідачем позивачу було спричинено легкі тілесні ушкодження, що встановлено вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.03.2019 у справі №711/8971/18.

Також позивач у мотивувальній частині позовної заяви зазначає про те, що у лютому 2022 року відповідач без відома позивача зібрав частину особистих речей позивача та викинув їх на смітник, змінивши одночасно замок від вхідних дверей чим позбавив позивача права користування житловим приміщенням, що встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.03.2023 у справі №711/2049/22 і яке наразі лишається відповідачем не виконаним.

І на сам кінець, позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначає про те, що відповідач матеріальної підтримки батькові, який є особою з інвалідністю другої групи та постійно потребує грошових коштів на лікування, не надає. Водночас, інших осіб, які за законом зобов`язані його утримувати, позивач не має.

У цьому контексті позивач зазначає про те, що внаслідок хронічних хвороб він потребує медичної допомоги та регулярно перебуває на лікуванні, що підтверджується засобами доказування, які долучені до матеріалів позовної заяви. Водночас, єдиним джерелом доходу позивача є пенсія по інвалідності, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Черкаській області, яка долучена позивачем до матеріалів позовної заяви. Також позивач звертає увагу суду на те, що він не володіє нерухомим майном та інших доходів, аніж пенсійне забезпечення, позивач також не має. Означені обставини, на переконання позивача, унеможливлюють покриття ним усіх витрат, пов`язаних із хронічними хворобами та інвалідністю, а також необхідністю підшукувати житло.

Водночас, як стверджує позивач у мотивувальній частині позову, майновий стан відповідача дозволяє йому забезпечити матеріальне утримання позивача як його непрацездатного батька. У цьому контексті позивач акцентує увагу суду на тому, що у лютому 2025 року відповідач здійснив продаж земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також у лютому 2023 року придбав автомобіль марки Ford Escape, 2016 року випуску.

У зв`язку з викладеним позивач констатує, що означені обставини підтверджують не тільки потребу позивача в матеріальному утриманні з боку відповідача, а й реальну спроможність відповідача здійснювати його утримання.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд позовну заяву задовольнити, стягнувши з ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного батька в розмірі частини всіх видів доходів щомісячно та довічно.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного батька; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання по суті о 11 год 30 хв 16 квітня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.54-56).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2026 року розгляд справи відкладений до 15 год 00 хв 13 травня 2026 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача адвоката Руднічука Д.В. про відкладення розгляду справи (а.с.131).

23 квітня 2026 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Руднічуком Д.В. засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнувши з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн (вхідний №17525, а.с.136-138).

Обгрунтовуючи заперечення проти задоволення позовної заяви, представник відповідача у відзиві зазначає, що з викладених доводів в позовній заяві та долучених на їх підтвердження доказів не вбачається самого факту настання всіх умов, часу їх виникнення, а також постійного подальшого існування на момент розгляду цієї справи, за яких у ОСОБА_2 виникає право, якому кореспондує обов`язок відповідача, отримувати та відповідно сплачувати аліменти на його утримання.

Також представник відповідача у відзиві акцентує увагу суду на тому, що позивачем не вказано реальний розмір понесених ним витрат на лікування захворювань, що спричинили появу у ОСОБА_2 інвалідності 2 групи у 2017 році, тобто в позовній заяві взагалі не наводяться навіть орієнтовні суми вже понесених загальних витрат по жодному року, починаючи з часу встановлення ОСОБА_2 інвалідності, тобто з вересня 2017 до березня 2026 року.

Крім того позивачем не здійснено будь-якого обгрунтованого розрахунку та не надано належних доказів витраченої суми на загальні витрати, що мають складатись, зважаючи на підстави звернення позивача до суду з даними вимогами, з постійних витрат (сплачених коштів для повсякденного проживання особи) та змінних витрат (пов`язані з періодами проходження лікування).

Обгрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, представник відповідача у відзиві зазначає про те, що однією з основної умови для сплати дітьми аліментів на утримання їх непрацездатних батьків є наявність в останніх потреби в матеріальній допомозі, виходячи з чого, в обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилається на виникнення у нього постійної потреби у медичній допомозі, що обумовлюється наявністю хронічних хвороб та інвалідності, наслідки якої позивач долає шляхом проходження ним регулярного лікування, що нібито потребує від останнього здійснення значних витрат, які в даному разі слід розглядати як змінні витрати, оскільки їх фактичне понесення ОСОБА_2 мало відбуватись лише у періоди його лікування, яке, виходячи з висновків лікарів, не може вважатись постійним.

Зважаючи на означені твердження позивача, представник відповідача у відзиві констатує, що стороною відповідача визнаються такі юридичні факти як: 1) набуття ОСОБА_2 другої групи інвалідності, тобто його непрацездатність; 2) наявність у ОСОБА_2 хронічних захворювань та його потребу у медичній допомозі. Водночас, стороною відповідача заперечуються такі юридичні факти як: 1) регулярність перебування позивача на лікуванні; 2) неможливість покриття позивачем усіх витрат, пов`язаних з хронічними хворобами та інвалідністю.

Крім того, на переконання представника відповідача, доведення позивачем лише факту його непрацездатності за цих обставин не зумовлює виникнення у відповідача обов`язку надавати йому утримання без належного доведення та обґрунтування самої необхідності в отриманні позивачем матеріальної допомоги, чого позивачем не може бути виконано без надання відповідних доказів на підтвердження вартості даних витрат, якими можуть бути розрахункові, платіжні та інші документи, що містять відомості про витрачені позивачем кошти на своє лікування, а також необхідність їх витрачання у майбутньому, розмір яких значно перевищує отримані ОСОБА_2 доходи. Означена обставина, на переконання сторони відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Також представник відповідача, заперечуючи твердження позивача щодо можливості відповідача надавати позивачу матеріальну допомогу в розмірі, що заявлений до стягнення, зазначає про те, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність та сплачує єдиний податок (2 група), тобто відповідач не отримує фіксованої заробітної плати, маючи невеликий чистий прибуток від своєї діяльності, що після сплати орендної плати за житло та податків складатиме близько однієї мінімальної заробітної плати, тобто відповідач не має реальної матеріальної змоги надавати кошти на утримання батька. У цьому контексті представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що позивач ОСОБА_2 не здійснював жодного матеріального забезпечення свого малолітнього сина ОСОБА_1 , а тому немає морального права на подачу даного позову.

Крім того представник відповідача в мотивувальній частині відзиву звертає увагу суду на те, що відповідач є також людиною з незадовільним станом здоров`я, оскільки, починаючи з 2013 року має розлади особи і поведінки, травму і дисфункцію головного мозку, тривожно-фобічний синдром, судомний синдром, зареєстровану епілептичну активність, синдром вегетативної дисфункції з частими симпато-адреналовими пароксизмами, астено-невротичний синдром, з метою лікування яких відповідач постійно потребує медичної допомоги та регулярно перебуває на лікуванні.

У відзиві на позов представник відповідача констатує, що нерухомим майном відповідач не володіє у зв`язку з чим змушений орендувати квартиру для власного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за яку фактично сплачує комунальні платежі та орендну плату в сумі 12 000 грн.

Підсумовуючи викладене, представник відповідача констатує, що майновий стан відповідача не дозволяє забезпечувати матеріальне утримання непрацездатного батька, а доказів зворотного позивачем надано не було, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

І на сам кінець, представник відповідача, в мотивувальній частині відзиву, не заперечує того юридичного факту, що відповідач має у власності автомобіль марки Ford Escape, 2016 року випуску, придбаний ним 28.02.2023 для забезпечення оперативності у здійсненні підприємницької діяльності та у побутових потребах. Проте, на переконання представника відповідача, означений юридичний факт не вказує на реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти, а навпаки підтверджує здійснення ОСОБА_1 додаткових витрат на обслуговування та утримання вказаного транспортного засобу.

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 травня 2026 року оголошено перерву в розгляді справи до 15 год 00 хв 28 травня 2026 року (а.с.155).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2026 року розгляд справи відкладений до 12 год 30 хв 10 липня 2026 року (а.с.183).

У судових засіданнях представник позивача ОСОБА_2 адвокат Чернявський А.Л. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Додатково повідомив суду, що в період лікування позивача у медичних установах, витрати ОСОБА_2 складають до 40 000 грн, а у міжлікувальний період – від 5000 грн до 10000 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , який вперше з`явився до суду 10.07.2026, на стадії виконання судом положень ст.241 ЦПК України, надав суду пояснення про те, що позовні вимоги ним не визнаються, оскільки на його переконання позивач не має морального права на звернення до суду з позовом про стягнення з нього аліментів, адже позивач є лише його біологічним батьком, який ані сприяв відповідачу в отриманні освіти, ані допомагав в цілому в його житті. Більше того, що позивач мав намір заволодіти частиною житлового будинку, яка належала матері відповідача. Також відповідач повідомив суд, що він має захворювання, яке не дозволяє йому матеріально забезпечувати позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Руднічук Д.В. у судових засіданнях заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково в судовому засіданні, що відбулося 10.07.2026, представник відповідача звернув увагу на те, що розмір пенсії позивача перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб, а тому, керуючись положеннями ч.4 ст.75 СК України, позивач є таким, що не потребує матеріальної допомоги зі сторони відповідача як його сина.

10 липня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 20 хв 13 липня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача адвоката Чернявського А.Л., висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також процесуальні позиції представника відповідача адвоката Руднічука Д.В., що викладена як письмово, так і під час надання пояснень по суті спору, та безпосередньо відповідача, що проголошення на стадії виконання положень ст.241 ЦПК України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, який документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий у вересні 1998 року Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області. Крім того з безпосередньо дослідженого витягу з паспорта громадянина, яким документований позивач, суд встановив, що місцем народження позивача є м. Красний Луч Луганської області, а місцем реєстрації його проживання, починаючи з 20.08.2013, є будинок АДРЕСА_1 (а.с.4-5).

Також із дослідженої в судовому засіданні копії картки платника податків, що видана позивачу ОСОБА_2 . Державною податковою інспекцією в м. Черкаси Головного управління ДПС у Черкаській області, суд встановив, що позивачу присвоєний реєстраційний номер картки платника податків, а саме: НОМЕР_2 (а.с.5 зворот).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , що видане 14.11.2017 Пенсійним фондом України і яким документований позивач ОСОБА_2 , зі змісту якого встановив, що позивач отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с.6).

Із копії довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №870755 від 21.09.2017 суд встановив, що під час первинного огляду ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , міськрайонним МСЕК №2 м. Черкаси було встановлено, що останній має загальне захворювання, яке є підставою для встановлення йому другої групи інвалідності безтерміново. Також із означеного засобу доказування суд встановив, що медико-соціальною експертною комісією було зроблено висновок щодо умов та характеру праці ОСОБА_2 , а саме: працепристосування, протипоказана важка фізична праця та психоемоційні навантаження (а.с.7).

Із копії посвідчення серії НОМЕР_4 , яким, починаючи з 04.07.2024, документований позивач ОСОБА_2 , суд встановив, що останній має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій; посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України (а.с.8).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.02.2019, що ухвалене в цивільній справі №711/7174/18, провадження в якій відкрито на підставі позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, що 11.04.2019 набрало законної сили, зі змісту якого встановив, що в задоволенні означених позовних вимог було відмовлено (а.с.9-11).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.03.2019, який залишений без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10.08.2020, що постановлений у справі №711/8971/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст.125 КК України, зі змісту якого встановив, що ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Водночас, із мотивувальної частини означеного вироку, суд встановив, що 01 липня 2018 року близько 19 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в спальній кімнаті житлового будинку АДРЕСА_1 , де також проживає потерпілий ОСОБА_2 , в ході конфлікту, який виник в результаті неприязних відносин із ОСОБА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, направленого на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, обома руками повалив останнього на підлогу та наніс декілька ударів ногами в різні частини тіла. Після цього, вийшовши на подвір`я вище вказаного домоволодіння, за допомогою дерев`яної палиці діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, направленого на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_1 наніс один удар в область тім`яно-скроневої ділянки голови ОСОБА_2 (а.с.12-17).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.01.2023, що ухвалене в цивільній справі №711/2049/22 провадження в якій відкрито на підставі позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення та зобов`язання вчинити певні дії, що 25.04.2023 набрало законної сили, зі змісту якого встановив, що означені позовні вимоги були задоволені частково, а саме: усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення; зобов`язано ОСОБА_1 передати дублікати ключів ОСОБА_2 від житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 грн; вирішено питання судових витрат; у іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення (а.с.18-21).

Із копії довідки про доходи №8375 7533 4732 2407, що видана пенсіонеру ОСОБА_2 ГУ ПФУ в Черкаській області, суд встановив, що, починаючи з вересня 2017 року до січня 2026 року включно, позивач ОСОБА_2 отримав пенсійне забезпечення, що сукупно склало 245 345,44 грн. Зокрема, у період часу з жовтня 2017 року до листопада 2018 року включно розмір пенсійного забезпечення позивача склав 1452 грн/місяць, з грудня 2018 року до червня 2019 року – 1497 грн/місяць, з липня 2019 року до листопада 2019 року – 1564 грн/місяць, з грудня 2019 року до червня 2020 року – 1638 грн, з липня 2020 року до листопада 2020 року – 1712 грн/місяць, з грудня 2020 року до червня 2021 року – 1769 грн/місяць, з липня 2021 року до листопада 2021 року – 1854 грн/місяць, з грудня 2021 року до червня 2022 року – 1934 грн/місяць (крім лютого 2022 року, коли розмір пенсійного забезпечення позивача становив 2100 грн), з липня 2022 року до листопада 2022 року – 2027 грн/місяць, з грудня 2022 року до лютого 2024 року – 2093 грн/місяць, з березня 2024 року до травня 2024 року – 2361 грн/місяць, у червні, липні та серпні 2024 року розмір пенсійного забезпечення позивача становив відповідно 2506,60 грн, 2725 грн та 5453,77 грн, з вересня 2024 року до лютого 2025 року – 4958 грн/місяць, та з березня 2025 року до січня 2026 року – 5528 грн/місяць (крім серпня 2025 року, коли розмір пенсійного забезпечення позивача становив 6528 грн) (а.с.22-23).

Із довідки від 15.03.2026, що сформована за допомогою чат-боту «Опендатабот», суд встановив, що фізична особа, якій присвоєно індивідуальний податковий номер 2426812392, станом на 15.03.2026, не є власником будь-якого об`єкту нерухомості (а.с.24).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 28.01.2026, зі змісту яких встановив, що у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, за період з січня 2025 року до листопада 2025 року, відсутня інформація щодо джерел/сум виплачених ОСОБА_2 доходів та утриманих податків (а.с.25).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №461967663 від 28.01.2026 суд встановив, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) не є власником будь-якого об`єкту нерухомого майна, оскільки як земельна ділянка кадастровий номер 7110136400:02:051:0051, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , так і житловий будинок, що розташований за тією ж адресою, були відчужені ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №212, що посвідчений 12.02.2025 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т.М. (а.с.26-27).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Із відповіді Регіонального сервісного центру у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях Головного сервісного центру МВС №31/31/14/150-аз/05-2026-161-2026 від 03.02.2026, суд встановив, що 28.02.2023 відповідач ОСОБА_1 набув право власності на легковий автомобіль Ford Escape, 2016 року випуску (а.с.28).

