Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №904/4867/22 (904/6240/25) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4867/22 (904/6240/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),

суддів: Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В.

секретар судового засідання: Рибалка Г.Д.

представники сторін:

від скаржника: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Нечитайло Т.В. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 (повний текст складено 08.05.2026), суддя Камша Н.М.

у справі № 904/4867/22 (904/6240/25)

за об`єднаними позовами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро", с. Маломихайлівка, Криничанський район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область

про стягнення заборгованості у розмірі 202 000,00 грн. та визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019

в межах справи №904/4867/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ОПТ", м. Житомир

до боржника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ-АГРО", Дніпропетровська область, Криничанський район, село Маломихайлівка

про визнання банкрутом

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

04.11.2025 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 200 000,00 грн.

У подальшому, 04.12.2025 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019. У поданій позовній заяві позивач просив суд об`єднати в одне провадження справу №904/4867/22 (904/6868/25) та справу № 904/4867/22 (904/6240/25) та присвоїти їм спільний номер № 904/4867/22 (904/6240/25).

В обґрунтування клопотання про об`єднання справ в одне провадження ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Плесюк Олексій Степанович посилався на те, що позовна вимога у справі № 904/4867/22 (904/6240/25) про стягнення 202 000,00 грн. є похідною від позовної вимоги у справі № 904/4867/22 (904/6868/25) про визнання договору недійсним, тому з метою процесуальної економії та ефективності вказані справи слід розглядати в одному провадженні, та відповідно, вони підлягають об`єднанню.

Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області (від 09.12.2025 постановлено наступне:

- вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.01.2026;

- залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна";

- об`єднано справу № 904/4867/22 (904/6240/25) та справу № 904/4867/22 (904/6868/25) в одне провадження;

- справі присвоєно номер № 904/4867/22 (904/6240/25).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 у справі №904/4867/22 (904/6240/25) у задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл" про визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019 відмовлено.

У задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл" про стягнення заборгованості у розмірі 202 000,00 грн. відмовлено.

Судові витрати покладені на позивача - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро".

Судове рішення мотивоване тим, що спірний правочин укладено поза 3-річним строком, встановленим статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства та позивачем не доведено наявність ознак фраудаторності у спірному договорі.

Окремо суд першої інстанції зазначив про те, що обґрунтування Позивача щодо фраудаторності укладеного правочину спростовуються наявною в матеріалах справи податкова накладна.

Також господарський суд першої інстанції мотивував відмову у стягненні грошових коштів тим, що це є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним правочину, а тому також не підлягає задоволенню.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з рішенням суду, через систему “Електронний суд” ліквідатор Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражний керуючий Плесюк Олексій Степанович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 у справі № 904/4867/22 (904/6240/25) скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким об`єднаний позов задовольнити; визнати недійсним Договір поставки № 3009/1 від 30.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД АЛЬЯНС ОЙЛ" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ АГРО" у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 року та податкової накладної № 79 від 31 жовтня 2019 року.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД АЛЬЯНС ОЙЛ" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ АГРО" заборгованість в сумі 202 000,00 гривень.; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій покласти на Відповідача.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник не погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір є дійсним та виконаним Відповідачем шляхом здійснення поставки.

Натомість Позивач вважає спірний правочин недійсним (фраудаторним) і не лише не виконаним Відповідачем, але й таким, що не планувався до виконання в цій частині.

Ліквідатор СТОВ "АКЦЕНТ-АГРО" вважає не доведеним поставку товару за спірним правочином.

Також ліквідатор не погоджується із тим, що вимога про стягнення заборгованості у розмірі 202 000,00 грн. є похідною від вимоги про визнання договору недійсним (фраудаторним).

Скаржник зазначає, що дані вимоги не є пов`язаними як основна та похідна, не містять внутрішньої суперечності і не є залежними одна від одної, хоча, ґрунтуються на спільних обставинах справи та пов`язані спільними доказами.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ТОВ "ТД Альянс Ойл" не скористалось своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надало суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), судді – Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 у справі № 904/4867/22 (904/6240/25). Розгляд справи №904/4867/22 (904/6240/25) призначений у судовому засіданні на 01.07.2026.

01.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ТОВ "ТД Альянс Ойл" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - СТОВ "Акцент-Агро").

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 СТОВ "Акцент-Агро" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича.

Так, у процесі ліквідаційної процедури ліквідатором СТОВ "Акцент-Агро" було виявлено, що СТОВ "Акцент-Агро" здійснило перерахування коштів на картковий банківський рахунок відповідача на суму 202 000,00 грн. із призначенням платежу: "оплата за хімію по рахунку 18 від 30/092019, у т.ч. ПДВ 20% - 33 666,67 грн.".

Перерахування коштів було здійснене на картковий рахунок відповідача, що підтверджується залученою до матеріалів справи банківською випискою (а.с. 11).

При цьому позивач зазначає, що в процесі ліквідаційної процедури СТОВ "Акцент-Агро" не вдалося встановити будь-якого документального підтвердження для перерахування вказаних коштів та здійснення зазначеної господарської операції.

Враховуючи вказане, 04.06.2024 ліквідатором було направлено відповідачу вимогу від 21.05.2025 про погашення у 7-денний строк з моменту отримання даної вимоги заборгованості у розмірі 202 000,00 грн. (а.с. 11 на звороті, а.с.12).

На зазначену вимогу відповідачем було надано відповідь № 0406/1 від 04.06.2025, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл" повідомило про те, що ним були надані всі документи та заборгованість між підприємтвами відсутня.

У подальшому, відповідачем було додано до відзиву на позовну заяву копію рахунку на оплату № 18 від 30.09.2019, відповідно до змісту якого постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Альянс Ойл", а покупцем - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" за договором поставки № 3009/1 від 30.09.2019.

Предметом поставки відповідно вказаного рахунку є розріджувач багатофункціональний код УКТ ЗЕД 3814009090 у кількості 5 611,1111 кг загальною вартістю 202 000,00 грн. з ПДВ (а.с. 48).

Відповідно до податкової накладної №79, що додана до відзиву вбачається, що було визначено господарську операцію на загальну суму 202 000,00 грн. із зазначенням аналогічних характеристик товару, які містить рахунок на оплату. Крім того, з даної податкової накладної вбачається, що вона акцептована позивачем як контрагентом, докази про що містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 48 на звороті, а.с. 49-50).

Відповідачем зазначено, що ненадання первинних документів у повному обсязі пов`язано з їх вилученням прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури під час обшуку, проведеного 16.04.2021 в межах досудового розслідування кримінального провадження № 42021040000000227 від 19.03.2021 (пункти 438 439 або 440), що відображено у Протоколі обшуку від 16.04.2021 (а.с. 38-47).

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Щодо вимог про визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

При обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Господарський суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті З ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання “зловживання правом” передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала/ використовували право на зло”; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають” від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука “а також зловживання правом в інших формах”, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло”. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Також, господарський суд звертає увагу на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, відповідно до яких, необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3,13 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло”, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/1376/836/226 (910/12422/20)).

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007 (заява №22750/02), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звернувся до балансу вірогідностей.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №911/2702/24.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. ст. 6, 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури. Однак для того щоб рахунок-фактура сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет, строки та ціну. У рахунку-фактурі також можна визначити суму передоплати та загальну суму домовленості.

Таким чином, для того щоб вважати укладеним договір у спрощеній формі на підставі рахунку-фактури останній повинен містити усі істотні умови договору.

У даному випадку рахунки-фактури містять інформацію про найменування та вартість товару, водночас, строку виконання зобов`язань відповідачем у разі його сплати не зазначено.

При цьому, слід вказати, що не зазначення у даному рахунку-фактурі строків поставки товару, може вказувати на те, що договірні відносини, що склалися між сторонами є безстроковими.

Так, відповідач, виставивши позивачу рахунок на оплату № 18 від 30.09.2019 із зазначенням номенклатури (опису) товару, його вартості, способу оплати, здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір поставки.

Позивач, здійснивши оплату у сумі 202 000,00 грн. на картковий банківський рахунок відповідача із призначенням платежу: "оплата за хімію по рахунку 18 від 30/092019, у т.ч. ПДВ 20% - 33 666,67 грн.", що підтверджується залученою до матеріалів справи банківською випискою (а.с. 11), вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати товару) позивачем між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов`язальні відносини.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).

Також приписами ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України унормовано, якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті (при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів), якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відтак, матеріалами справи підтверджується та обставина, що між сторонами склались правовідносини за якими продавець виставляє рахунок на оплату покупцю, покупець оплачує 100% вартості товару, а відповідач після цього поставляє товар.

Отже, у зв`язку з оплатою позивачем на користь відповідача 202 000,00 грн. відповідно до рахунку на оплату, у відповідача виникає зобов`язання з поставки оплаченого товару на користь позивача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.

За твердженням позивача по спірному рахунку поставка товару не відбулась, при цьому він оплатив вказаний рахунок.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17, від 11.04.2019 у справі № 910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Разом з тим, матеріали справи не містять таких доказів, а також того, що відповідачем у даній справі не виконувались умови оспорюваного договору поставки.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах ВС від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що спірний правочин не має ознак фраудаторності з огляну на те, що спірний договір поставки було укладено сторонами 30.09.2019, що свідчить про його укладення поза межами так званого "підозрілого періоду", який складає 3 роки у розумінні статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" було відкрито 11.01.2023;

Окремо колегія суддів зазначає, що посилання Скаржника на "непотрібність" закупленого товару не підтверджена належними доказами та не може розглядатися як підстава для визнання правочину недійсним.

Оцінюючи надані сторонами докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, апеляційний суд доходить до висновку, що скоріше між сторонами відбувався реальних рух активів, аніж ні.

Враховуючи викладене суд виснує про відсутність дій, вчинених Сторонами при укладанні спірного правочину, спрямованих на шкоду кредиторам у справі про банкрутство.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019.

Щодо вимог про стягнення заборгованості у розмірі 202 000, 00 грн

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 610 ЦКУ, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами статті 611 ЦКУ, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України (діючого на момент вчинення правочину) встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Апеляційний суд не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення заборгованості в розмірі 202 000, 00 грн є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що наявність між сторонами договірних відносин 03.10.2019 року на момент оплати і формальна наявність юридичних підстав для здійснення такої оплати через наявність договору та рахунку, не означає, що отримувач коштів (Відповідач) матиме право на утримання таких коштів (авансу за договором) назавжди, незалежно від його (Відповідача) подальшої поведінки, виконання чи невиконання договору. Іншими словами, після оплати і за умов невиконання договору Відповідачем, Позивач має повне право на повернення коштів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 КУзПБ вбачається, що як наслідок визнання боржника банкрутом, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Згідно абзацу 10 резолютивної частини постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 по справі №904/4867/22 про банкрутство СТОВ "АКЦЕНТ-АГРО" вбачається, що строк виконання всіх грошових зобов`язань Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (52342, Дніпропетровська область, Криничанський район, с. Маломихайлівка, вул. Незалежності, буд. 1А; ідентифікаційний номер юридичної особи 33075664) вважати таким, що настав 03.06.2024.

Враховуючи викладене, апеляційний суд виснує про наявність підстав для звернення до Відповідача з вимогою про стягнення заборгованості за Договором поставки № 3009/1 від 30.09.2019 у формі рахунку на оплату № 18 від 18.09.2019 та податкової накладної № 79 від 31.10.2019 в розмірі 202 000, 00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, врахувавши доводи та вимоги апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення, а також з огляду на зазначені вище мотиви та норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про скасування оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості та розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог в цій частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості та розподілу судових витрат зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості та розподілу судових витрат та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості та розподілу судових витрат має бути скасоване, позов в цій частині задоволено у повному обсязі. В решті залишено без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича, судові витрати, понесені останнім, підлягають відшкодуванню та покладаються на Відповідача в частині задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 у справі №904/4867/22 (904/6240/25) в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості та розподілу судових витрат - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АЛЬЯНС ОЙЛ» (49044, м. Дніпро, вул. П`ятигорських Братів, буд. 2А, прим. 133; ідентифікаційний код юридичної особи 42504640) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕНТ-АГРО» (52342, Дніпропетровська обл., Криничанський р-н, с. Маломихайлівка, вул. Незалежності, буд. 1а; ідентифікаційний код юридичної особи 33075664) заборгованість в розмірі 202 000, 00 грн та 2 422, 40 грн судового збору, про що видати наказ.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2026 у справі №904/4867/22 (904/6240/25) залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АЛЬЯНС ОЙЛ» (49044, м. Дніпро, вул. П`ятигорських Братів, буд. 2А, прим. 133; ідентифікаційний код юридичної особи 42504640) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕНТ-АГРО» (52342, Дніпропетровська обл., Криничанський р-н, с. Маломихайлівка, вул. Незалежності, буд. 1а; ідентифікаційний код юридичної особи 33075664) 7 267, 20 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.07.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя Ю.В. Фещенко