Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №380/11726/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Львівсправа № 380/11726/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте 29 травня 2025 року інспектором першої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) майстер сержантом ОСОБА_2 стосовно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не чинити перешкод ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують виключення його з військового обліку, крім випадків, передбачених частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судові витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача від 29 травня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 (далі - також оскаржуване/спірне рішення) є протиправним, оскільки 19 квітня 2023 року позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виключення позивача з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу – ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» прийняла рішення про звільнення позивача від виконання військового обов`язку. Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що такий громадянин більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Серед визначеного Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» вичерпного переліку підстав для обмеження права громадянина України виїхати з України відсутні такі як «введення воєнного стану», «оголошення мобілізації» та ін. До цього Закону не вносилися жодні зміни, які б доповнили чи розширили цей перелік відповідно до правового режиму воєнного стану. Оскаржуване рішення неможливо визнати обґрунтованим, оскільки з його змісту незрозуміло, які документи позивача, що дають право на виїзд з України, відсутні, наведені в ньому мотиви є такими, що не відповідають встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, тому таке рішення належить скасувати як протиправне.

З огляду на викладене просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Сам факт зняття/виключення позивача з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, як документ, сам собою не є достатнім підтверджувальним документом для перетину державного кордону позивачем. Відмітка у військово-обліковому документі засвідчує виключно питання військового обліку особи і такий не є достатнім підтверджувальним документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану та аж ніяк не є достатньою підставою для перетину державного кордону. Оскільки позивачем під час перетину кордону не було надано документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, то оскаржуване рішення є правомірним. У спірному рішенні чітко зазначені підстави для його ухвалення та таке відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457. Вказане рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, воно не створить перешкод для перетину позивачем кордону України. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, ухвалюючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та вирішувати питання, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 16 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується наданими позивачем копіями паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 19 квітня 2023 року знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 та 19 квітня 2023 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з військово-обліковим документом «Резерв+», сформованим 07 травня 2025 року, ОСОБА_1 виключений з військового обліку та є в категорії «Не військовозобов`язаний».

29 травня 2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Мостиська» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав, зокрема такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 16 грудня 2020 року; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 19 квітня 2023 року; військово-обліковий документ «Резерв+», сформований 07 травня 2025 року, що не заперечується сторонами.

29 травня 2025 року інспектор першої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) майстер сержант ОСОБА_2 прийняла рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з тієї причини, що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМ України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Позивач, уважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення інспектора першої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) майстер сержанта ОСОБА_2 від 29 травня 2025 року, яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 .

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі – Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль – державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі – Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною першою статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).

Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі – також Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.

Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.

Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів

Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.

Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389, а саме:

- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.

Вказане узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі – Правила № 57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджувальні документи.

Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках, також мати підтверджувальні документи.

Суд зазначає, що з огляду на введення в Україні воєнного стану гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень на підставі дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.

Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначив, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев`ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).

Тобто громадяни наділені не тільки правами, а й обов`язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов`язків згідно статті 65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Офіційне оголошення воєнного стану Указом Президента України зумовило офіційне проголошення державою заходів, спрямованих на фактичну, явну, поточну, неминучу небезпеку існування держави і захисту українського народу, у спосіб швидкого прийняття рішень у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні уповноваженими на те органами влади.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543).

Згідно із вимогами Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку (абзац другий частини першої статті 39 Закону № 2232).

У контексті виконання конституційного обов`язку громадян під час мобілізації в умовах правового режиму воєнного стану частиною другою статті 26 Закону № 3543 встановлено, що громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно з законодавством.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 вказав на те, що той факт, що Закон № 3857 не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389 та Закону № 3543, які є спеціальними для цього періоду.

Суд зазначає, що приписи Закону № 389, Закону № 2232, Закону № 3543, Закону № 1710, Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджене певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.

За змістом пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

Статтею 23 Закону № 3543 встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд встановив, що під час здійснення прикордонного контролю, за результатами якого прийнято спірне рішення, позивач надав, зокрема такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 16 грудня 2020 року; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 19 квітня 2023 року; військово-обліковий документ «Резерв+», сформований 07 травня 2025 року, що не заперечується сторонами.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 19 квітня 2023 року знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 та 19 квітня 2023 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У позовній заяві позивач наголошує на тому, що процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що такий громадянин більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Оцінюючи вказаний довід позивача, який, власне, є ключовою підставою цього позову, суд зазначає таке.

За змістом частини сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232, серед іншого, визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 (в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Згідно з частиною дев`ятою статті 14 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) на районні (міські) комісії з питань приписки покладається, зокрема виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За приписами частини п`ятої статті 38 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) органи досудового розслідування зобов`язані в семиденний строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а суди - про призовників, кримінальні справи стосовно яких розглядаються судом, а також про вироки щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що набрали законної сили.

Згідно з пунктом 62 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року), суди: повідомляють у семиденний строк районним (міським) військовим комісаріатам про призовників, щодо яких кримінальні справи розглядаються судами, а також про вироки щодо призовників і військовозобов`язаних, які набрали законної сили; вилучають та надсилають до відповідних районних (міських) військових комісаріатів військово-облікові документи призовників і військовозобов`язаних, засуджених до позбавлення волі, обмеження волі або арешту.

Отже, до 18 травня 2024 року чинним на той час законодавством було передбачено виключення громадян України з військового обліку військовозобов`язаних у разі їх засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Підставою для виключення був відповідний вирок, який надсилався судом до відповідного районного (міського) військового комісаріату.

Проте, Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон № 3633), який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232 викладено в новій редакції.

Так, відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 у чинній редакції виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Суд підкреслює, що цей перелік є вичерпним і не може тлумачитися розширено.

Крім того, 18 травня 2024 року набув чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560), пунктом 4 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Отже, суд зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232 законодавець звузив коло підстав для виключення громадян України з військового обліку.

Так, з 18 травня 2024 року (дата набрання чинності Законом № 3633) громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є військовозобов`язаними, а частина шоста статті 37 Закону № 2232 не передбачає такої підстави для виключення громадянина України з військового обліку як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18 травня 2024 року та станом на дату вчинення позивачем спроби перетнути державний кордон на виїзд з України (29 травня 2025 року) громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з нього на підставі статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній до 18 травня 2024 року, у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, беруться на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

На користь такого висновку суду свідчить також положення абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, за змістом якого взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Аналізуючи наведене, суд підсумовує, що на відміну від попередньої редакції Закону № 2232 його чинна редакція не містить такої категорії осіб, які можуть бути виключені з військового обліку: «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».

Крім цього, відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 та пункту 4 Порядку № 560 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, зокрема із звільненням від відбування покарання, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних та можуть бути призвані за мобілізацією для проходження військової служби. Тобто законодавець передбачив таку категорію осіб та врегулював питання їхнього призову.

Єдина категорія осіб, яка не підлягає мобілізації серед раніше засуджених, є ті, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (статті 109 - 114-2 КК України). Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ. Однак позивач, з огляду на вчинені ним кримінальні правопорушення, за які він був засуджений вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/1914/18, не належить до такої категорії осіб.

Отже, покликання позивача на те, що процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що такий громадянин більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на зміну правового регулювання, про яке зазначено вище, є хибними, тож суд їх відхиляє.

Суд також звертає увагу на те, що факт зняття чи виключення з військового обліку на підставі статті 37 Закону № 2232 не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття чи виключення особи з військового обліку, є військово-обліковий документ з відповідною відміткою.

Водночас суд зауважує, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного чи військово-обліковий документ, сформований у «Резерв+», з відміткою про зняття чи виключення з військового обліку, як документ, засвідчує виключно питання військового обліку особи та саме собою не є достатнім підтверджувальним документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.

Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а, які суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Отже, законодавством України визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку. Однак будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Водночас такої категорії осіб як громадяни України, зняті чи виключені з військового обліку, не передбачено ні пунктом 2-6 Правил, ні статтею 23 Закону № 3543.

Суд зазначає, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку.

За цих обставин відповідач дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав до паспортного контролю необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57.

Також суд (у аспекті доводів позивача щодо обмеження свободи пересування та вільного залишення країни) звертає увагу на те, що Україна відповідно до статті 24 Закону № 389 поінформувала Генерального секретаря ООН та іноземні держави нотою від 28 лютого 2022 року № 4132/28-110-17626 щодо обсягу застосування тимчасового відступу України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (Пакт) та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція). Зокрема Україна відмовлялась від виконання вимог статті 33 Конституції України, а обмеження цього права вимагало відмови від зобов`язань за статями 12-13 Пакту, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Крім цього Генерального секретаря ООН попереджено, що за статтею 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями можуть запроваджувати та здійснювати певні заходи, що пов`язані із відступом від зобов`язань за статтями 3, 8 (пункт 3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту та статей 4 (пункт 3), 8, 9, 10 ,11, 13, 14, 16, статей 1, 2 Додаткового протоколу, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Суд також зазначає, що в умовах воєнного стану Конституція України вимагає від держави не тільки обов`язку щодо захисту національної безпеки і цілісності, а й згідно з основними засадами конституційного ладу держави повної поваги до прав людини та фундаментальних свобод (стаття 3 Конституції України) та діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

З метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб`єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.

Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд доходить висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

Суд уважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.

Ураховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин, яке наведене вище, суд доходить до висновку, що з метою захисту України, забезпечення її безпеки втручання держави в умовах воєнного стану у приватну сферу індивіда, коли це обумовлено гостротою ситуації, необхідними, коли в інших ситуаціях були, або могли б бути порушені права інших, і тільки на період дії такого воєнного стану.

Щодо посилань позивача на необґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України у зв`язку із незазначенням у ньому конкретної для цього підстави, суд ураховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 380/16591/22, та зазначає таке.

Спірне рішення відповідача від 29 травня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457.

У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його прийняття (як нормативні, такі і фактичні), а саме: позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон, а тому доводи позивача у цій частині суд відхиляє.

Крім того, суд підкреслює, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред`явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення від 29 травня 2025 року у жодний спосіб не створить перешкод для перетину позивачем державного кордону України за наявності на те законних підстав.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 29 листопада 2023 року у справі № 260/2807/22.

Тож за встановлених у цій справі обставин та наведених вище норм права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про те, що рішення інспектора першої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) майстер сержанта ОСОБА_2 від 29 травня 2025 року, яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 , відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не чинити перешкод ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують виключення його з військового обліку, крім випадків, передбачених частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (абзац перший частини третьої статті 6 Закону № 1710).

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 1710 прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що перетин громадянами України державного кордону здійснюється виключно у разі проходження ними прикордонного контролю, який полягає у пред`явленні особами, які перетинають кордон паспортних та інших документів, їх перевірку уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України.

Отже, надання дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції відповідача, як органу Державної прикордонної служби України, а тому суд не уповноважений перебирати на себе функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Крім того, суд відзначає, що вищевказана позовна вимога заявлена позивачем наперед.

Зважаючи на наведене, суд уважає, що позовна вимога в цій частині також не може бути задоволена.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 09 липня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна