Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №260/351/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/351/26 пров. № А/857/26495/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глазька С.М. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – Тригуб В.І.;

від відповідача - Пензов С.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2026р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс Хаб» до Закарпатської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, рішення про коригування митної вартості товарів (суддя суду І інстанції: Скраль Т.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13 год. 57 хв. 20.04.2026р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: 20.04.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

23.01.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Юмакс Хаб» звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив:

* визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем Закарпатською митницею наступні рішення: рішення № UA305000/2025/000058/1 від 09.09.2025р. про коригування митної вартості товарів; картку № UA305130/2025/000247 від 09.09.2025р. відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;

* вирішити питання щодо розподілу судових витрат на загальну суму 35884 грн. 40 коп., з яких 2664 грн. 40 коп. судового збору, 3222 грн. витрат, пов`язаних із перекладом документів, та 30000 грн. витрат на правничу допомогу (а.с.1-8).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін в судове засідання (а.с.58-59).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовано прийняті відповідачем Закарпатською митницею рішення № UA305000/2025/000058/1 від 09.09.2025р. про коригування митної вартості товарів, картку № UA305130/2025/000247 від 09.09.2025р. відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2664 грн. 40 коп., витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. та витрат, пов`язаних з перекладом документів, у розмірі 3222 грн. (а.с.158-171).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Закарпатська митниця, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.175-181).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проведення контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за поданою митною декларацією /МД/ № 25UA305130017823U3 від 08.09.2025р., встановлено, що подані для підтвердження митної вартості документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, а також виявлено розбіжності в документах, поданих декларантом позивача до митного оформлення товарів, а саме: зовнішньоекономічний контракт складено на російській мові; умови поставки і страхування товарів згідно правил Інкотермс та умов контракту не узгоджуються між собою; до митного оформлення не представлено замовлення на поставку товару, в якому договірні сторони узгодили істотні умови поставки; неможливість перевірки біржової ціни товарів.

У зв`язку із вищевикладеним та з метою підтвердження заявленого рівня митної вартості товарів декларанту позивача направлені електронні повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів відповідно до приписів ч.3 ст.53 МК України.

Декларантом на вимогу митниці не надано будь-яких додаткових документів.

Отже, запропонувавши надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обґрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості товару, ввезеного на митну територію України, проте позивач не усунув наявних розбіжностей та не підтвердив задекларовану митну вартість товару.

Таким чином, митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України за МД № 25UA305130017823U3 від 08.09.2025р., не може бути визнана, оскільки подані для підтвердження митної вартості документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом; не спростовані розбіжності, виявлені митним органом.

Митну вартість товару визначено за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів згідно зі ст.59 МК України, відповідно до наказу ДМС України № 476 від 01.07.2021р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме на рівні 1,72 євро/кг.

Товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених ч.7 ст.55 МК України, про що свідчить митна декларація № 25UA305130017999U7 від 10.09.2025р.

Окрім цього, стягнута судом сума витрат на правову допомогу в розмірі 15000 грн. є завищеною та не відповідає критеріям адекватності.

Позивач ТзОВ «Юмакс Хаб» скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.211-212).

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 15000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, між нерезидентом - компанією POLYSTYLEX POLSKA Sp. z o.o. (продавець) та ТзОВ «Юмакс Хаб» (покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт - договір на поставку товару № 09122024-MIS від 09.12.2024р. (надалі - Договір) (а.с.16-19).

Відповідно до п.1.1 вказаного Договору продавець зобов`язується продавати і поставляти, а покупець приймати та оплачувати матеріали, продукцію, обладнання (товари), залежно від способу доставки, узгодженому сторонами в специфікаціях для кожної окремої поставки (специфікація або додаткова угода), на умовах Договору та в повній відповідності до специфікацій. Специфікації є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору продавець повинен поставляти товари покупцю окремими партіями відповідно до специфікацій, підписаних продавцем і покупцем.

Згідно з п.п.2.1, 2.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 6А від 01.02.2025р.) ціни на товари повинні бути встановлені в євро (EUR) і зазначені в Додаткових угодах. Вартість упаковки та маркування має бути включено в ціну товарів.

Згідно з п.6.1 Договору покупець здійснюватиме платежі за кожну партію товару в євро (EUR) на умовах оплати протягом 90 календарних днів з дати поставки товару (або на інших умовах, узгоджених Сторонами в Специфікаціях) шляхом банківського переказу на рахунок продавця, зазначений в договорі, відповідно до рахунку-фактури щодо кожної поставки.

Згідно з Додатковою угодою № 22 від 02.09.2025р. до Договору продавець зобов`язався передати покупцю товар полікарбонат Macrolon ET 3117 550115 у кількості 22000 кг за ціною 1,650 євро/кг на загальну вартість 36300 євро. Умови оплати - передоплата; умови поставки - FCA Blonie (а.с.20).

Продавець виставив покупцю попередній рахунок (проформа інвойс) № PLA00000078 від 02.09.2025р. на 22000 кг товару по ціні 1,650 євро/кг на загальну суму 36300 євро (а.с.22).

На підтвердження зобов`язань сторін продавець виставив, а покупець акцептував рахунок-фактуру (інвойс) № EXP-250663 від 03.09.2025р. щодо поставки полікарбонату Macrolon ET 3117 550115 у кількості 22000 кг за ціною 1,650 євро/кг на загальну вартість 36300 євро (зворот а.с.23).

ТзОВ «Юмакс Хаб» перерахувало 03.09.2025р. на рахунок нерезидента POLYSTYLEX POLSKA Sp. z o.o. кошти в сумі 36300 євро як попередню оплату згідно з договором № 09122024-MIS, проформою-інвойсом № PLA00000078, що підтверджується платіжним документом СВІФТ № 250903/000351441 (а.с.31-32).

З метою здійснення митного оформлення придбаного товару 08.09.2026р. позивач подав до Закарпатської митниці електронну митну декларацію № 25UA305130017823U3, відповідно до якої вартість товару була визначена за основним методом, тобто, за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), і становила 36300 євро (а.с.15).

Для підтвердження заявленої митної вартості товару до митної декларації № 25UA305130017823U3 за ціною контракту позивач надав договір № 09122024-MIS, додаткову угоду № 6А, додаткову угоду № 22, проформа інвойс № PLA00000078, інвойс № EXP-250663, автотранспортну накладну (CMR), документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару Polymerscan, банківський платіжний документ квитанцію СВІФТ № 250903/000351441, сертифікат походження PL/MF/AU 0176905 за формою EUR.1, пакувальний лист, документи про вартість транспортних витрат.

09.09.2025р. за результатами розгляду поданих декларантом документів Закарпатська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA305000/2025/000058/1 по декларації № 25UA305130017823U3 до вартості 39039 євро із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товару. При визначенні числового значення митної вартості товару за основу взята наявна в ЄАІС Держмитслужби інформація щодо митної вартості ідентичних товарів (полікарбонат Macrolon ET 3117 550115, країна виробництва Бельгія, виробник Covestro AG, обсяг поставки 22000 кг) за митними деклараціями № 25UA305130015164U2 від 30.07.2025р., № 25UA209260008091U3 від 14.08.2025р., № 25UA305130017199U9 від 29.08.2025р. в розмірі 1,72 євро/кг (а.с.11-12).

Також відповідач відмовив у митному оформлення (випуску) товарів з таких причин: митним органом прийняте рішення про коригування заявленої митної вартості товару № UA305000/2025/000058/1 від 09.09.2025р., про що зазначено в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA305130/2025/000247 (а.с.13).

У картці відмови роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечить можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а саме: подати до митного оформлення митну декларацію та визначити митну вартість товару з врахуванням рішення № UA305000/2025/000058/1 від 09.09.2025р. по товару згідно з ст.55 МК України.

З метою випуску товару у вільний обіг позивач скористався правом, визначеним частиною 7 ст.55 МК України, та подав митному органу нову митну декларацію, сплативши суму митних платежів згідно з заявленою митною вартістю із наданням гарантій відповідно до розділу X МК України в забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.

Розглядуваний спір стосується правомірності рішення відповідача щодо коригування митної вартості товарів та картки відмови, а саме: останній виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).

Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена декларантом за першим (основним) методом митна вартість оцінюваного товару підтверджується поданими до митного оформлення документами. Зазначені документи не мали між собою розбіжностей і були достатніми для завершення митного оформлення за першим заявленим декларантом методом.

Водночас, митний орган не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях.

Відтак, декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об`єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв`язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта.

Таким чином, спірні рішення про коригування митної вартості товарів, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, є необґрунтованими та безпідставними.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявленого позову колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Відповідно до МК України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин):

ст.ст.49, 50 - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 - митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

ч.2 ст.52 - декларант зобов`язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

ч.ч.1, 2 ст.54 - контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

ч.3 ст.54 - за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою визнається правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3 цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Наведені приписи законодавства з питань митної справи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митним органом в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових у декларанта документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до роз`яснень, які наведені у постанові Пленуму ВАС України № 2 від 13.03.2017р. «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року», факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у ч.3 ст.53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.

В пункті 2 ч.5 ст.54 МК України передбачено, що митний орган має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, праву митного органу на витребування додаткових документів передує його обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Окрім цього, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Під час судового розгляду справи з`ясовано, що позивач (декларант) для підтвердження заявленої митної вартості товарів подав до митного органу всі необхідні для цього документи, які містять достатні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості про ціну, яка була сплачена за товар.

Із змісту представлених документів можна чітко та однозначно встановити вартість придбання ввезених товарів, при цьому наявність будь-яких обставин, що є визначальними за цих умов та змінюють їх вартість, відповідачем не доведено.

Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, подані декларантом документи в своїй сукупності підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Зокрема, для підтвердження заявленої митної вартості товару до митної декларації № 25UA305130017823U3 за ціною контракту разом з митною декларацією було подано договір № 09122024-MIS, додаткову угоду № 6А, додаткову угоду № 22, проформа інвойс № PLA00000078, інвойс № EXP-250663, автотранспортну накладну (CMR), документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару Polymerscan, банківський платіжний документ квитанцію СВІФТ № 250903/000351441, сертифікат походження PL/MF/AU 0176905 за формою EUR.1, пакувальний лист, документи про вартість транспортних витрат.

В ході розгляду справи суд не встановив у документах, які подані декларантом до митного оформлення, ознак підробки документів чи відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Доводи представника відповідача про те, що додаткова угода складена російською мовою, слід оцінити критично, оскільки остання є юридично значимою, якщо вона підписана обома сторонами, є невід`ємною частиною контракту та стосується цивільних/господарських відносин. В Україні діє принцип свободи договору, а мова не є підставою для визнання правочину недійсним, якщо сторони досягли згоди.

Натомість, подані митному органу декларантом позивача документи, які подавалися разом із митною декларацією, а також додатково подані документи, підтверджують складові митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, а сумніви митного органу щодо заявленої митної вартості є безпідставними та надуманими. Митний орган необґрунтовано в оскаржуваних рішеннях вказує про ненадання документів, що підтверджують митну вартість товару.

Доводи відповідача з приводу того, що ціни на імпортований товар є нижчими від цін за аналогічні товари, розмитнення яких вже проводилося, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не є та не можуть бути самостійною підставою для підвищення митної вартості товарів відповідно до вимог МК України, оскільки ці відомості мають допоміжний інформаційний характер, а отже, не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від певного кола обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. В основу такого підходу лягли висновки про те, що торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.

З урахуванням викладеного, позивач відповідно до вимог ст.ст.52, 53 МК України подав всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей, зазначених в ч.3 ст.53 МК України, і відповідач не мав підстав для прийняття оскаржених рішення про коригування митної вартості та картки відмови.

Колегія суддів погоджується з послідовним висновком суду першої інстанції про те, що позивачем подано для митного оформлення імпортованого товару документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто, підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4 і 5 ст.58 МК України, і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав вимагати у декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості.

Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

За обставин цієї справи відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відповідно до п.п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

За змістом п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затв. наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012р., у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019р. у справі № 825/648/17.

Між тим, у спірному рішенні митний орган вказав лише номери та дати митних декларацій, на основі яких здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.

Звідси, відповідач не виконав обов`язку щодо визначення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021р. у справі № 815/6854/17, від 14.07.2020р. у справі № 809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому, наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, що зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. по справі № 815/228/17 дійшов висновку про те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про розмитнення у попередніх періодах аналогічних товарів із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, апеляційний суд вважає, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливості здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому, зазначені документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас, такі підтверджували числові значення митної вартості.

Разом з тим, митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо непідтвердження обставин відчуження позивачу продавцем нерезидентом товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.

Враховуючи вищезазначене, позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість, контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору.

За таких обставин визначення відповідачем митної вартості товарів за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Таким чином, рішення відповідача № UA305000/2025/000058/1 від 09.09.2025р. про коригування митної вартості товарів, картка відмови № UA305130/2025/000247 від 09.09.2025р. в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, не ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи непідтвердження обставин, якими митний орган обґрунтовував свої твердження про дотримання ним вимог МК України та допущених порушень зі сторони позивача під час визначення митної вартості товарів, а відтак, й покладених в основу спірних рішень, заявлений позов є підставним, через що підлягає до задоволення.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильне вирішення вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції колегія суддів керується таким.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), за наявності - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката Тригуба В.І. в загальному розмірі 30000 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги позивачем представлено наступні письмові докази (в копіях/оригіналах):

договір № 07/01/2026-1-ПД від 07.01.2026р. про надання правничої допомоги, укладений між позивачем ТзОВ «Юмакс Хаб» та адвокатом Тригубом В.І. (а.с.36-37);

додаток № 2 від 07.01.2026р. до вказаного договору, в якому сторони визначили розмір гонорару адвоката за ведення справи в суді першої інстанції в сумі 30000 грн. (а.с.38).

Водночас, належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також переліку наданих послуг/виконаних робіт, суду не представлено.

Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Окрім цього, згідно зі ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.

Звідси, надані суду матеріали не доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом Тригубом В.І. в суді першої інстанції, а відтак не підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі.

Позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу, оскільки із представлених доказів неможливо визначити, які саме види робіт/послуг були виконані адвокатом в рамках ведення справи в суді першої інстанції.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 15000 грн., оскільки витрати на правову допомогу не підтверджені документально та не доведені актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг (при цьому погоджені сторонами строки оплати гонорару сплили).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції позивачем представлено:

договір № 07/01/2026-1-ПД від 07.01.2026р. про надання правничої допомоги, укладений між позивачем ТзОВ «Юмакс Хаб» та адвокатом Тригубом В.І. (а.с.36-37);

додаток № 2-ап від 01.06.2026р. до вказаного договору, в якому сторони визначили розмір гонорару адвоката за ведення справи в суді апеляційної інстанції в сумі 15000 грн. (а.с.218).

Водночас, належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також переліку наданих послуг/виконаних робіт, апеляційному суду не представлено.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Звідси, надані суду матеріали не доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом Тригубом В.І. в суді апеляційної інстанції, а відтак не підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі.

Позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу, оскільки із представлених доказів неможливо визначити, які саме види робіт/послуг були виконані адвокатом в рамках ведення справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення питання про розподіл судових витрат в суді першої інстанції (в частині витрат на професійну правничу допомогу), через що рішення суду підлягає скасуванню в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, з вищевикладених мотивів.

Окрім цього, в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, належить відмовити.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закарпатської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2026р. в адміністративній справі № 260/351/26 скасувати в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс Хаб» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Закарпатську митницю (утворену як відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс Хаб» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді С. М. Глазько

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 10.07.2026р.