Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №334/3870/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 25.06.2026

Справа № 334/3870/26

Провадження № 2/334/3143/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з батьком

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовною заявою до відповідача про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що з відповідачкою ОСОБА_2 він зареєстрував шлюб «06» жовтня 2001р. в відділі реєстрації актів громадянського стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області, про що складено відповідний актовий запис №58.

Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2025 року, відповідачка покинула чоловіка з донькою та виїхала, спочатку за кордон, потім до Західної України. З того часу, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Мотивуючи своє рішення, відповідачка пояснила тим, що у них різні погляди на життя та на виховання дитини. Останнім часом відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних питань призвели до рішення розірвати шлюб.

Спільно Позивач і Відповідач вирішили, що донька проживає і буде проживати з батьком. На даний час спору про поділ майна та місце проживання доки між подружжям не існує. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про нього та матеріально забезпечувати. Позивач не має наміру перешкоджати Відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо дитини.

При цьому, позивач вважає неможливим збереження сім`ї, тому позивач змушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 06.05.2026 року відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження, з повідомленням сторін.

Копії ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено учасникам справи, зокрема, відповідачка отримала копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами, за адресою її фактичного місцезнаходження.

Скориставшись своїм правом, відповідачка ОСОБА_2 надіслала суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що вона не має наміру повертатися до м. Запоріжжя. Вважає, що у них досягнуті домовленості щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання доньки разом з батьком. Також, відповідачка не заперечує щодо стягнення з неї аліментів, хоча вона і так перераховує гроші доньці.

Ухвалою суду від 14.05.2026 року, суд зобов`язав районну адміністрацію Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування надати суду висновок щодо доцільності проживання дитини разом з батьком.

Згідно наданого суду висновку, комісія зі складу орган опіки та піклування, здійснила вихід за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , де виявилось, що позивач ОСОБА_1 проживає один з донькою. ОСОБА_1 повністю взяв на себе обов`язок виховання та утримання доньки, займається освітою та вихованням, водить до лікаря під час хвороби дитини та піклується про її здоров`я, займається розвитком дитини.

Гр. ОСОБА_2 не заперечувала, щоб донька проживала разом з батьком, жінка не зверталася до жодного органу опіки та піклування для усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дитиною (в подальшому у своєму відзиві на позовну заяву погодилася з визначенням місця проживання доньки з батьком).

Спеціалістами відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради обстежено умови проживання родини за адресою: АДРЕСА_1 та з`ясовано, що батько самостійно виховує дитину, колишня дружина участі у вихованні та матеріальному забезпеченні доньки не приймає, потреби дитини задовольняються в повному обсязі, за місцем проживання батька створені належні умови для проживання та розвитку доньки.

21.05.2026 спеціалістами відділу служби отримано письмове пояснення від неповнолітньої ОСОБА_3 , 2010 р.н. де зазначено, що вона бажає мешкати з батьком.

Оскільки комісія діє на засадах верховенства прав дитини та з урахуванням найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району зважаючи на норми чинного законодавства, дійшов висновку, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла віку, що вона здатна сама визначити місце свого проживання з одним з батьків.

Судом було задоволено клопотання позивача щодо допиту доньки ОСОБА_3 у судовому засіданні у якості свідка, щоб вона могла надати свої пояснення та висловити свою думку щодо визначення її місця проживання.

Після з`ясування усіх обставин по справі та вчинення процесуальних дій, суд закрив підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду.

Інших процесуальних дій не вчинялось.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав свої пояснення та підтвердив обставини, викладені у позові.

Також, позивач зазначав, що визначення місця проживання дитини разом батьком жодним чином не пов`язано з загальною мобілізацією, оскільки він має бронювання від підприємства де працює. Відповідні вимоги, він відвинув суду лише для юридичного оформлення та підтвердження доводів доньки про її бажання проживати разом з батьком.

З вищенаведених підстав, позивача просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася. Про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно. У своєму відзиві на позовну заяву, відповідачка просила суд розглянути справи без її часті та врахувати викладені у відзиві пояснення.

Представник третьої особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування у судовому засіданні просили суд ухвалити рішення враховуючи інтереси та думку дитини.

Також, у судовому засіданні суд допитав у якості свідка ОСОБА_3 , яка у присутності представника органу опіки та піклування, а також свого законного представника підтвердила суду її чітке бажання проживати разом з батьком.

ОСОБА_3 доводила, що вони проживають удвох з батьком майже другий рік. У них добрі стосунки. Вона не бажає переїжджати жити до матері, оскільки вони не розуміють один одного. Мати не бажає повертатися до Запоріжжя. Вона має намір виїхати за кордон.

Суд, заслухавши пояснення позивача, свідка та представника органу опіки та піклування, дослідивши наданий суду висновок районної адміністрації комітету Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, а також інші матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Під час розгляду справи доведено та не спростовано той факт, що Позивач з Відповідачем перебувають в шлюбі, зареєстрованому «06» жовтня 2001р., у відділі реєстрації актів громадянського стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області, про що складено відповідний актовий запис №58.

Від шлюбу подружжя мають доньку - ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Останнім часом відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних питань призвели до рішення розірвати шлюб.

Спільно Позивач і Відповідач вирішили, що донька проживає і буде проживати з батьком, Позивачем по справі. На даний час спору про поділ майна та місце проживання доні ОСОБА_4 між подружжям не існує. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про нього та матеріально забезпечувати. Позивач не має наміру перешкоджати Відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо дитини.

Тривалий проміжок часу подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. В зв`язку з тим, що сімейне життя Позивача та Відповідача не склалося, вони фактично припинили спільне проживання, ведення сімейного господарства та бюджету... Позивач та Відповідач не живуть разом, не ведуть спільне господарство з січня місяця 2025року.

Спроби примиритися між подружжям свого результату не принесли, останнє спілкування виявилися безрезультатними, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування. Вказане може підтвердити сам Відповідач, а в разі заперечення ним вказаних обставин — свідки.

Питання про розірвання шлюбу вирішується в суді незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Шлюб розривають сторони вперше.

Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім`ї. Добровільність шлюбу одна з основних його засад.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного акту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

Подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружися не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.

З січня 2025 року батьки почали проживати окремо. Гр. ОСОБА_1 повністю взяв на себе обов`язок виховання та утримання доньки, займається освітою та вихованням, водить до лікаря під час хвороби дитини, займається розвитком дитини.

З часу окремого проживання мати – ОСОБА_2 з донькою практично не спілкується, участі в житті дитини не приймає, особистим життям доньки не цікавиться.

ОСОБА_2 не заперечувала щоб донька проживала разом з батьком, тим паче, що вважає її дорослою та такою, що вона самостійно може вирішити де їй найкраще жити, з батьком або з матір`ю.

Як доведено позивачем та не спростовано відповідачем у них втрачені почуття любові та поваги один до одного. Сторони вважають неможливим подальше збереження сім`ї.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї суперечитиме інтересам одного з них.

Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Частиною 3 ст.115 СК України встановлено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що сторони припинили шлюбні - сімейні відносини через відсутність почуття любові та поваги один до одного. Відповідачка ОСОБА_2 поїхала до іншого міста та має бажання повертатися до свого чоловіка та доньки.

Приймаючи до уваги, що сім`я в розумінні ч.2 ст.3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам позивача, а також враховуючи той факт, що будь-які відомості які б спростовували зазначені позивачем докази відсутні, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , 2010 року народження мешкає разом з батьком за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Під час розгляду справи судом встановлено, що відділом служби проведено акт обстеження умов проживання родини ОСОБА_5 та з`ясовано, що батько самостійно виховує /фітину, дружина участі у вихованні та матеріальному забезпеченні доньки не приймає, потреби дитини задовольняються в повному обсязі, за місцем проживання батька створені належні умови для проживання та розвитку дитини.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 21.05.2026 протокол № 27/5, орган опіки та піклування дійшов висновку що ОСОБА_3 в силу свого віку може самостійно визначити місце свого проживання.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст.9 Конвенції про права дитини держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст.141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до положень ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При визначенні місця проживання дитини суд, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлював та надав належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед виходив з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримався балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При вирішенні даного спору щодо визначення місця проживання дитини, суд бере до уваги вік дитини, потребу дитини у материнській турботі та догляді.

За приписами ч.4, ч.5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Частиною першою статті 161 СК України передбачено підстави визначення судом місця проживання малолітньої дитини.

Частиною другою статті 6 СК України визначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Таким чином, враховуючи висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , суд вважає необхідним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком, оскільки це є бажанням самої доньки.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 ст.191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1ст. 184 СК України). При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст.183,184 СК України.

Судом встановлено, що відповідач перебуває в працездатному віці, договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно між сторонами не укладалися, інформації щодо стягнень по іншим аліментним зобов`язанням відповідача, сторонами до суду не надавалося.

Отже, приймаючи до уваги матеріальне положення дитини, яка потребує матеріальної допомоги, матеріальне становище відповідача та обставини, що мають істотне значення, вважає за можливе визначити розмір аліментів, стягуваних з відповідача на утримання доньки на користь позивача у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн.

У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог. Тому судові витрати пов`язані з розглядом справи потрібно покласти на відповідача.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини на підставі норм статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн., за позовну вимогу про стягнення аліментів.

Керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354ЦПК України, ст. ст. 1, 19, 24, 109-114, 150, 160, 180-183, 191 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з батьком – задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , зареєстрований «06» жовтня 2001р. у відділі реєстрації актів громадянського стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області, про що складено відповідний актовий запис №58.

Визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , який самостійно виховує дитину за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 5 000,00грн.(п`ять) тисяч грн. 00коп.) щомісячно, починаючи із дня пред`явлення цього позову і до досягнення дитини повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено та підписано 25 червня 2026.

Суддя: Козлова Н. Ю.