Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №158/13/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/13/26 пров. № А/857/6573/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Глазька С.М., Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2026 року (головуючий суддя Костюкевич О.К., м.Ківерці) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, -

В С Т А Н О В И В :

громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення від 04.11.2025 року.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що в обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що як вбачається з фактичних обставин справи та зазначених в оскаржуваному рішенні фактів, він 02.11.2025 близько 11.10год. був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування» відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) в межах прикордонної смуги, на напрямку 224 прикордонного знаку, на відстані 700 метрів до державного кордону України (територія об`єднаної територіальної громади Берегівського району Великобийганської Закарпатської області) під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску через державний кордон України, у складі групи осіб .

Відповідач вказує, що своїми діями даний громадянин порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України».

При цьому норми вказаних статей зокрема ст.9 Закону регламентують порядок вґїзду іноземних громадян на територію України, та зазначають, що прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Ст.12 Закону України «Про прикордонний контроль» регламентує, порядок проставлення відміток про перетинання Державного кордону України.

Тому апелянт вважає, що враховуючи норми вищевказаних статей незрозуміло яким чином Позивачем було порушено норми вищевказаних статей на які посилається Відповідач в обґрунтування оскаржуваного рішення. Оскільки вони не стосуються фактичних обставин справи.

При цьому ч.3 глави 1 «Положення про прикордонний режим» за № 1147 від 27 липня 1998 року зазначає, що прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Вважає, що з огляду на вищевказані обставини можна зробити висновок, що Позивачем лише порушено норми ч.3 глави 1 «Положення про прикордонний режим» за що як вказують норми ст. 202 КУпАП (Порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду ) передбачено покарання в розмірі накладення штрафу на громадян від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того та обставина, що Позивача постановою Берегівського районного суду в справі №297/3688/25 від 04.11.2025р.. притягнуто до адміністративної відповідальності за ознаками ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб), не може бути належним підтвердженням вини Позивача в скоєному правопорушенні. Оскільки як вбачається з тексту вказаної постанови під час розгляду справи був відсутній як перекладач так і захисник, чи будь-яка інша особа, що змогла б надати належний правовий захист Позивачу.

На обов`язковість дотримання прав іноземця при прийнятті рішень суб"єктом владних повноважень зазначає також Верховний Суд України, який в свої постанові (справа №522/14605/17) від 08.07.2020р. вказав, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

Суд першої інстанції обмежився лише посиланням на ту обставину, що Позивачу було доведено ту обставину, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

Суд першої інстанції зазначив що з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, судом встановлено, що громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , був доведений до відома зміст оскаржуваного рішення та роз`яснено право його оскарження, чим позивач і скористався.

При цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції не дивлячись на участь Позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції судом не було його опитано та відібрані пояснення. Позивач не володіє українською мовою, а суд першої інстанції не використав своє право передбачене ст.71 КАС України та не залучив до участі в справі перекладача. Чим в черговий раз було порушено право Позивача на перекладача закріплене в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини,

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянином Народної Республіки Бангладеш, в`їхав на територію України 08.10.2025 через пункт пропуску «Могилів-Подільський» на підставі паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_2 , виданого 27.08.2024, DIP/DHAKA, дійсного до 26.08.2034 та візи НОМЕР_3 , дійсної до 08.12.2025, з метою працевлаштування.

Незважаючи на наявність законних підстав для перебування на території України, маючи намір потрапити до країн Європейського Союзу, відповідач 02.11.2025 здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину, яку не вдалось довести до завершення з незалежних від нього причин, оскільки був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б).

У відповідності до вимог статей 260, 263 КУпАП, відповідача було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з`ясування обставин вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Як вбачається з протоколу про адміністративне затримання від 02.11.2025 року, адміністративного затримання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , забезпечено перекладача з бенгальської мови на англійську та з англійської на українську. Крім того, про затримання особи повідомлено Центр надання безоплатної правничої допомоги та забезпечено захисника.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 04.11.2025 року, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винним у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

За наслідками вищевказаних обставин, 04.11.2025 року заступником начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) підполковником юстиції ОСОБА_3 прийнято рішення про примусове видворення за межі території України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане рішення доведено до відома позивача 04.11.2025 року із залученням перекладачів (а.с.9-10).

У подальшому, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2025 року затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно п. 15-2 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються, зокрема прийняття та виконання рішень про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, затриманих під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Надаючи оцінку твердженням сторони позивача про незабезпечення участі належного перекладача в процедурі ухвалення оскаржуваного рішення та порушення права на захист, суд виходив того, що право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Крім того, про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).

Дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

При цьому правильним є твердження суду першої інстанції, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

З матеріалів справи вбачається, що громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був доведений до відома зміст оскаржуваного рішення та роз`яснено право його оскарження, чим позивач і скористався.

Крім того, суд підставно зауважив, що будь яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передбачені ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» матеріали справи не містять.

При цьому, суд віро вказав, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оскільки Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами правомірності винесеного 04.11.2025 року рішення відповідача про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того колегія судів вважає за необхідне вказати, що покликання в апеляційній скарзі на те, що відповідач у спірному рішенні зазначає, що своїми діями позивач порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», як на підставу скасування рішення суду, бо ст. 9 зазначеного вище Закону регламентує порядок вґїзду іноземних громадян на територію України, та зазначає, що прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії, а ст.12 цього ж Закону регламентує, порядок проставлення відміток про перетинання Державного кордону України, не заслуговують на увагу, з огляд на наступне.

Стаття 9 Закону України «Про державний кордон України» врегульовує порядок перетинання державного кордону України, а не вґїзду на територію України, більше того ч. 8 вказаної статті визначає, що порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.

Статей ж 12 Закону України «Про державний кордон України» врегульовує порядок пропуск осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

З урахуванням вказаного, колегія судді вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, тому таке слід залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги – відмовити.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2026 року у справі №158/13/26- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді С. М. Глазько

І. М. Обрізко