Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №160/2251/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа №160/2251/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в питанні вчинення дій щодо включення ОСОБА_1 в список осіб, щодо отримання одноразової грошової винагороди у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження військового окремим категоріям громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2025 року № 316 про виключення військовослужбовця ОСОБА_1 із списків особового складу на підставі повідомлення про проведення попередньої перевірки відповідно до п. 4 окремого доручення Міністерства оборони України № 6501/уд від 26.09.2025 року та здійснити виплату встановленої суми грошової винагороди у розмірі 1 мл. гривень, відповідно до постанови КМУ № 153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та зазнав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми від 24.09.2025. Контракт про проходження військової служби на посаді особи рядового складу укладено 31.10.2022 у віці до 25 років. Позивач вважає, що відповідає визначеним пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, а відповідач протиправно не вжив заходів внутрішнього контролю (попередньої перевірки), не витребував та не опрацював необхідних документів і не здійснив нарахування та виплату винагороди, чим допустив протиправну бездіяльність.

Позивач посилається на окремі доручення Міністерства оборони України від 20.02.2025 № 999/уд та від 26.09.2025 № 5601/уд, якими командирів військових частин зобов`язано проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування винагороди, а також провести відповідну виплату за місцем проходження служби військовослужбовців, при цьому рапортів самих військовослужбовців не вимагати. Позивач також зазначає, що в його інтересах до Міністерства оборони України подано адвокатський запит від 12.11.2025 та скаргу на бездіяльність відповідача, відповіді на які станом на день подання позову надано не було.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач зазначає, що кваліфікуючими умовами для набуття права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 гривень за пунктом 4 Постанови №153 є одночасна сукупність таких обставин: прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану; особиста та безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою (або наявність захворювань, поранень, одержаних під час захисту Вітчизни, за яких особа брала участь у бойових діях менше шести місяців станом на цю дату); відсутність визначених постановою випадків притягнення до відповідальності.

Відповідач указує, що згідно з наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» для реалізації права на виплату військовослужбовець мав звернутися до командування військової частини з відповідним рапортом, проте за весь час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач з рапортами (чи будь-якими іншими зверненнями) про виплату винагороди не звертався. Крім того, ані позовна заява, ані додані до неї документи не містять доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а поранення (акубаротравма), на яке посилається позивач, одержане 09.09.2025, тобто після набрання чинності Постановою № 153, і на порядок отримання винагороди не впливає.

Відповідач також зазначає, що військовою частиною адвокатських запитів та скарг, доданих позивачем до позову, не отримувалося, а відповідь військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2025 № 2509/8460 передує за датою як адвокатському запиту від 12.11.2025, так і скарзі від 26.12.2025. За доводами відповідача, ані Постановою № 153, ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено складання списку осіб як підстави чи передумови для виплати винагороди, а витяг з наказу є засвідченою копією частини тексту наказу і сам по собі прав позивача не створює, не змінює і не припиняє, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги, на думку відповідача, задоволенню не підлягають.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.11.2024 № 307 позивача зараховано до списків особового складу військової частини. Контракт про проходження військової служби на посаді особи рядового складу укладено 31.10.2022 у віці до 25 років.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2025 № 316 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та звільнено з військової служби у запас.

Позивач посилається на те, що зазнав поранення поблизу населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області, що підтверджується довідкою про обставини травми від 24.09.2025. а саме, що поранення (акубаротравма) одержане позивачем 09.09.2025.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом (чи іншим зверненням) про виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153. В інтересах позивача до Міністерства оборони України подано адвокатський запит від 12.11.2025 та скаргу на бездіяльність відповідача, відповіді на які, за твердженням позивача, надано не було.

Не отримавши винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби (частина перша статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII). До складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 цього Закону), розміри якого встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 9).

Кабінетом Міністрів України 11.02.2025 прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою затверджено відповідний Порядок і яка набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, кваліфікуючими умовами для набуття права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень за пунктом 4 Постанови № 153 є одночасна сукупність таких факторів: належність особи до рядового, сержантського чи старшинського складу; прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану; особиста та безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на 13.02.2025 (а у разі участі менше шести місяців - за умов, визначених абзацами третім і четвертим пункту 4); відсутність визначених абзацом п`ятим пункту 4 випадків притягнення до відповідальності.

Позивач обґрунтовує протиправну бездіяльність відповідача посиланням на окремі доручення Міністерства оборони України від 20.02.2025 № 999/уд та від 26.09.2025 № 5601/уд, якими на командирів військових частин покладено обов`язок проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування винагороди без витребування рапортів військовослужбовців. Відповідач, натомість, посилається на те, що позивач до командування військової частини з рапортом (чи іншим зверненням) про виплату винагороди не звертався.

Суд виходить із того, що незалежно від наявності чи відсутності рапорту військовослужбовця, вирішення питання про виплату винагороди за пунктом 4 Постанови № 153 передбачає здійснення відповідним органом заходів внутрішнього контролю (попередньої перевірки), у ході яких встановлюються та документально підтверджуються обставини, що мають значення для виплати: належність особи до відповідного складу, вік та підстава прийняття (призову) на військову службу, безпосередня участь у бойових діях та її тривалість станом на 13.02.2025, наявність (відсутність) захворювань і поранень, одержаних під час захисту Вітчизни та пов`язаних з участю у бойових діях менше шести місяців станом на зазначену дату, а також відсутність визначених постановою випадків притягнення до відповідальності. Оцінка цих обставин та витребування відповідних документів належать до дискреційних повноважень органу.

Матеріали справи не містять доказів, які давали б змогу вважати наведені умови беззаперечно встановленими. Зокрема, участь позивача саме у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та її тривалість станом на 13.02.2025 належними доказами не підтверджені; посилання на участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, само по собі не є тотожним безпосередній участі у бойових діях у розумінні пункту 4 Постанови № 153. Поранення, на яке посилається позивач, за наявними даними одержане у вересні 2025 року, тобто після набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), а відтак потребує перевірки органом на предмет його значення для застосування абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153, який пов`язує виплату винагороди в повному обсязі з участю у бойових діях менше шести місяців станом саме на дату набрання чинності постановою.

Так, позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини після 10.10.2025. При цьому, сторонами по справі не надано доказів виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №153 від 11 лютого 2025 року, та відповідачем не заперечувалась така невиплата

Отже, на позивача не покладено обов`язку, як передумови для виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №153 від 11 лютого 2025 року, подавати рапорт про виплату такої одноразової грошової винагороди.

Натомість, вказана грошова винагорода виплачується за результатами проведення відповідної попередньої перевірки.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що позивач для реалізації права на виплату одноразової грошової винагороди позивач мав звернутись до командування військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом є необґрунтованими.

При цьому, судовим розглядом не встановлено, а відповідачем не доведено проведення попередньої перевірки на виконання окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року для визначення підстав для виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №153 від 11 лютого 2025 року.

Таким чином, відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення попередньої перевірки відповідно до п.4 окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року на предмет наявності підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести попередню перевірку відповідно до п.4 окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року на предмет наявності підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.

З огляду на те, що відповідачем не проведено відповідної перевірки, як обов`язкової умови для виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в питанні вчинення дій щодо включення ОСОБА_1 в список осіб, щодо отримання одноразової грошової винагороди у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження військового окремим категоріям громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 внести зміни до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2025 року №316 про виключення військовослужбовця ОСОБА_1 із списків особового складу на підставі повідомлення про проведення попередньої перевірки відповідно до п. НОМЕР_4 окремого доручення Міністерства оборони України №6501/уд від 26.09.2025 року і здійснити виплату встановленої суми грошової винагороди у розмірі 1 мл. гривень, відповідно до постанови КМУ №153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», є звернутими на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що позивач виконав усі визначені законом вимоги для отримання відповідного рішення, а суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями і зобов`язаний прийняти таке рішення. Якщо ж для вирішення питання орган повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості чи використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути відповідне питання та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Наведений підхід узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18.03.2014 у справі № 21-11а14 та від 22.04.2014 у справі № 21-484а13, а також у постановах Верховного Суду від 03.10.2022 у справі № 520/12333/21 і від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, за змістом яких за відсутності виконання позивачем усіх визначених законом умов та за наявності у органу дискреційних повноважень належним способом захисту є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути відповідне питання (заяву) з урахуванням висновків суду, а не прийняття судом рішення замість органу.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що ефективним та належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести попередню перевірку відповідно до п.4 окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року на предмет наявності підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.

Натомість вимоги про безпосереднє зобов`язання відповідача здійснити виплату винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, про визнання протиправною бездіяльності щодо невключення позивача до списку осіб, а також про внесення змін до витягу з наказу від 30.10.2025 № 316 задоволенню не підлягають, оскільки складання такого списку та внесення змін до витягу з наказу Постановою № 153 як підстава для виплати винагороди не передбачені і прав позивача самі по собі не породжують, а пряме зобов`язання виплатити винагороду за встановлених обставин означало б підміну судом дискреційних повноважень органу.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України.

За наведених обставин суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у визначений вище спосіб; у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Питання розподілу судового збору (стаття 139 КАС України) судом не вирішується, оскільки позовну заяву подано як таку, що не містить вимог майнового характеру, а матеріали справи не містять відомостей про сплату позивачем судового збору; клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з наданням відповідних доказів позивачем не заявлено.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення попередньої перевірки відповідно до п.4 окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року на предмет наявності підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести попередню перевірку відповідно до п.4 окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року на предмет наявності підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова