Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №911/653/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. Справа№ 911/653/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання: Михайлішині В.В.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тимошенка Володимира Федоровича

на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2026 (повний текст ухвали складено 26.03.2026)

у справі № 911/653/26 (суддя - Конюх О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Тимошенка Володимира Федоровича

до Ставищенської селищної ради

прo визнання поновленим договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди

Фізична особа-підприємець Тимошенко Володимир Федорович 09.03.2026 через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача - Ставищенської селищної ради, в якій просить суд:

- визнати поновленим договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073, укладений 11.02.2016 між Ставищенською селищною радою та ФОП Тимошенком Володимиром Федоровичем;

- визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073, укладеного 11.02.2016 між Ставищенською селищною радою та ФОП Тимошенком Володимиром Федоровичем про поновлення договору оренди.

Позов обґрунтований тим, що 31.12.2005 між ФОП Тимошенко В.Ф. (орендар) та Ставищенською селищною радою (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0070 га, в тому числі під будівлями 0,0052 га, під проїздами, проходами, майданчиками 0,0018 га строком на 10 років під розміщення торговельного павільйону.

Надалі 21.02.2016 між Ставищенською селищною радою та ФОП Тимошенком В.Ф було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073, площею 0,0070 га строком на п`ять років починаючи з дати його державної реєстрації, для розміщення тимчасової споруди торгівельного призначення № 19. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі 10.03.2016.

11.02.2021 між сторонами була укладена додаткова угода про поновлення договору оренди земельної ділянки від 11.02.2016, якою поновлено дію договору оренди земельної ділянки від 11.02.2016 на той самий термін.

31.12.2025 позивач подав до селищної ради заяву з проханням продовжити договір оренди земельної ділянки від 11.02.2016 року на новий строк, на 10 років.

Позивач зазначав, що неодноразово звертався до відповідача із проханням продовжити строк дії договору оренди земельної ділянки, однак орендодавець повідомив, що не має наміру продовжувати строк дії договору оренди земельної ділянки після його закінчення та повідомив позивача про необхідність звільнити земельну ділянку, що стало приводом для звернення позивача до суду.

25.03.2026 через систему «Електронний суд» представниця позивача подала заяву про забезпечення позову у спосіб:

- накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073, площею 0,007 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 867510632242);

- заборони Ставищенській селищній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з земельною ділянкою з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073, площею 0,007 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 867510632242);

- заборони Ставищенській селищній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, у тому числі демонтаж, з тимчасовою спорудою (малою архітектурною формою), що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3224255100:01:012:0073;

- зупинення дії рішення 80-ї чергової сесії VIII скликання Ставищенської селищної ради № 5320 від 29.01.2026 «Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування будівель торгівлі»;

- зупинення дії рішення виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 2091 від 18.02.2026 «Про демонтаж тимчасової споруди».

В обґрунтування необхідності вжиття наведених заходів забезпечення позову позивач зазначає, що він є фізичною-особою підприємцем та на спірній земельній ділянці здійснює економічну діяльність, пов`язану з роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

На земельній ділянці встановлено торгівельний павільйон (МАФ) та оформлено Паспорт прив`язки місця розміщення малої архітектурної форми.

Позивач зазначає, що у разі не накладення арешту на земельну ділянку Ставищенська селищна рада зможе передати спірну земельну ділянку у користування третій особі, здійснити продаж цієї земельної ділянки, видалити відомості про цю земельну ділянку з Державного земельного кадастру, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Крім того, селищний голова матиме змогу вчинити дію, пов`язану з неправомірним демонтажем тимчасової споруди, що унеможливить виконання рішення суду про поновлення права оренди.

Аналогічним чином обґрунтовувалася необхідність заборони вчиняти будь-яких дій з земельною ділянкою.

В обґрунтування необхідності зупинення дії Рішення Ставищенської селищної ради № 5320 від 29.01.2026 позивач зазначає, що у разі невжиття цього заходу, селищний голова подасть до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

В обґрунтування необхідності зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 2091 від 18.02.2026 позивач зазначає, що вказане рішення винесено неправомірно, оскільки відсутній Порядок демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та тимчасових конструкцій, затверджений Ставищенською селищною радою.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, Господарський суд Київської області ухвалою від 26.03.2026 відмовив у її задоволенні.

В обґрунтування відмови суд першої інстанції зазначив про наступне.

Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про його намір продати або іншим чином відчужити спірну земельну ділянку, або будь-яким чином припинити існування вказаної земельної ділянки в ДЗК. До того ж сам позивач посилається на те, що відповідно до Протоколу громадських слухань щодо капітального ремонту об`єкту благоустрою по вул. Цимбала Сергія від будинку № 43 до будинку № 55 в смт Ставище від 20 лютого 2022 року на місці розташування спірної земельної ділянки та малої архітектурної форми планується облаштування скверу для загального громадського користування, що свідчить на користь висновків про те, що спірна земельна ділянка та місце її розташування не планується для передачі новому орендарю на комерційних засадах. Також селищною радою не планується відчуження цієї земельної ділянки з метою отримання прибутку.

Доводи позивача на те, що виключення з ДРРП відомостей про поновлення договору оренди унеможливить виконання відповідного судового рішення не підкріплені належним правовим обґрунтуванням та не підтвердженні жодними доказами.

Тимчасова споруда, щодо якої позивач просить заборонити демонтаж, та законність підстав для її розташування на спірній земельній ділянці не є предметом розгляду у цій справі. Питання щодо правомірності її розміщення, а також наявності підстав для демонтажу не входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у провадженні про продовження (поновлення) договору оренди. За таких умов заявлений захід забезпечення позову не узгоджується з принципом співмірності та не може бути застосований.

Щодо зупинення дії рішень, то суд першої інстанції виходив із того, що ч.1 ст. 137 ГПК України визначено вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (п. 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України). Такий вид забезпечення позову як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта передбачено пунктом 1 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто він може бути застосований у порядку адміністративного судочинства, з урахуванням застережень, визначених зазначеною статтею.

Не погоджуючись із відмовою у забезпеченні позову, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, згідно якої просить ухвалу суду першої інстанції від 26.03.2026 скасувати та прийняти нове рішення, яким вказану заяву задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне.

Посилання суду на те, що матеріалами справи не доведено намір відповідача продати або іншим чином відчужити спірну земельну ділянку, або будь-яким чином припинити її існування в Державному земельному кадастрі не відповідають дійсності, адже безпідставна відмова у продовженні договору оренди, вимога демонтувати тимчасову споруду, а також прийняте щодо цього рішення від 18.02.2026 свідчать про намір відповідача передати спірну земельну ділянку у власність чи користування іншій особі.

Якщо відповідачем дійсно планується облаштування на місці розташування об`єкту позивача та земельної ділянки, що перебувала у його користуванні скверу для загального громадського користування, слід звернути увагу на те, що спірна земельна ділянка має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Поряд зі спірною земельною ділянкою також розташовані земельні ділянки інших користувачів с таким же цільовим призначенням. Отже, розміщення вищезгаданого скверу для загального громадського користування, призведе до нецільового використання земельних ділянок, що буде підставою для видалення спірної земельної ділянки та сусідніх земельних ділянок з Державного земельного кадастру, що очевидно призведе до неможливості виконання рішення суду про продовження спірного договору оренди, оскільки неможливо буде зареєструвати у Державному реєстрі речове право про продовження строку спірного договору оренди.

Висновки суду про те, що питання щодо правомірності її розміщення, а також наявності підстав для демонтажу тимчасової споруди не входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у цій справі, а тому заявлений захід забезпечення позову не узгоджується з принципом співмірності та не може бути застосований прийнято без врахування того, що спірна земельна ділянка отримувалася позивачем в оренду саме для встановлення тимчасової споруди, а підставою для її демонтажу є виключно закінчення та відмова в поновленні спірного договору оренди. Отже, захід забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь які дії, у тому числі демонтаж тимчасової споруди є співмірним із заявленими позивачем вимогами, оскільки право на встановлення тимчасової споруди випливає зі спірного договору оренди, що є предметом спору.

Твердження суду щодо способу забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень, та про те, що він не узгоджується із ч. 1 ст. 137 ГПК України, не враховують висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 12.09.2022 у справі № 911/172/22 та від 12.09.2022 у cправі № 911/231/22, щодо того, що перелік заходів, які може застосовувати суд, не є вичерпним. Отже суд не позбавлений можливості застосовувати інші заходи забезпечення позову, якщо їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

До того ж. в ст. 137 ГПК України міститься перелік суб`єктів владних повноважень, рішення яких не можуть бути зупинені шляхом забезпечення позову. Отже, законодавець допускає такі заходи забезпечення позову як зупинення дії рішень суб`єктів владних повноважень, які можуть бути застосовані господарським судом, обмеживши при цьому лише коло суб`єктів, рішення яких не можуть бути зупинені, та встановивши вичерпний перелік їх рішень, які не можуть бути зупинені шляхом застосування заходів забезпечення позову.

Аргументи суду про відмову у забезпеченні позову із посиланням на те, що обрані заходи забезпечення позову спрямовані на встановлення судом нових обставин (законність/незаконність рішень органу місцевого самоврядування, наявність/відсутність підстав для розміщення на земельній ділянці належного позивачу майна, законність/незаконність дій з демонтажу МАФ), які не входять до предмету розгляду у справі, є безпідставними оскільки у заяві обґрунтовується лише те, що фактичне виконання цих рішень відповідача призведе до унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, а також призведе до порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову через призму аргументів скаржника про те, що суд не врахував належність, допустимість, співмірність та доведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у спосіб: накладення арешту на земельну ділянку, заборони Ставищенській селищній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з земельною ділянкою, заборони Ставищенській селищній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, у тому числі демонтаж, з тимчасовою спорудою (малою архітектурною формою), зупинення дії рішення 80-ї чергової сесії VIII скликання Ставищенської селищної ради № 5320 від 29.01.2026, зупинення дії рішення виконавчого комітету Ставищнської селищної ради №2091 від 18.02.2026.

Колегія суддів в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви скаржника через призму недоведення тверджень про ймовірність втрати реальної можливості до виконання майбутнього рішення суду у разі його прийняття на користь позивача, а також внаслідок недоведення співмірності, взаємопов`язаності та дійсної необхідності ініційованих способів забезпечення.

Апеляційним судом враховано, що метою звернення позивача до суду є захист права на користування земельною ділянкою, на якій тривалий час була розташована тимчасова споруда позивача, яка використовується ним для здійснення підприємницької діяльності.

Є очевидним, що закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки призводить до логічної вимоги власника землі про її звільнення від майна орендаря.

Відмова відповідача у поновленні договору у поєднанні із вимогою про демонтування споруди, не свідчить про очевидний намір розпорядитися спірною земельною ділянкою на користь третіх осіб та не створює ризиків видозмінення земельної ділянки такою мірою, щоб ставило б під загрозу виконання рішення суду.

Правомірність прийнятого рішення про демонтаж тимчасової споруди не входить до предмету спору у цій справі, отже прийняття відповідачем такого рішення не може свідчити про виникнення ризиків неможливості виконання рішення суду про задоволення позову із вимогами про визнання продовженим договору оренди, адже, як вже зазначалося таке рішення, окремо позивачем не оскаржується.

Тобто забезпечення позову у спосіб заборони здійснювати демонтаж тимчасової споруди чи шляхом зупинення дії відповідного рішення відповідача, якщо і могло б вважатися допустимим заходом забезпечення позову, то лише за умови звернення до суду із позовом предметом якого виступало б відповідне рішення відповідача.

Ймовірність припинення існування земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, ймовірність внесення змін до ДЗК, ускладнення із майбутнім внесенням запису про продовження строку дії договору є недоведеними тією мірою, що вимагало б вжиття судом відповідних заходів, адже у разі задоволення позову про продовження строку договору оренди, обов`язком саме відповідача буде забезпечити його виконання, а право позивача користуватися земельною ділянкою не буде залежати від вчинених відповідачем дій щодо земельної ділянки під час вирішення цієї справи судом.

Твердження скаржника про те, що безпідставна відмова у продовженні договору оренди, вимога демонтувати тимчасову споруду, а також прийняте щодо цього рішення від 18.02.2026 свідчать про намір відповідача передати спірну земельну ділянку у власність чи користування іншій особі, колегією суддів відхиляється, адже вимога про повернення земельної ділянки та звільнення її від майна є логічним та правомірним наслідком закінчення строку дії договору та не може слугувати аргументом підтвердження наміру відповідача передати земельну ділянку третім особам із порушенням прав позивача.

Аргументи скаржника про те, що створення на спірній земельній ділянці скверу для загального громадського користування призведе до внесення обов`язкових змін до ДЗК, зміни цільового призначення землі, що унеможливить виконання рішення про продовження строку дії договору оренди землі, яка наразі має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі підставно відкинуте судом першої інстанції та колегія суддів не вбачає в цьому питанні дійсних ризиків ускладнення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача. Ймовірне вчинення вказаних дій відповідачем не позбавить позивача жодних прав на користування земельною ділянкою, якщо відповідний договір буде продовжено, адже таке право ґрунтуватиметься на договорі та судовому рішенні, що буде обов`язковим до виконання для відповідача.

Цільове призначення суміжних земельних ділянок, що перебувають у користуванні третіх осіб взагалі не має оцінюватися судом в аспекті розглядуваного позову та вирішення питання про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що питання щодо правомірності розміщення та наявності підстав для демонтажу тимчасової споруди не входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у справі про продовження (поновлення) договору оренди, а тому заявлений захід забезпечення позову не узгоджується з принципом співмірності та не може бути застосований, а твердження скаржника, викладені в обґрунтування апеляційної скарги, в цій частині, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Твердження скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 12.09.2022 у справі № 911/172/22 та від 12.09.2022 у справі № 911/231/22, щодо того, що перелік заходів, які може застосовувати господарський суд, не є вичерпним, свого підтвердження під час апеляційного провадження не знайшли, а висновки, що викладено у зазначених постановах Верховного Суду сформовано у справах, що не є подібними до розглядуваної.

На думку колегії суддів, суд має певну свободу розсуду у питанні застосування заходів забезпечення позову, проте така свобода може бути реалізована у спосіб співставлення змісту позовних вимог, сутності порушеного права, задля захисту якого подано позов та способами забезпечення такого позову, про вжиття яких просить заявник. А відтак, оскільки законність/незаконність рішень органу місцевого самоврядування, наявність/відсутність підстав для розміщення на земельній ділянці належного позивачу майна, законність/незаконність дій з демонтажу МАФ не є безпосереднім предметом позову, а сама лише взаємопов`язаність вказаних питань із предметом спору не може бути приводом для вжиття судом заходу забезпечення позову у спосіб, зокрема, зупинення дії рішень відповідача, правомірність прийняття яких наразі не оскаржується.

Отже, проаналізувавши весь спектр обставин даної справи та їх характер, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а аргументи скаржника про те, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України, свого підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не знайшли.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тимошенка Володимира Федоровича залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2026 у справі № 911/653/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10.07.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді П.В. Горбасенко

О.М. Сковородіна