Також у судовому засіданні суд дослідив довідку Головного управління статистики у Черкаській області №11-07/331-26 від 05.03.2026, зі змісту якої встановив, що середня заробітна плата одного штатного працівника підприємств, установ, організацій та їхніх відокремлених підрозділів із кількістю найманих працівників 10 і більше осіб по Черкаській області за січень 2026 року становила 22925 грн (а.с.29).

Із консультативного висновку спеціаліста від 28.08.2021, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 рекомендовано лікування у неврологічному відділенні, починаючи з 06.09.2021 (а.с.30).

Крім того з виписки з медичної картки стаціонарного хворого №8265 від 13.09.2021, що сформована КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що у період часу з 06.09.2021 до 13.09.2021 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні означеної медичної установи, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.31-32).

Із консультативного висновку спеціаліста від 07.03.2023, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-отоларинголога ОСОБА_4 , за результатами якої спеціалістом було зроблено висновок про баротравму вуха в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.33).

Також із виписки з медичної картки стаціонарного хворого №7356 від 05.04.2023, що сформована КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що у період часу з 23.03.2023 до 05.04.2023 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в означеній медичній установі, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.34).

Із консультативного висновку спеціаліста від 10.04.2023, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-хірурга ОСОБА_5 , за результатами якої спеціалістом було зроблено висновок про хронічний калькульозний холецистит в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.35).

Із консультативного висновку спеціаліста від 07.03.2023, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-невролога ОСОБА_6 , за результатами якої спеціалістом зроблено висновок про остеохондроз хребта в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.36).

Також із виписки з медичної картки стаціонарного хворого №1692, що сформована КНП «Слобожанська районна лікарня Слобожанської селищної ради», суд встановив, що у період часу з 08.03.2024 до 26.03.2024 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в означеній медичній установі, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.37).

Із консультативного висновку спеціаліста від 30.04.2024, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-невролога ОСОБА_7 , за результатами якої спеціалістом зроблено висновок про здавлення нервових корінців та сплетінь в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.38).

Також із виписного епікрізу з історії хвороби №6459, що сформований КНП «Перша Черкаська міська лікарня Черкаської міської ради», суд встановив, що у період часу з 23.07.2024 до 01.08.2024 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в означеній медичній установі, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.39).

Крім того з виписки з медичної карти стаціонарного хворого №6946, що сформована КНП «Перша Черкаська міська лікарня Черкаської міської ради», суд встановив, що у період часу з 12.08.2024 до 21.08.2024 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в означеній медичній установі, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.40-41).

Із консультативного висновку спеціаліста від 17.10.2024, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-сурдолога ОСОБА_8 , за результатами якої спеціалістом зроблено висновок про двобічну хронічну сенсоневральну приглуховатість І ступеню в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.42).

Із консультативного висновку спеціаліста від 11.11.2024, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_2 звертався за медичною консультацією до лікаря-нейрохірурга ОСОБА_9 , за результатами якої спеціалістом зроблено висновок про менінгому правої лобної ділянки в пацієнта ОСОБА_2 (а.с.43).

Крім того з виписки з медичної карти стаціонарного хворого №5292, що сформована КНП «Перша Черкаська міська лікарня Черкаської міської ради», суд встановив, що у період часу з 22.06.2026 до 01.07.2026 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні означеної медичної установи, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.188-189).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив відповідь на запит щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, за період з січня 2025 року до лютого 2026 року, ОСОБА_1 , зі змісту якої встановив, що останнім отримано наступний дохід: січень 2025 року – 253,26 грн від ТОВ «Новапей», лютий 2025 року – 27,27 грн від ТОВ «Новапей», березень 2025 року – 177,93 грн від ТОВ «Новапей», квітень 2025 року – 151,29 грн від ТОВ «Новапей», липень 2025 року – 146,07 грн від АТ «А-Банк», липень 2025 року – 6300 грн від ОСОБА_10 , жовтень 2025 року – 30,52 грн від ТОВ «Новапей», січень 2026 року – 28 грн від ТОВ «Новапей», січень 2026 року – 145,78 грн від АТ «А-Банк», та у четвертому кварталі 2025 року відповідачем ОСОБА_1 було отримано дохід у сумі 5000000 грн як платником єдиного податку (а.с.66-67).

Крім того з виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 24.10.2024 що сформована КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської міської ради», суд встановив, що 05.10.2024 ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до означеної медичної установи (а.с.140).

Із консультативного висновку спеціаліста від 16.08.2024, що сформований КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», суд встановив, що ОСОБА_1 звертався за медичною консультацією до лікаря-невролога ОСОБА_11 , за результатами якої спеціалістом зроблено висновок про судомний синдром у пацієнта ОСОБА_1 (а.с.141).

Із витягу з медичної картки амбулаторного хворого, що складена на ім`я ОСОБА_1 , суд встановив, що останній 07.08.2024 звертався за медичною допомогою до лікаря-невролога у зв`язку зі судомним синдромом (а.с.141 зворот - 142).

Також із виписки з медичної картки №32/1622, що сформована КНП «Уманська центральна міська лікарня Уманської міської ради», суд встановив, що у період часу з 07.08.2024 до 12.08.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в означеній медичній установі, за результатами якого йому надані лікувальні та трудові рекомендації (а.с.144).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.01.2019, що постановлений у справі №711/9288/18 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст.125 КК України, зі змісту якого встановив, що ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. Водночас, із мотивувальної частини означеного вироку, суд встановив, що ОСОБА_2 умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження за наступних обставин: біля 19 год 01 липня 2018 року в спальній кімнаті житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно вкусив потерпілого ОСОБА_1 за п`ятий палець лівої кисті та умисно завдав потерпілому удар кулаком лівої руки в область підборіддя. Внаслідок умисних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 заподіяно легкі тілесні ушкодження у вигляді рани п`ятого пальця лівої кисті та саден обличчя (а.с.146-147).

Із договору оренди квартири від 03.02.2025 суд встановив, що ОСОБА_12 як орендодавець та ОСОБА_1 як орендар уклали означений правочин, предметом якого є передача в оренду квартири АДРЕСА_3 строком на 24 місяці зі сплатою орендної плати в розмірі 12000 грн/місяць (а.с.148).

Із довідки від 16.04.2026, що сформована за допомогою чат-боту «Опендатабот», суд встановив, що фізична особа, якій присвоєно індивідуальний податковий номер 3387213812, станом на 16.04.2026, не є власником будь-якого об`єкту нерухомості (а.с.149).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов наступних висновків.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми права не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов`язкової умови для стягнення аліментів.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до статті 203 СК України, дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Аналіз положень статті 202 СК України дає підстави для висновку, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.

При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.202 СК України викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 (провадження № 61-2386сво19), який застосовується судом з метою дотримання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша – друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що походження дитини від позивача як її батька (кровне споріднення), непрацездатність позивача як батька відповідача, а також потребу батька в матеріальній допомозі, має довести особа, що заявляє позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, тобто позивач.

Судом встановлено, що позивач довів належними і допустимими засобами доказування: 1) походження дитини (відповідача) від позивача як його батька (кровне споріднення), оскільки згідно даних розділу «Особливі відмітки» паспорта громадянина України, яким документований позивач ОСОБА_2 , останній є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4 зворот); також у судовому засіданні представники сторін, повноваження яких необмежені згідно ордерів, що надають їм право на ведення справи в суді (а.с.49, 128), беззастережно визнали той юридичний факт, що ОСОБА_1 (відповідач) є сином ОСОБА_2 (позивач), а в суду не виникло обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання представниками сторін; 2) непрацездатність позивача як батька відповідача, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново, починаючи з 20.09.2017 (а.с.6-7).

Проте суд враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження юридичного факту потреби позивача як батька відповідача у матеріальній допомозі у зв`язку з витратами, які, як стверджує позивач, пов`язані з хронічними хворобами та інвалідністю, а також необхідністю підшукання житла (абз.1 стр.4 позовної заяви, а.с.2 зворот).

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу учасників справи, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру вже понесених ним матеріальних витрат на лікування хронічних хвороб та наслідків встановлення позивачу відповідної групи інвалідності чи означених витрат, що є необхідними для такого лікування в майбутньому, які б свідчили як про потребу позивача як батька відповідача в матеріальній допомозі зі сторони повнолітнього сина, так і про те, що розмір отримуваної позивачем пенсії є нижчим за розмір необхідних щомісячних та/або періодичних витрат на відповідне лікування.

Водночас, консультативні висновки спеціалістів (а.с.30, 33, 35, 36, 38, 42, 43) та виписки з медичних карток стаціонарного хворого (а.с.31-32, 34, 37, 39, 40-41, 188-189) не є належними засобами доказування юридичного факту розміру матеріальних витрат позивача на лікування хронічних хвороб та наслідків встановлення позивачу відповідної групи інвалідності, оскільки не містять інформації щодо грошового розміру таких витрат та джерел їх фінансування (за рахунок власних коштів позивача, за рахунок Національної служби здоров`я України тощо); означені засоби доказування є належними і допустимими доказами лише тих юридичних фактів, що позивач у певний період у часі звертався за медичною допомогою до відповідних фахівців у галузі медицини, а також проходив стаціонарне лікування у відповідних медичних установах у зв`язку з виявленням у нього відповідних захворювань, за результатами яких йому надані лікувальні та трудові рекомендації.

Також суд звертає увагу учасників справи, що сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Такий правовий висновок щодо застосування положень ст.202 СК України викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 569/5826/23 (провадження № 61-14758св25).

Суд також відхиляє і таку підставу позову як те, що відповідач не виконує рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.03.2023 у справі №711/2049/22, а тому позивач вимушений самостійно та за власні кошти вирішувати свої житлові потреби (абз.6 стр.2 позовної заяви, а.с.1 зворот) та нести витрати на підшукання відповідного житла (абз.1 стр.4 позовної заяви, а.с.2 зворот), з підстав того, що всупереч положенням, передбаченим ст.12, 81 ЦПК України, позивач не надав суду жодних належних і допустимих засобів доказування щодо витрат позивача на вирішення відповідних житлових проблем шляхом підшукання відповідного житла (договорів оренди житла, квитанцій та/або платіжних інструкцій, та/або фіскальних чеків про сплату житлово-комунальних послуг тощо).

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що така умова як потреба непрацездатного батька у матеріальній допомозі для зобов`язання повнолітню дитину сплачувати аліменти на його утримання у конкретному випадку відсутня, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з підстав того, що позивачем не доведено належними і допустимими засобами доказування потреби в матеріальній допомозі, тому суд не здійснює правову оцінку як твердженням позивача про об`єктивну можливість відповідача надавати відповідну матеріальну допомогу, так і запереченням сторони відповідача про можливість її надання.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що заперечення проти позовних вимог, що викладені представником відповідача у відзиві на позовну заяву, є обгрунтованими та вмотивованими, а тому такими, що підлягають врахуванню судом під час ухвалення судового рішення.

Водночас, керуючись п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України, суд відхиляє необхідність застосування до вирішення спірних відносин положення ч.4 ст.75 СК України, на яку посилається представник відповідача адвокат Руднічук Д.В. у мотивувальній частині заперечення на клопотання (заяву) від 09.07.2026 (а.с.191-192), з огляду на те, що означена норма матеріального права, станом на час розгляду справи судом, визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2024 від 29.10.2024.

За вказаних обставин, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору згідно положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.6-7), беручи до уваги, що позовні вимоги позивача залишені без задоволення, тому судовий збір має бути компенсований за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, то суд, керуючись п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, тому витрати на правничу допомогу підлягають покладенню на сторону позивача без їх стягнення зі сторони відповідача.

Що стосується заяви представника відповідача адвоката Руднічука Д.В. про стягнення з позивача на користь відповідача 20000 грн у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу від 08.07.2026 (вхідний №29940/26, а.с.193-196), то суд зазначає про таке.

У судовому засіданні, що відбулося 10.07.2026, відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Руднічук Д.В. просили суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн з підстав, що викладені в мотивувальні частині однойменної заяви. Відповідач ОСОБА_1 додатково повідомив суд про те, що ним було сплачено готівкою адвокату Руднічуку Д.В. грошові кошти в сумі 20000 грн за надання правничої допомоги в справі про стягнення аліментів на непрацездатного батька.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Чернявський А.Л. просив суд у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Руднічука Д.В. про стягнення судових витрат відмовити з підстав того, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив орієнтовний розрахунок судових витрат на рівні 10000 грн, а в заяві про розподіл судових витрат – 20000 грн, що є суттєвим збільшенням суми гонорару без обгрунтування означеної різниці, що згідно положень процесуального закону є підставою для відмови в розподілі судових витрат, а також з підстав того, що стороною відповідача до заяви про розподіл судових витрат не долучено жодного документа про сплату відповідачем ОСОБА_1 гонорару адвокату Руднічуку Д.В.

Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частинами 1, 2 ст. 15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі – Закон №5076) закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 Закону №5076, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1,2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

Як встановлено судом під час розгляду заяви про стягнення понесених судових витрат і підтверджується матеріалами справи, задля доведення розміру витрат на професійну правничу допомогу як до відзиву на позовну заяву, так і безпосередньо до заяви про стягнення понесених судових витрат, представником відповідача додано копії: 1) ордеру серії СА №1158136 від 23.04.2026, відповідно до якого адвокат Руднічук Д.В. надає правничу допомогу ОСОБА_1 в Придніпровському районному суді м. Черкаси на підставі договору про надання правничої допомоги №13/ц/2026 від 07.04.2026 (а.с.139); 2) договору про надання правової допомоги №13/ц/2026 від 07 квітня 2026 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Руднічуком Д.В. (а.с.198-201); 3) додатку №1 від 23.04.2026 до договору про надання правової допомоги №13/ц/2026 від 07 квітня 2026 року (а.с.202); 4) рахунку №1-13/ц/2026 від 23.05.2026 (а.с.203); 5) акту виконаних робіт від 08.07.2026, що складений між ОСОБА_1 та адвокатом Руднічуком Д.В. (а.с.204); 6) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧК №000585, яким документований адвокат Руднічук Д.В. (а.с.205).

Відповідно до договору про надання правової допомоги №13/ц/2026 від 07 квітня 2026 року (далі – Договір №13/ц/2026) суд встановив, що предметом договору є, зокрема те, що клієнт ОСОБА_1 доручає, а адвокат Руднічук Д.В. приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Крім того в п.2.1 Договору №13/ц/2026 сторонами обумовлено, що адвокат Руднічук Д.В. на підставі звернення клієнта ОСОБА_1 приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: представництво інтересів з приводу стягнення аліментів.

Ціна договору та порядок оплати між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Руднічуком Д.В. обумовлені у розділі 4 Договору №13/ц/2026. Зокрема, у п.4.1 означеного правочину сторони обумовили, що вартість наданих юридичних послуг визначається шляхом підписання Додатку №1 після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги. Адвокат виставляє клієнту відповідний рахунок. Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків.

Оплата за Договором №13/ц/2026 здійснюється не пізніше трьох днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвоката, якщо сторони не домовилися про інший порядок сплати (п.4.2 Договору №13/ц/2026). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість (п.4.5 Договору №13/ц/2026).

Договір №13/ц/2026 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п.7.1 Договору №13/ц/2026).

Із додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 суд встановив, що між ОСОБА_1 як клієнтом та адвокатом Руднічуком Д.В. досягнуто як обсяг юридичної допомоги, так і її вартість. Зокрема, в п.п.1.1 п.1 додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 сторони обумовили, що адвокат на підставі звернення клієнта прийняв на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: ознайомлення з матеріалами цивільної справи №711/2496/26, які знаходяться у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного батька в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно та довічно, а також усіма матеріалами наявними у клієнта та які стосуються предмета даної судової справи, зняття з них копій; вироблення правової позиції на підставі аналізу вивчених по вищевказаному спору документів; надання юридичної консультації та погодження виробленої правової позиції з клієнтом щодо предмета спору; підготовка та складання відзиву на позов, формування пакета документів до відзиву та відправлення відзиву з додатками сторонам по справі та суду, складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу та відправка її разом з доказами понесення витрат стороні та суду, участь у судових засідання по даній справі у суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті спору.

Пунктами 3, 4 додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 передбачено, що загальна вартість послуг (гонорар) адвоката залежно від їх обсягу та витраченого на них часу буде складати фіксовану суму, що визнається сторонами договору в межах погоджених умов та за їх згодою буде складати 20000 грн, що має бути сплачена одним платежем та не підлягає зміні.

Сторони погодили, що на підтвердження здійснення клієнтом повної оплати вартості за надані послуги, згідно умов даного договору, сторонами буде підписано акт виконаних робіт, що є достатнім для доведення факту понесених клієнтом витрат по цьому договору та виконаних адвокатом робіт згідно умов даного договору.

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив рахунок №1-13/ц/2026 від 23.04.2026, що складений адвокатом Руднічуком Д.В. на підставі Договору №13/ц/2026 та додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, зі змісту якого суд встановив, що вартість оплати клієнтом ОСОБА_1 юридичних послуг, що йому надавалися адвокатом Руднічуком Д.В., складає 20000 грн.

Із акту виконаних робіт від 08.07.2026, що складений між адвокатом Руднічуком Д.В. та клієнтом ОСОБА_1 , суд встановив, що адвокат виконав, а клієнт прийняв виконання таких юридичних послуг: ознайомлення з матеріалами цивільної справи №711/2496/26, які знаходяться у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного батька в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно та довічно, а також усіма матеріалами наявними у клієнта та які стосуються предмета даної судової справи, зняття з них копій; вироблення правової позиції на підставі аналізу вивчених по вищевказаному спору документів; надання юридичної консультації та погодження виробленої правової позиції з клієнтом щодо предмета спору; підготовка та складання відзиву на позов, формування пакета документів до відзиву та відправлення відзиву з додатками сторонам по справі та суду, складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу та відправка її разом з доказами понесення витрат стороні та суду, участь у судових засідання по даній справі у суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті спору.

Також із означеного засобу доказування суд встановив, що підписанням акту виконаних робіт клієнт ОСОБА_1 підтвердив факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору №13/ц/2026 та додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, а також не має претензій до адвоката стосовно отриманих від нього послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/2496/26, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №386/136/21 (провадження № 61-10886св24).

Водночас диспозицією ч.4 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як встановлено судом, представником відповідача адвокатом Руднічуком Д.В. у мотивувальній частині відзиву на позовну заяву від 23.04.2026 зазначено попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, який поніс відповідач, що складається з оплати правової допомоги адвокатом, в сумі 10000 грн (абз.5 стр.5 відзиву, а.с.138). Водночас, суд звертає увагу учасників справи, що означений орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу був визначений станом на день подання відзиву, що мало місце 23.04.2026, тобто у день укладення між ОСОБА_1 та адвокатом Руднічуком Д.В. додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, який містив положення про розмір гонорару в сумі 20000 грн.

Суд відхиляє твердження представника відповідача адвоката Руднічука Д.В., повідомлене в судовому засіданні 10.07.2026, про те, що невідповідність розміру гонорару між тим, що зазначений у відзиві (10000 грн) та тим, що заявлений відповідачем до стягнення зі сторони позивача (20000 грн), обумовлена тим, що додаток №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 був підписаний між сторонами пізніше, аніж поданий відзив на позовну заяву, з підстав того, що представником відповідача, всупереч положенням ст.12,81 ЦПК України, не надано суду належних і допустимих засобів доказування на підтвердження того юридичного факту, що відзив на позовну заяву був поданий раніше, аніж сторонами Договору №13/ц/2026 був укладений додаток №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що як відзив на позовну заяву, так і додаток №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, були відповідно складений і направлений до суду та укладений в один і той же день – 23.04.2026, що надавало об`єктивну можливість стороні позивача відобразити у відзиві на позовну заяву орієнтовний розмір судових витрат, який би відповідав розміру, зазначеному в додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026. Також протягом усього часу розгляду справи ані відповідач, ані його представник ані усно, ані письмово не повідомили суд про те, що розмір витрат сторони відповідача складає не 10000 грн, а 20000 грн.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, сума судових витрат, заявлена до відшкодування і відображена у заяві про стягнення понесених судових витрат (20000 грн) перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, що відображена у відзиві на позов (10000 грн), на 200% (20000 грн / 10000 грн). Таке перевищення розміру судових витрат судом визнається істотним, оскільки у два рази перевищує такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, який був поданий в день погодження та підписання додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, в якому сторони погодили види правничої допомоги та їх вартість.

Проте у заяві про стягнення понесених судових витрат представником відповідача адвокатом Руднічуком Д.В. не наведене обгрунтування щодо причин і підстав того юридичного факту, що сторона відповідача не могла передбачити такі витрати (20000 грн) на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, хоча, як вбачається із долучених до заяви про стягнення понесених судових витрат від 08.07.2026, станом на день подачі відзиву (23.04.2026), розмір витрат на правничу допомогу був між відповідачем та його представником погоджений та скріплений їх підписами, що підтверджується додатком №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026.

Отже, судом встановлено, що сума судових витрат, заявлена до відшкодування і відображена у відзиві на позовну заяву, істотно перевищує суму таких витрат, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, а сторона відповідача не довела, що не мала можливості передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, тому суд, керуючись ч.4 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні відповідача у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, тобто в сумі 10000 грн (20000 грн – 10000 грн).

Щодо вартості професійної правничої допомоги в сумі 10000 грн, що відповідає розміру означеної допомоги, що зазначений у відзиву на позовну заяву, то суд зазначає про таке.

Згідно правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Тобто, не вимагається надання доказів оплати витрат адвоката у разі якщо відповідно до договору про надання правничої допомоги такі витрати лише підлягають сплаті (будуть сплачені) відповідною стороною або третьою особою.

Водночас, пунктами 2, 3, 4 додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 передбачено, що сторони погодили, що вартість фактично виконаної адвокатом роботи за цим договором має бути за домовленістю сторін оплачена на підставі виставленого адвокатом рахунку у день підписання цього договору.

Загальна вартість послуг (гонорар) адвоката залежно від їх обсягу та витраченого на них часу буде складати фіксовану суму, що визнається сторонами договору в межах погоджених умов та за їх згодою буде складати 20000 грн, що має бути сплачена одним платежем та не підлягає зміні.

Сторони погодили, що на підтвердження здійснення клієнтом повної оплати вартості за надані послуги, згідно умов даного договору, сторонами буде підписано акт виконаних робіт, що є достатнім для доведення факту понесених клієнтом витрат по цьому договору та виконаних адвокатом робіт згідно умов даного договору.

Аналіз означених пунктів додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 дає підстави для висновку про те, що: 1) станом на час подання заяви про компенсацію судових витрат оплата відповідачем вартості правничої допомоги адвокату Руднічуку Д.В. уже настала, оскільки додаток №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 був підписаний між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Руднічуком Д.В. 23.04.2026; 2) загальна вартість послуг (гонорар) адвоката є фіксованою і складає 20000 грн; 3) підтвердженням здійснення клієнтом повної оплати вартості за надані послуги, згідно умов додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, є підписаний сторонами акт виконаних робіт.

Як встановлено судом, однією з підстав заперечення представника позивача адвоката Чернявського А.Л. щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу є відсутність в матеріалах справи документа про сплату означених витрат відповідачем адвокату Руднічуку Д.В.

Так, згідно з абзацом другим підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI не містить норм, відповідно до яких встановлено форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату послуг адвоката. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР, Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, та Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Проаналізувавши спеціальне законодавство щодо діяльності адвоката, суд дійшов висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Аналогічний висновок щодо застосування означених положень законодавства викладений у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року справа № 127/4254/20 (провадження № 61-16510св20), що застосовується судом з метою дотримання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Як встановлено судом, згідно п.4 додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 сторони означеного правочину обумовили, що підтвердженням здійснення клієнтом повної оплати вартості за надані послуги, згідно умов додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026, є підписаний сторонами акт виконаних робіт. На виконання означених умов додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 його сторони склали акт виконаних робіт від 08.07.2026, який містить як загальну вартість наданих адвокатом послуг – 20000 грн, так і відсутність зі сторони ОСОБА_1 як клієнта претензій до адвоката Руднічука Д.В. стосовно отриманих від нього послуг.

Отже, суд дійшов висновку, що акт виконаних робіт від 08.07.2026 у взаємозв`язку з положеннями п.4 додатку №1 від 23.04.2026 до Договору №13/ц/2026 є належними і допустимими засобами доказування факту отримання адвокатом Руднічуком Д.В. грошових коштів (гонорару) від клієнта ОСОБА_1 , що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №759/8017/18 (провадження № 61-17024св21).

У зв`язку з цим суд відхиляє заперечення представника позивача адвоката Чернявського А.Л. щодо ненадання представником відповідача документів про сплату відповідачем ОСОБА_13 розміру гонорару адвокату Руднічуку Д.В.

У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання відповідачу правничої допомоги адвокатом Руднічуком Д.О. в цивільній справі про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, суд дійшов висновку, що представником відповідача надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості з призми орієнтовного розрахунку такої вартості.

Проте у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) звернено увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з цим суд зважає на складність справи, яка по суті є малозначним спором, та співмірність, а тому визначає вартість наданої професійної правничої допомоги відповідачу в розмірі 5000 грн, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат (ознайомлення адвокатом Руднічуком Д.В. з матеріалами справи (а.с.127), підготовка адвокатом відзиву на позовну заяву (а.с.136-138), заперечення на клопотання від 09.07.2026 (а.с.191-192) та представництво прав та законних інтересів відповідача в судових засідання 28 травня та 10 липня 2026 року)), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи (справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, а обсяг наданих стороною відповідача доказів є незначним), а відповідно такі витрати в означеному розмірі підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. 202 СК України, ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного батька.

Розподіл судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_2 , не здійснювати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 13 липня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , остання відома адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий: О. В. Петренко