Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №366/1843/26 — Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1843/26

Провадження № 3/366/960/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2026 року селище Іванків

Суддя Іванківського районного суду Київської області Мовчан В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації з АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2026 до Іванківського районного суду Київської області надійшов протокол та матеріали справи про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В. Розгляд справи призначено на 27.05.2026.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак результатами розгляду справи не цікавився, з клопотаннями про відкладення не звертався.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна заява останнього про розгляд справи без його участі.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.

В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов`язки, суддя розцінює неявку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності неповажною та приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

В судовому засіданні були дослідженні наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 338132 від 04.07.2026, письмові пояснення ОСОБА_1 , рапорт начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави, паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , оптичний диск з відеозаписом.

Згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 338132 від 04.07.2026, складеного інспектором прикордонної служби вищої категорії групи моніторингу обстановки ІНФОРМАЦІЯ_2 молодшим сержантом ОСОБА_2 : 04.07.2026 о 13 год. 00 хв. на відстані 2 км від державного кордону України було виявлено ОСОБА_1 , який спільно з ОСОБА_3 рухався в бік Державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску та без проходження прикордонно – митного контролю, тобто вчинив спробу незаконно перетнути державний кордон України, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП настає за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.

Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону. Об`єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні аб спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про Державний кордон України», пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкриміновано здійснення спроби незаконного перетину державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягався, як і відсутні дані щодо вчинення правопорушення групою осіб.

Отже досліджені докази, які містяться в матеріалах справи не підтверджують факту вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбачено саме ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

На обґрунтування доведеності такого факту, в матеріалах справи наявний тільки рапорт, однак суд зазначає, що рапорт не може слугувати єдиним доказом у справі щодо факту вчинення правопорушення саме групою осіб.

У матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні докази, передбачені ст. 251 КУпАП, в підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення: показання/пояснення свідків, фото-, відеофіксації факту вчинення правопорушення, протокол затримання групи осіб чи інших «поза розумним сумнівом» доказів, які б вказували на спробу перетину державного кордону в такий спосіб, який ставиться йому у провину.

Слід зазначити, що лише перебування особи на певній відстані біля держаного кордону саме по собі, без інших доказів, не може свідчити про намір особи незаконно перетнути Державний кордон. В даному випадку ОСОБА_1 був затриманий на значній відстані від державного кордону без будь-яких особистих речей які б свідчили про намір перетинати кордон, що у зв`язку з відсутністю інших доказів, викликає обґрунтовані сумніви у його намірі незаконно перетнути Державний кордон.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Принцип презумпції невинуватості відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності з огляду на суворість застосованої до неї санкції (рішення у справах «Lutz v. Germany», § 182; «Schmautzer v. Austria»; «Malige v. France» «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року).

Винуватість особи в учиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Таким чином, суд не має достатніх підстав для визнання, поза розумним сумнівом, винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі щодо його достовірності.

Частиною 3 ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи зазначені принципи, слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приймаючи до уваги, що в силу вимог ст. 251 КУпАП обов`язок доказування обставин викладених в протоколі про адміністративне правопорушення покладено на особу, яка уповноважена складати такий протокол та враховуючи, що в матеріалах справи відсутній належний доказ кваліфікуючої ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, суддя вважає, що провадження в справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не доведена належними, допустимими та достатніми доказами.

Із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано спробу незаконного перетинання державного кордону України, вчинену групою осіб, що є обов`язковою кваліфікуючою ознакою складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Водночас матеріали справи не містять належних доказів того, що зазначене діяння було вчинене саме групою осіб, а також відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_1 протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених цією статтею.

Єдиним документом, у якому міститься посилання на спільні дії з іншою особою, є рапорт працівника Державної прикордонної служби України. Однак сам по собі рапорт не може вважатися достатнім доказом на підтвердження кваліфікуючої ознаки вчинення правопорушення групою осіб, оскільки не підтверджений іншими об`єктивними доказами, передбаченими ст. 251 КУпАП.

Крім того, надані суду матеріали не містять належних і переконливих доказів того, що ОСОБА_1 здійснював саме спробу незаконного перетинання державного кордону України. Встановлено лише факт перебування особи на відстані близько двох кілометрів від державного кордону та її руху у відповідному напрямку. Саме по собі перебування особи поблизу державного кордону, без вчинення конкретних дій, безпосередньо спрямованих на його незаконне перетинання, не свідчить про наявність умислу на вчинення такого правопорушення. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували намір особи незаконно перетнути державний кордон, зокрема відеозаписів відповідних дій, пояснень свідків, протоколів затримання групи осіб чи інших доказів, що беззаперечно підтверджують подію правопорушення, до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Принцип презумпції невинуватості поширюється також на провадження у справах про адміністративні правопорушення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини та правовою позицією Конституційного Суду України.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, обов`язок доказування обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, покладається на орган (посадову особу), уповноважений складати такий протокол. Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення чи перекваліфіковувати дії особи на іншу норму закону, оскільки це суперечило б засадам змагальності та вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, у справі відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували як подію адміністративного правопорушення, так і наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. За таких обставин особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, оскільки її вина не доведена у встановленому законом порядку та поза розумним сумнівом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

У зв`язку із закриттям провадження у справі судовий збір не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 204-2, 245, 247, 251, 280, 283, 288 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 ) за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Суддя Віталій МОВЧАН