Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: транспорту та перевезення пасажирів
Дата: 09 липня 2026 р.
Справа: №260/6100/24
Суддя: Обрізко Ігор Михайлович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6100/24 пров. № А/857/33551/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Глазька С.М., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, прийняте суддею Калинич Я.М., в м. Ужгороді, у порядку спрощеного позовного провадження, в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області про скасування постанови,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області (надалі - Укртрансбезпека, відповідач), про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13 червня 2024 за №ПШ 009497.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 в задоволенні позову відмовлено.
Суд виходив з того, що транспортний засіб на момент проведення перевірки знаходився у користуванні саме позивача, який в свою чергу вважається автомобільним перевізником на момент проведення перевірки, а отже позивач не довів, що ним не вчинено порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення є незаконним та необґрунтованим.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач вказує на те, що вона не вважається суб`єктом господарювання, оскільки не є ні фізичною особою - підприємцем, ні автомобільним перевізником, а транспортний засіб, що фігурує в матеріалах справи використовується виключно у власних та сімейних цілях. Жодних доказів, які б свідчили про зворотнє відповідачем не вказано ні в акті, ні в інших документах перевірки, що мала місце 22.04.2024 і в матеріалах справи такі відсутні.
Зазначає, що ОСОБА_1 немає жодного відношення до господарської діяльності (підприємницької діяльності). Так, як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не значиться в такому реєстрі та не має статусу фізичної особи-підприємця. Немає такого статусу і водій (чоловік позивачки - ОСОБА_2 ) транспортного засобу, що також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також зазначає, що притягнення осіб до адміністративно-господарського відповідальності, які в свою чергу не мають жодного відношення до господарської (підприємницької) діяльності є неприпустимим. Оскільки в такому разі до адміністративно-господарської відповідальності можна буде притягнути будь-якого водія чи власника транспортного засобу, який використовує його у власних цілях, обґрунтовуючи це тим, що він здійснює на думку суб`єкта владних повноважень вантажні чи пасажирські перевезення. Відтак, кожен водій вантажівки чи легкового автомобіля є потенційним адміністративно-господарським правопорушником та безпосередньо підпадає під можливість беззаперечного застосування відносно нього адміністративно-господарського штрафу.
Стверджує, що суб`єктами правопорушення до яких можуть застосовуються адміністративно-господарські штрафи передбачені ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344-III) є виключно суб`єкти господарювання - перевізники.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у відзиві погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 квітня 2024 головними спеціалістами відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №044089.
Дана перевірка здійснювалася за направленням на рейдову перевірку №002129 від 18.04.2024, складеного відповідно щотижневого графіку проведення рейдової перевірки Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області.
Під час перевірки транспортного засобу DAF НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі права власності, було виявлено порушення вимог статті 60 Закону №2344, зокрема абзацу 3 частини 1 цього Закону, а саме відсутній щоденний реєстраційний лист обліку робочого часу водія ОСОБА_2 за 18.09.2023, наявність якого передбачена ст.48 Законом України «Про автомобільний транспорт».
13 червня 2024 Відділом державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на фізичну особу ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність, за яке передбачена абз.3, ч.1, ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 009497.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач оскаржила вказану постанову до суду.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 № 2344-III (далі як і раніше - Закон № 2344-III).
Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Статтею 6 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, встановлено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові до виконання на території України.
Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Як передбачено частиною 12 статті 6 Закону №2344-ІІІ, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частинами 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно пункту 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, додержання вимог статей 39, 48 Закону.
Як передбачено пунктом 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Згідно статті 2 Закону України «Про транспорт» нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, організації безпеки руху тощо є обов`язковими для власників транспорту.
Згідно із статтею 18 Закону №2344-ІІІ, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до статті 34 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За правилами статті 48 Закону №2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 2344-III, водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.
Згідно з абзацом першим пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 за №811/18106 (надалі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 за № 946/18241 (далі -Інструкція № 385).
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Відповідно до пунктів 3.5, 3.6 розділу III Інструкції № 385 перевізники:
-забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).
-зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому;
-перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
-правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Системний аналіз цих норм свідчить, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовується суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов`язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III, обов`язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III, передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зі змісту наведених у статті 1 та статті 33 Закону № 2344-III визначень понять «автомобільний перевізник», «послуга з перевезення пасажирів чи вантажів» випливає, що перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами відбувається на договірних умовах із замовником, а тому за загальним правилом наявність в особи відповідного статусу може визначатися на підставі договору, або інших документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажів на договірних умовах.
У статті 50 Закону № 2344-III визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Згідно із пунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Отже, статус перевізника може підтверджуватися, зокрема, договором про перевезення вантажу, накладними (товарно-транспортними накладними), квитанціями тощо.
Судом установлено, що під час проведення перевірки посадовій особі органу Укртрансбезпеки надано замовлення покупця №173 від 22 квітня 2024, у якому відсутні відомості щодо автомобільного перевізника, а лише зазначено відомості щодо постачальника (ТОВ «БК СТАНДАРТБУД») та покупця ( ОСОБА_2 ).
Таким чином, під час проведення перевірки та складення акту № 044089 від 22.04.2024, за результатами такої перевірки, у посадової особи Уктрансбезпеки була відсутня інформація про автомобільного перевізника.
Натомість, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 , яка, згідно зі змістом акту перевірки, є власником транспортного засобу, та визначена відповідачем як автомобільний перевізник.
За усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22 та ін.) відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
За встановлених обставин у цій справі, справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглядалася за відсутності ОСОБА_1 .
При цьому, згідно матеріалів справи Відділ державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті сформував запрошення Стойки Наталії Василівни на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (а.с. 47), проте не надав суду жодних доказів направлення такого позивачу.
Також відсутні відомості про вручення поштового відправлення позивачу про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Отже, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати про належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
З огляду на те, що на момент проведення перевірки у посадової особи Уктрансбезпеки була відсутня інформація про автомобільного перевізника, та ураховуючи відсутність можливості у позивача спростувати під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт висновки відповідача, зафіксовані в акті перевірки, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не може вважатися автомобільним перевізником, у зв`язку з чим до неї не могли бути застосовані санкції за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 травня 2026 у справі № 420/29905/23.
Таким чином, відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, а відтак спірна постанова від 13 червня 2024 за №ПШ 009497 підлягає скасуванню.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в цілому ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
У відповідності до ст. 139 КАС України, на користь сторони позивача підлягають стягненню понесені та підтверджені матеріалами справи, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №260/6100/24 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13 червня 2024 року №ПШ 009497.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді С. М. Глазько
Р. М. Шавель
Оригінал: reyestr.court.gov.ua