Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №922/3180/25 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про відшкодування шкоди

Дата: 12 липня 2026 р.

Справа: №922/3180/25

Суддя: Россолов Вячеслав Володимирович

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Харків Справа № 922/3180/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” (вх. № 1070 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25

за позовом Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” (адреса 61153 Харків. пр-т Ювілейний 56, офіс 321-А, ЄДРПОУ 39858356)

до відповідача Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області (адреса 61057, м.Харків, вул.Григорія Сковороди, 46, ЄДРПОУ 43983495)

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Підприємство громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність”, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача – Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області, про стягнення за рахунок коштів державного бюджету відшкодування шкоди на суму 6 000, 00 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 3979,80 грн та 3% річних у розмірі 720, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому завдано шкоди шляхом несвоєчасного внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування. У зв`язку з чим у відповідача існує перед позивачем грошове зобов`язання з відшкодування шкоди, що визначено спеціальним законом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25 відмовлено у позові повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено складу податкового порушення, передбаченого пунктом 128.2.2. статті 128 Податкового кодексу України, а отже відсутня й наявність права позивача на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, передбаченої ст.114 Податкового кодексу України, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача шкоди у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Також суд першої інстанції відмовив у стягненні 3979,80 грн інфляційних втрат та 720, 00 грн 3% річних, оскільки ці вимоги є похідними від основної вимоги про стягнення шкоди в розмірі 6000,00 грн.

Підприємство громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 по справі №922/3180/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, згідно якого – стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області за рахунок коштів державного бюджету відшкодування шкоди на суму 6000,00 грн, суму інфляційних 3979,80 грн, суму 3% річних 720,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає про наступне:

- судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про відсутність податкового правопорушення з боку відповідача. Апелянт надав суду чинне преюдиційне рішення (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 по справі №520/9327/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного суду від 30.11.2021), яким було скасовано незаконне податкове повідомлення-рішення (ППР), винесене відповідачем та внаслідок якого стороні апелянта було незаконно відмовлено в узгодженні бюджетного відшкодування. У цьому випадку судове рішення про скасування незаконного рішення відповідача прямо свідчить про протиправність дій відповідача, а тому підлягала застосуванню норма ст. 75 ГПК України;

- судом першої інстанції було помилково визначено фактичні строки внесення запису до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Суд помилково вважав днем отримання преюдиційного рішення відповідачем дату 22.12.2021, яку недостовірно зазначив сам відповідач, а суд безпідставно вважав її достовірною;

- застосуванню підлягали спеціальні норми про відшкодування шкоди (ст.ст. 114, 128 ПК), ці норми як норми спеціальні мають пріоритет перед застосованими судом нормами ст.ст.1166, 1173 ЦК України. Проте, як зазначає скаржник, судом першої інстанції грубо порушено норму ст. 114 Податкового кодексу, яка підлягала застосуванню, та норму ст. 128 Податкового кодексу в частині того, що відшкодування шкоди за вчинення податкових правопорушень допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 апеляційну скаргу Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” – задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25 скасовано. Закрито провадження у справі №922/3180/25. Роз`яснено Підприємству громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність”, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спір між сторонами базується на публічно-правових відносинах, що пов`язані з реалізацією відповідачем своїх владних повноважень у сфері адміністрування податків і зборів, а вимога про стягнення шкоди за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

Підприємство громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” з рішенням суду апеляційної інстанції не погодилось, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило постанову суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі скасувати та направити справу до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.04.2026 касаційну скаргу Підприємства об`єднання громадян ?Ремсервісплюс? громадської організації ?Харківське обласне об`єднання осіб з інвалідністю ?Слов`янська єдність?" у справі №922/3180/25 задоволено. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 скасовано, а справу направлено до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Верховний Суд виснував, що спір у справі № 922/3180/25 підлягає розгляду у порядку господарського судочинства (з урахуванням суб`єктного складу учасників спору), оскільки позивач заявив вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, котра не містить вимог щодо вирішення публічно-правового спору (див. mutatis mutandis п. 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18).

11.05.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 922/3180/25.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/3180/25 між суддями від 11.05.2026 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В. С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2026, зокрема, прийнято справу № 922/3180/25 до провадження зазначеною колегією суддів. Призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

23.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 6933), в яких відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25, яким у позовних вимогах Підприємству громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” було відмовлено у повному обсязі – без змін.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

Позивачем було подано податкову декларацію з ПДВ за лютий 2021 від 05.03.2021 № 9043184898, сума ПДВ заявлена до відшкодування з Державного бюджету складає 92 693,00 грн.

У період з 23.03.2021 по 20.04.2021 посадовою особою відповідача було проведено камеральну перевірку підприємства позивача.

Відповідно до висновків акту від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06-08/39858356 камеральною перевіркою податкової декларації з ПДВ за лютий 2021 року від 05.03.2021 року №9043184898 встановлено порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства, а саме: пунктів: 200.1, 200.4, 200.8, 200.9 ст.200 Податкового кодексу України, вимог наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 в частині порушень при заповненні розрахунку суми бюджетного відшкодування за лютий 2021 року (додаток №3 до податкової декларації з ПДВ за лютий 2021 року від 05.03.2021 № 9043184898) на суму 69025 грн та з урахуванням висновків акту документальної позапланової виїзної перевірки управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області від 28.12.2020 №6983/20-40-07-07-09/39858356 та рішення про результати розгляду скарги ДПС України від 15.04.2021 №8566/6/99-00-06-01-01-06 щодо неправомірності застосування ставки "0", передбаченої п.8 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, внаслідок чого ПОГ "РЕМСЕРВІСПЛЮС" ГО "ХОООЗІ "СЄ" (код ЄДРПОУ 39858356) відмовлено у наданні суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по податковій декларації з ПДВ за лютий 2021 року у розмірі 92693 грн.

Акт від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06-08/39858356, направлено засобами поштового зв`язку та вручено керівнику Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” - 26.04.2021, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, що міститься у матеріалах справи (зворотна сторона а.с. 49).

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №00079641806 від 19.05.2021, згідно якого підприємству позивача відмовлено у наданні суми бюджетного відшкодування на поточний рахунок у банку по податковій декларації з ПДВ за лютий 2021 року у розмірі 92693,00 грн, яке направлено засобами поштового зв`язку та вручено керівнику позивача - 24.05.2021, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, що міститься у матеріалах справи (а.с. 52).

Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням №00079641806 від 19.05.2021 та розпочав його оскарження в судовому порядку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 у справі №520/9327/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом Підприємства об`єднання громадян "РЕМСЕРВІСПЛЮС" Громадської організації "Харківське обласне об`єднання осіб з інвалідністю "СЛОВ`ЯНСЬКА ЄДНІСТЬ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 у справі №520/9327/21 скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00079641806 від 19.05.2021, винесене на підставі акту про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за лютий 2021 року №6812/20-40-18-06-08/39858356 від 20.04.2021.

Позивач вказує, що йому завдано шкоди шляхом несвоєчасного внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування. Факт встановлено чинним рішенням від 02.09.2021 Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/9327/21. Зазначене стало підставою звернення до суду з цим позовом про відшкодування шкоди у розмірі 6000,00 грн на підставі статей 114 та 128 Податкового кодексу.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 3979,80 грн. та 3% річних на суму 720,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області 04.11.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Означене стало підставою для звернення позивача до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Предметом судового розгляду даної справи є вимога Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність про стягнення з Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області за рахунок коштів державного бюджету відшкодування шкоди на суму 6 000,00 грн, а також суму інфляційних у розмірі 3 979,80 грн, суму 3% річних у розмірі 720,00 грн, що нараховані за період з травня 2021 року по серпень 2025 року.

Підставою позовних вимог є завдання позивачу шкоди шляхом несвоєчасного внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та порушення строків проведення камеральної перевірки з посиланням на п.п. 2.2 ст. 128 Податкового кодексу. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/9327/21 від 02.09.2021 було скасовано винесене податкове повідомлення рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, вказане рішення першої інстанції залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021, проте відшкодування заявленої суми ПДВ за лютий місяць було здійснено позивачу 30.12.20201, чим позивачу, за його твердженням, нанесено шкоду.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі № 922/3180/25 з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Згідно із ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 наведеного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні положення про відшкодування шкоди наведені у параграфі 1 глави 82 ЦК України. Так, за ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також для посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Утім цими нормами не заперечується обов`язковість інших елементів складу цивільного правопорушення, доказування наявності яких є необхідним у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

За статтею 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).

За статтею 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

За визначенням, яке міститься у пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Статтею 56 ПК України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства (п. 55.1 ст. 55 ПК України).

Відповідно до положень пункту 21.3 статті 21 ПК України шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, має відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Права платника податків регламентує ст. 17 ПК України, п. 17.1.7 п. 17.1 якої надає право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), а пп.17.1.11 цього ж пункту надає право на повне відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Наведені вище положення ПК України відповідають умовам та підставам відповідальності посадових осіб та органів державної влади за заподіяну шкоду за приписами статей 1173, 1174 ЦК України.

Щодо розділу 11 ПК України, то його норми не суперечать закладеній у чинному законодавстві повній відповідальності контролюючого органу за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю цього органу, посадової або службової особи контролюючого органу, а натомість конкретизують умови та порядок відповідальності за вчинення податкового правопорушення, яким за п. 109.1 ст. 109 ПК України є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Стаття 110 ПК України визначає суб`єктів, які притягаються до відповідальності за вчинення податкових правопорушень; за пунктом 110.3 цієї статті контролюючі органи несуть відповідальність у вигляді відшкодування шкоди особі, стосовно якої було вчинено податкове правопорушення, відповідно до положень статті 114 цього Кодексу. Контролюючі органи несуть відповідальність за вчинення податкових правопорушень посадовими (службовими) особами таких контролюючих органів.

Шкода, заподіяна платнику податків внаслідок податкового правопорушення контролюючого органу, відшкодовується за рішенням суду (п. 114.4 ст. 114 ПК України).

Пункт 114.1 ст. 114 ПК України відтворює загальне право платника податків на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб, зазначаючи, що особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, а шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

За п. 114.2 ст. 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених п. 128.2 ст.128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

Податковими правопорушеннями контролюючих органів є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону (п. 128.1 ст. 128 ПК України).

Відповідно до п. 128.2 ст. 128 ПК України податковими порушеннями, відшкодування шкоди за вчинення яких згідно з пунктом 114.2 статті 114 цього Кодексу допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення, є, зокрема:

128.2.2. невнесення або несвоєчасне внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, передбаченої пунктом 200.10 статті 200 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 цього Кодексу, - перевірки, зазначеної у такому пункті, якщо за результатами таких протиправних діянь було порушено строки повернення сум бюджетного відшкодування.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено складу податкового порушення, передбаченого п. 128.2.2. ст. 128 ПК України, а отже відсутня й наявність права позивача на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, передбаченої ст.114 ПК України, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача шкоди у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Також суд першої інстанції відмовив у стягненні 3979,80 грн інфляційних втрат та 720,00 грн 3% річних, оскільки ці вимоги є похідними від основної вимоги про стягнення шкоди в розмірі 6000 грн.

Як виснував суд, основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, є дії (бездіяльність) Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області у вигляді невнесення або несвоєчасного внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, оскільки відсутність цих елементів делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України). При цьому, виходячи із змісту п.128.2.2 ст. 128 ПК України, обов`язковому доказуванню підлягає наявність наслідків таких діянь у вигляді порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що несвоєчасного внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не було. Так само не було і порушення строків початку проведення камеральної перевірки.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками Господарського суду Харківської області з огляду на таке.

Як встановлено судами, граничним терміном подання податкових декларацій з ПДВ за лютий 2021 року є 22.03.2021.

Позивачем було подано податкову декларацію з ПДВ за лютий 2021 від 05.03.2021 № 9043184898,00 сума ПДВ заявлена до відшкодування з Державного бюджету складає 92693,00 грн.

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання (п. 76.3, ст.76 ПК України).

З урахуванням вищевикладеного граничний термін проведення камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ за лютий 2021 року припав на 22.04.2021, оскільки граничним терміном подання податкових декларацій з ПДВ за лютий 2021 року є 22.03.2021.

Згідно результатів акту камеральної перевірки від 20.04.2021 року №6812/20-40-18-06-08/39858356 сума бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 92 693,00 грн не була узгоджена контролюючим органом.

Отже, відповідачем не було порушено строку проведення камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ позивача, оскільки саме від 20.04.2021 складено акт №6812/20-40-18-06-08/39858356, який свідчить про проведення камеральної перевірки. Разом з тим, на момент складення зазначеного акту у відповідача були підстави вважати, що підприємство позивача порушило вимоги податкового законодавства, а тому не має права на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Стосовно несвоєчасного внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 86.8 ст. 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

З урахуванням вихідних, святкових днів у травні 2021 граничний термін прийняття ППР – 25.05.2021.

На підставі акту камеральної перевірки від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06 08/39858356 прийнято податкове повідомлення рішення форми «В3» від 19.05.2021 №00079641806 про відмову у наданні суми бюджетного відшкодування – 93 693,00 грн та направлено позивачу засобами Укрпошта (6103102441112) з повідомлення про вручення та вручено платнику – 24.05.2025 (а.с. 52, т. 1)

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було оскаржено в судовому порядку податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00079641806 від 19.05.2021, винесене на підставі акту про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2021 року №6812/20-40-18-06- 08/39858356 від 20.04.2021.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 у справі №520/9327/21 скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00079641806 від 19.05.2021, винесене на підставі акту про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за лютий 2021 року №6812/20-40-18-06- 08/39858356 від 20.04.2021.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 у справі № 520/9327/21 - без змін. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття та може бути оскарження у касаційному порядку протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Пунктом 200.15 ст. 200 ПК України передбачено, що у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Пунктом 200.12. ст. 200 ПК України передбачено - зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат:

ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення - рішення.

Як вказує відповідач, постанову Другого апеляційного адміністративного суду отримано контролюючим органом 21.12.2021, а на наступний робочий день, а саме 22.12.2021 внесено до Реєстру заяв дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування за результатами судового оскарження по податковій декларації з ПДВ від 05.03.2021 №9043184898 у розмірі 92 693 грн.

Відповідач надав Витяг з реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування (а.с. 53 та його зворотна частина), щодо поданої позивачем податкової декларації за лютий 2021 від 05.03.2021 за № 9043184898.

Пунктом 200.13, ст. 200 передбачено - на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів.

30.12.2021 позивачу нараховано суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2021.

Отже, відповідачем не було порушено строку внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, оскільки на наступний день після отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду інформацію щодо бюджетного відшкодування ПДВ по податковій декларації з ПДВ від 05.03.2021 №9043184898 у розмірі 92 693 грн було внесено відповідачем, що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушення відповідачем строку проведення камеральної перевірки та строку внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Оскільки вказані обставини спростовані матеріалами справи то умови, що у сукупності є підставами для притягнення контролюючого органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди відсутні.

Неправомірність дій відповідача на момент проведення камеральної перевірки податкової декларації позивача та неправомірність дій відповідача щодо несвоєчасного внесення інформації до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування після отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21 позивачем не доведена.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про відшкодування шкоди на суму 6000,00 грн. Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволені позовних вимог на суму 6000,00 грн, то у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також було відмовлено через їх похідний характер від суми шкоди.

Проте, як стверджує скаржник, судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про відсутність податкового правопорушення з боку відповідача. Апелянт надав суду чинне преюдиційне рішення (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 по справі №520/9327/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного суду від 30.11.2021), яким було скасовано незаконне податкове повідомлення-рішення (ППР), винесене відповідачем та внаслідок якого стороні апелянта було незаконно відмовлено в узгодженні бюджетного відшкодування. У цьому випадку судове рішення про скасування незаконного рішення відповідача прямо свідчить про протиправність дій відповідача, а тому підлягала застосуванню норма ст. 75 ГПК.

Апелянт зазначає, що з урахуванням того, що законом не передбачено зупинення загальних строків відшкодування, підлягає встановленню справжня причина того, що замість 28.04.2021, відшкодування було 30.12.2021. Причиною такого було вчинення відповідачем податкового правопорушення, що суд не встановив. Адже, стороні апелянта після проведення перевірки було протиправно відмовлено у відшкодуванні, з винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення. Так, між відмовою в узгодженні своєчасного, тобто у строк до 28.04.21 відшкодування і порушенням строків існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Після відмови апелянт був вимушений звернутися до адміністративного суду з позовом про скасування незаконного ППР, винесеного відповідачем.

Апеляційний суд з даним твердженням апелянта не погоджується з огляду на наступне.

На думку апелянта, відшкодування ПДВ за результатами розгляду і перевірки поданої позивачем податкової декларації мало відбутися 28.04.2021. Проте, через винесення відповідачем неправомірного податкового повідомлення-рішення, яке апелянту довелось оскаржувати, відшкодування ПДВ за лютий 2021 нараховано апелянту лише 30.12.2021. Отже, через винесене відповідачем неправомірне податкове рішення-повідомлення апелянт отримав відшкодування ПДВ за лютий 2021 року із значною затримкою.

Проте, скаржник помилково вважає, що саме 28.04.2021 є останнім днем для своєчасного внесення відповідачем суми заявленого бюджетного відшкодування ПДВ.

Колегія суддів звертає увагу на, те що на момент 28.04.2021 відповідачем прийнято акт камеральної перевірки від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06-08/39858356, яким було встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, і відповідно, відмовлено у отриманні відшкодування ПДВ.

На підставі акту камеральної перевірки від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06-08/39858356 прийнято податкове повідомлення рішення форми «В3» від 19.05.2021 №00079641806 про відмову у наданні суми бюджетного відшкодування.

Після судового оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 19.05.2021 №00079641806 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21 остаточно встановлено неправомірність такого рішення.

Отже, момент з якого розпочинається відлік стосовно своєчасного внесення відомостей до Реєстру розпочався лише після отримання відповідачем постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21, оскільки до цього моменту у контролюючого органу не було підстав для внесення суми бюджетного відшкодування, бо відповідач правомірно вважав, що позивачем порушено положення податкового законодавства, а тому підстав для внесення таких відомостей не було.

Також апелянт неправильно тлумачить положення п.п.128.2.1. ст. 128 ПК України.

Як зазначає апелянт «за нормою п. 128.2. ПК, податковими порушеннями, відшкодування шкоди за вчинення яких згідно з пунктом 114.2 статті 114 цього Кодексу допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення, зокрема є:

- прийняття незаконного рішення (п.п.128.2.1.)»

Однак п.п.128.2.1. цієї статті викладено наступним чином:

- 128.2.1. прийняття незаконного рішення, а так само вчинення незаконних діянь (дій або бездіяльності) контролюючим органом та/або його посадовими (службовими) особами, що призвели до безпідставної відмови в набутті, а так само до безпідставної втрати особою статусу платника податку або платника одного з податків, набуття та/або анулювання (втрата) якого відбувається за рішенням контролюючого органу;

Отже, п.п.128.2.1 передбачає не просто винесення будь-якого незаконного рішення, а рішення, що безпосередньо впливає на статус платника податку і призводить до його зміни.

Стосовно преюдиції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 у справі №520/9327/21 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21 апеляційний суд зазначає про таке.

Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиційність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту – це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування ст. 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 30.08.2022 у справі 904/1427/21 тощо.

Відтак, суди у рішеннях по справі №520/9327/21 вказують, що підстави, на які посилається відповідач, а саме порушення позивачем п.200.1, п.200.4, 200.8, п.200.9 ст.200 ПК України, вимог наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, - відсутні. Також при прийнятті контролюючим органом рішення про винесення податкового повідомлення-рішення за наслідками камеральної перевірки, не враховано даних уточнюючого розрахунку, поданого позивачем, і винесено спірне податкове повідомлення-рішення Тому висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки від 20.04.2021 №6812/20-40-18-06-08/39858356 є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи №520/9327/21, а податкове повідомлення-рішення від 19.05.2021 №00079641806 є таким, що підлягає скасуванню (а.с.19-24, т.1).

Отже, судами встановлено неправомірність рішення від 19.05.2021 №00079641806, внаслідок того, що відповідачем не було детально досліджено податкову декларацію з ПДВ за лютий 2021 від 05.03.2021 № 9043184898.

Жодних інших неправомірних дій, що передбачені п. 128.2. ст. 128 ПК України рішеннями по справі №520/9327/21 не встановлено.

Таким чином, вищенаведені доводи апеляційної скарги визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції було помилково визначено фактичні строки внесення запису до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Суд помилково вважав днем отримання преюдиційного рішення відповідачем дату 22.12.2021, яку недостовірно зазначив сам відповідач, а суд безпідставно вважав її достовірною.

З приводу цього апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Апелянтом поставлено під сумнів дату отримання відповідачем постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №520/9327/21.

Як вказує апелянт, судом встановлено, що преюдиційне рішення було винесено 30.11.2021. Відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджується, що це судове рішення було надіслано до цього реєстру, а отже, і відповідачеві у його Електронний кабінет 07.12.2021.

Однак, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Як свідчать матеріали справи, повний текст постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 складено 07.12.2021. З відомостей від Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вказане рішення надіслано судом: 07.12.2021. Зареєстровано: 08.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2021. Зазначені відомості стосуються виключно інформації про надходження рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень та не можуть бути використані як факт, що підтверджує отримання цього рішення відповідачем саме 07.12.2021.

Як було встановлено судами, згідно Витягу з реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування (а.с. 53 та його зворотна частина), щодо поданої позивачем податкової декларації за лютий 2021 від 05.03.2021 за № 9043184898, міститься інформація, зокрема: "Дата початку судового оскарження: 02.06.2021" (ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 у справі №520/9327/21 про відкриття провадження у справі), проти стовпчика: "13) дата закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, узгоджена за результатами оскарження;". У вказаному Витязі міститься стовпчик: "Дата судового рішення: 22.12.2021". Відповідач вказує про цю дату як наступний день після отримання судового рішення за результатами судового оскарження.

Доказів на підтвердження того факту, що рішення суду було отримано відповідачем в іншу дату і, відповідно, дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника було ним внесені в Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з порушенням строків (не на наступний день після отримання судового рішення з урахуванням приписів п.200.15 ст.200 ПК України), позивачем також не надано.

Таким чином, зазначені доводи скаржника апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано беззаперечних доказів, що вказують на отримання відповідачем постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 в будь-який інший день, відмінний від зазначеної відповідачем дати 21.12.2021.

На думку апелянта застосуванню підлягали спеціальні норми про відшкодування шкоди (ст.ст. 114, 128 ПК), ці норми як норми спеціальні мають пріоритет перед застосованими судом нормами ст.ст.1166, 1173 ЦК. Проте, як зазначає скаржник, судом першої інстанції порушено норму ст. 114 Податкового кодексу, яка підлягала застосуванню, та норму ст.128 Податкового кодексу в частині того, що відшкодування шкоди за вчинення податкових правопорушень допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення.

Апеляційний суд погоджується з тим, що при відшкодуванні шкоди завданої діями або бездіяльністю контролюючих органів, внаслідок вчинення ними податкового правопорушення, застосовуються спеціальні норми права, які викладені в ст. 114, 128 ПК України.

Разом з тим, відповідно до п. 114.2 ст. 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2021 у справі № 910/11820/20, провадження № 12-47гс21 дійшла наступного висновку, а саме:

«26. За п. 114.2 ст. 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

6.27. Податковими правопорушеннями контролюючих органів є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону (п. 128.1 ст. 128 ПК України).

6.28. Також особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

6.29. Аналізуючи положення пунктів 114.1, 114.2 статті 114 та пункту 128.2 статті 128 ПК України, можна дійти висновку, що обмеження шкоди, яка підлягає стягненню, розміром однієї мінімальної заробітної плати станом на дату визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконною, стосується тих випадків, коли платник податків за власним бажанням скористався правом, передбаченим абзацом другим п. 114.2 ст. 114 ПК України.

6.30. Проте, у разі якщо платник податків не скористався цим правом (не заявив відповідної вимоги ), то при тих самих обставинах, визначених у пункті 128.2 статті 128 ПК України, він може претендувати на повне відшкодування шкоди (понад розмір однієї мінімальної заробітної плати), довівши при цьому увесь необхідний склад цивільного правопорушення: протиправність дій держави, факт порушення прав чи законних інтересів, наявність шкоди, а також причиново-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправними діяннями.»

Отже, якщо платник податків претендує на відшкодування розміру шкоди, що перевищує фіксовану ставку у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, то він має довести увесь необхідний склад цивільного правопорушення, а саме:

- неправомірність поведінки державного органу, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду.

Оскільки апелянтом заявлені позовні вимоги на загальну суму у розмірі 10 699,80 грн, то апелянт мав довести неправомірність дій відповідача, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, саме відповідно до положень ст. 1173 ЦК України.

Як вже було вказано колегією суддів вище в тексті рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено всіх елементів деліктної цивільно-правової відповідальності відповідно до положень ст. 11, 1166, 1173 ЦК України та 128.2.2 ПК України.

Стосовно шкоди, апеляційний суд зазначає, що скаржником не наведено та не надано доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу неправомірними діями відповідача збитків та в чому конкретно вони полягали. Позивачем не вказано як бюджетне відшкодування ПДВ, що здійснене 30.12.2021, а не раніше, вплинуло на господарську діяльність позивача або на його матеріально-фінансове становище. Доводи про завдану шкоду обмежуються виключно посиланням на абз. 2 п. 114.2 ст. 114 ПК України.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності і дійшов правомірного висновку про відсутність складу податкового порушення, передбаченого п. 128.2.2. ст. 128 ПК України, та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог у розмірі відшкодування шкоди на суму 6 000,00 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 3979,80 грн та 3% річних у розмірі 720,00 грн. Висновки місцевого господарського суду є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають встановленим обставинам справи й нормам чинного законодавства.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної звертається до висновків, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у цій справі.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1 ч. 1 ст. 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства громадської організації “Ремсервісплюс” Харківського обласного об`єднання осіб з інвалідністю “Слов`янська єдність” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2025 у справі №922/3180/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 13.07.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua