Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №734/1653/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 734/1653/26 Головуючий у 1 інстанції Іванюк Т. І.

Провадження № 33/4823/641/26

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної Шаповалова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 червня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 130 КУпАП,

У С Т А Н О В И В :

Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Цією ж постановою з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2026 о 01 год. 10 хв. в с. Кіпті дорога М-01 97 км. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Geely Emgrand 7 (EC7) д.н.з НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу алкотестер Драгер ARHK-0087 або у медичному закладі у лікаря-нарколога у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Козелецького районного суду Чернігівської області скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вину у вчинені інкримінованого правопорушення не визнає, так як не відмовлявся від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, алкогольних напоїв не вживав. Оскільки проходить військову службу, просив проводити огляд з обов`язковою участю ВСП. Після складання протоколу, як зазначає апелянт, його не було відсторонено від керування Т3. Вважає, що він не перебував у стані алкогольного сп`яніння, тому не мав ознак і не зобов`язаний був виконувати незаконні вимоги поліцейського щодо проходження такого огляду. Вказує, якщо особа є військовослужбовцем Збройних Сил України, вона підлягає огляду на стан сп`яніння виключно за ст. 266-1 КУпАП, не зважаючи на місце його перебування. З чого вбачається, що працівники поліції мали б його провести на місці зупинки з обов`язковою участю представників ВСП. Вказує, що працівники поліції пропонували їхати до неналежного закладу охорони здоров`я, без участі ВСП. Зазначає про наявність в його діях стану крайньої необхідності.

У судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату місце та час розгляду справи. За таких обставин, керуючись положеннями статті 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі апелянта.

Захисник Шаповалов М.С. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити.

Інших клопотань до суду не надходило та не заявлялось.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 294 КУпАП, заслухавши пояснення захисника, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

Згідно зі статтями 251, 252 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів здійснюється судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також встановити всі інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, об`єктивна сторона цього правопорушення полягає не лише у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння, а й у невиконанні водієм законної вимоги уповноваженого поліцейського пройти огляд у порядку, визначеному законом. Саме факт такої відмови, за умови дотримання встановленої законом процедури її фіксації, утворює самостійний склад адміністративного правопорушення незалежно від того, чи перебувала особа фактично у стані алкогольного сп`яніння.

Саме з урахуванням наведених вимог закону апеляційний суд перевіряє доводи апеляційної скарги щодо законності дій працівників поліції, дотримання встановленої процедури направлення та проведення огляду, а також правильності висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 .

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтується на сукупності належних, допустимих та взаємоузгоджених доказів, кожному з яких надано оцінку як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, що повністю відповідає вимогам статей 251, 252 та 280 КУпАП.

Такими доказами є, зокрема: протокол про адміністративне правопорушення, акт огляду на стан сп`яніння із використанням спеціальних технічних засобів, направлення на проведення медичного огляду, рапорт працівника поліції, а також відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Саме зазначені докази у своїй сукупності дають можливість встановити фактичні обставини події та перевірити як законність дій працівників поліції, так і поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Особливе доказове значення у цій справі має відеозапис із нагрудних камер поліцейських, який об`єктивно відображає перебіг подій з моменту зупинки транспортного засобу та виключає необхідність оцінки обставин виключно через призму взаємовиключних пояснень учасників провадження.

Зі змісту дослідженого відеозапису вбачається, що після зупинки автомобіля працівниками поліції у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та тремтіння пальців рук, про що йому було повідомлено. У зв`язку із цим поліцейські неодноразово запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як із використанням спеціального технічного засобу на місці зупинки транспортного засобу, так і у визначеному законом закладі охорони здоров`я.

Разом із тим, із цього ж відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 фактично не заперечував можливість проходження огляду як таку, однак послідовно та категорично пов`язував її виключно із залученням представників Військової служби правопорядку, наполягаючи на проведенні огляду лише за таких умов.

При цьому працівники поліції неодноразово роз`яснювали ОСОБА_1 , що огляд проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством, а відсутність представників Військової служби правопорядку не є перешкодою для його проведення. Незважаючи на такі роз`яснення та неодноразово надану можливість пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі, ОСОБА_1 від проходження огляду у запропонованому законом порядку відмовився, наполягаючи виключно на власному розумінні процедури його проведення.

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі твердження про відсутність відмови від проходження огляду не знаходять свого підтвердження матеріалами справи. Фактично поведінка ОСОБА_1 свідчила про відмову від проходження огляду саме у встановленому законом порядку, що і становить об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Водночас апеляційний суд звертає увагу, що незгода особи з порядком проведення огляду, запропонованим працівниками поліції, або власне тлумачення нею норм законодавства не наділяють таку особу правом самостійно визначати процедуру проведення огляду чи ставити його проходження у залежність від виконання умов, які не передбачені законом. Інше тлумачення фактично означало б можливість водія на власний розсуд змінювати визначений законом порядок проведення огляду, що суперечило б змісту статті 266 КУпАП та нівелювало б механізм реалізації повноважень уповноважених працівників поліції щодо документування адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження ОСОБА_1 про те, що як військовослужбовець Збройних Сил України він підлягав огляду на стан сп`яніння виключно у порядку, визначеному статтею 266-1 КУпАП, тобто за участю уповноважених посадових осіб Військової служби правопорядку, а тому вимоги працівників Національної поліції щодо проходження ним огляду були незаконними.

Однак із такими доводами погодитися не можна.

Відповідно до статті 15 КУпАП військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення на загальних підставах, зокрема за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таким чином, законодавець прямо визначив, що у разі вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху спеціальний статус військовослужбовця сам по собі не виключає застосування загального порядку адміністративного провадження, встановленого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 255 КУпАП уповноваженими особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, є посадові особи органів Національної поліції.

Натомість стаття 266 КУпАП визначає порядок проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що водій перебуває у такому стані.

Посилання апелянта на статтю 266-1 КУпАП не враховують змісту цієї норми у системному взаємозв`язку з іншими положеннями Кодексу.

Так, положення частин другої та третьої статті 266-1 КУпАП регламентують особливості проведення огляду військовослужбовців у випадках, коли вони виконують обов`язки військової служби, перебувають на території військових частин або у випадках, прямо визначених цією нормою, із залученням уповноважених посадових осіб Військової служби правопорядку.

Разом із тим наведені положення не містять припису про те, що у разі виявлення працівниками Національної поліції ознак сп`яніння у військовослужбовця, який керує транспортним засобом на автомобільній дорозі загального користування та притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, органи Національної поліції позбавлені повноважень застосовувати процедуру, визначену статтею 266 КУпАП, або зобов`язані передати здійснення відповідних процесуальних дій виключно посадовим особам Військової служби правопорядку.

Матеріалами справи встановлено, що на момент зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 перебував поза межами території військової частини, керував цивільним транспортним засобом дорогою загального користування та, зі своїх власних пояснень, прямував до лікувального закладу у зв`язку із госпіталізацією матері. Будь-яких даних про те, що у цей час він виконував службове (бойове) завдання або перебував при виконанні обов`язків військової служби, матеріали справи не містять.

За таких обставин працівники Національної поліції діяли в межах наданих їм законом повноважень, застосувавши процедуру, передбачену статтею 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735.

Сам по собі факт проходження ОСОБА_1 військової служби не позбавляв працівників поліції повноважень здійснювати передбачені законом заходи реагування на виявлені ознаки адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху та не звільняв останнього від обов`язку виконати законну вимогу поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння.

Не можна погодитися й із доводами апеляційної скарги про те, що відсутність на місці події представників Військової служби правопорядку сама по собі свідчить про незаконність вимоги працівників поліції пройти огляд. Виклик або неприбуття представників Військової служби правопорядку не впливає на обсяг процесуальних повноважень працівників Національної поліції, прямо визначених статтями 255, 266 та 130 КУпАП, а також не створює для водія права відмовитися від проходження огляду у встановленому законом порядку. Інше тлумачення фактично означало б, що будь-який водій, який є військовослужбовцем, міг би уникнути виконання законної вимоги поліцейського лише шляхом наполягання на застосуванні процедури, яка, на його переконання, є правильною, що суперечило б принципу законності, визначеному статтею 7 КУпАП, та нівелювало б механізм державного контролю за безпекою дорожнього руху.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення працівниками поліції вимог статті 266-1 КУпАП є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що направлення на медичний огляд було оформлене після складання протоколу про адміністративне правопорушення, що, на думку апелянта, свідчить про порушення встановленої процедури та є підставою для закриття провадження.

З матеріалів справи та дослідженого у судовому засіданні відеозапису вбачається, що після виявлення у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння працівники поліції неодноразово пропонували йому пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу, так і у закладі охорони здоров`я. При цьому ОСОБА_1 було повідомлено підстави проведення такого огляду, порядок його проходження та правові наслідки відмови. Водночас із відеозапису вбачається, що особа фактично не погодилася пройти огляд у запропонованому законом порядку, наполягаючи виключно на власному розумінні процедури його проведення.

За таких обставин сам по собі порядок оформлення окремих процесуальних документів не може оцінюватися ізольовано від фактичних обставин справи та не є безумовною підставою для висновку про незаконність дій працівників поліції.

Апеляційний суд виходить із того, що визначальне значення для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, має встановлення факту дотримання уповноваженими особами передбаченої законом процедури пропонування пройти огляд та факту відмови водія від проходження такого огляду відповідно до встановленого законом порядку.

У даній справі зазначені обставини підтверджуються не лише письмовими матеріалами справи, а й безперервним відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції, який об`єктивно відображає розвиток подій та виключає будь-які обґрунтовані сумніви щодо змісту вимог, висунутих працівниками поліції, і поведінки ОСОБА_1 під час їх виконання.

Саме тому твердження апелянта про те, що направлення було оформлене після складання протоколу, навіть у разі підтвердження такої послідовності оформлення документів, саме по собі не спростовує встановленого судом факту відмови від проходження огляду та не свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не ставить під сумнів сам факт того, що працівники поліції пропонували йому пройти відповідний огляд. Його заперечення фактично зводяться виключно до незгоди із визначеним працівниками поліції порядком його проведення, що, як уже зазначалося вище, не надавало йому права відмовитися від виконання законної вимоги поліцейських.

Так само безпідставними є доводи апеляційної скарги про направлення його до неналежного закладу охорони здоров`я. Матеріали справи не містять будь-яких даних, які б давали підстави для висновку, що Комунальне некомерційне підприємство «Козелецька лікарня інтенсивного лікування», до якого працівники поліції запропонували доставити ОСОБА_1 для проходження огляду, не було уповноваженим закладом охорони здоров`я для проведення таких оглядів у порядку, визначеному законодавством. При цьому й доводи апеляційної скарги не містять посилань на будь-які обставини чи докази, які б спростовували зазначене.

Відповідно до засад змагальності та диспозитивності провадження у справах про адміністративні правопорушення саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог чи заперечень, повинна навести належні дані на їх підтвердження. Посилання ж апелянта лише на припущення щодо неналежності медичного закладу не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про перебування ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності також не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина досліджена та належним чином оцінена судом першої інстанції .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у матеріалах справи відсутні докази, які б дозволяли прийти до обґрунтованого висновку, що відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння була зумовлена обставинами крайньої необхідності.

За таких обставин наведені у цій частині доводи апеляційної скарги не спростовують законності висновків суду першої інстанції та не свідчать про істотне порушення порядку документування адміністративного правопорушення.

Керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко