Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №460/891/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/891/25 пров. № А/857/19234/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів: Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року (суддя Дудар О.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Інфоресурс", про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (МОН України), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО), та зобов`язати Міністерстов та технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти Державне підприємство "Інфоресурс" внести зміни до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо порушення черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст.10 Закону України "Про освіту" - вказати "так, не порушує".

На підтримку позовних вимог позивач зазначив, що 05.06.2012 він закінчив навчання у Тернопільському національному економічному університеті, де отримав диплом бакалавра. Згідно з наказом про зарахування на навчання № 010/050-с від 30.08.2024 позивач став студентом Приватного вищого навчального закладу "Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем`янчука" денної форми навчання, ступінь магістр, спеціальність 051 "Економіка". Разом з тим у виданій йому довідці ЄДЕБО № 416216 від 09.10.2024 зазначено про порушення послідовності здобуття освіти, з чим позивач не погоджується та вважає, що він здобуває освіту в порядку та послідовності, визначених ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту".

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Міністерства освіти і науки України у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 в частині послідовності здобуття освіти.

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, за яких у довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 у колонці "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту", відображатиметься значення - "Так, не порушує".

Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо правового регулювання спірних правовідносин, не врахувавши положення законодавства у сфері освіти, які визначають порядок здобуття вищої освіти, послідовність її рівнів, а також правовий статус учасників освітнього процесу.

Крім того, апелянт вказує на те, що повноваження Міністерства освіти і науки України як розпорядника ЄДЕБО не охоплюють внесення відомостей про здобувачів освіти, оскільки такий обов`язок покладено на суб`єктів освітньої діяльності.

Окремо скаржник не погоджується з рішенням суду щодо розміру присуджених позивачу витрат на професійну правову допомогу. Вважає, що ця справа є незначної складності, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, а тому стягнутий розмір 5000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, а також не відповідає критерію реальності відповідних витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач, згідно з довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, закінчив Рівненський ліцей-інтернат та отримав базову загальну середню освіту, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 .

30.06.2010 ОСОБА_1 закінчив навчання у Державному вищому навчальному закладі "Рівненський коледж економіки та бізнесу, де отримав повну загальну середню освіту - атестат серії НОМЕР_2 .

Після цього позивач здобув освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста, отримавши відповідний диплом від 30.06.2010 у Державному вищому навчальному закладі "Рівненський коледж економіки та бізнесу".

05.06.2012 позивачу видано диплом бакалавра серії НОМЕР_3 про те, що він здобув у Тернопільському національному економічному університеті ступінь бакалавра за напрямом підготовки "Фінансів і кредиту".

01.09.2012 позивач зарахований на навчання за освітнім рівнем спеціаліста до Західноукраїнського національного університету на контрактну форму навчання, однак 03.09.2012 був відрахований і не здобув відповідного ступеня, що сторонами не заперечується.

Згідно з наказом № 010/050-с від 30.08.2024 ОСОБА_1 вступив до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем`янчука" на денну форму навчання, спеціальність 051 "Економіка", ступінь магістр.

09.10.2024 позивачу видано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 416412, у графі якої "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" зазначено: "Ні, порушує".

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до МОН України з проханням внести зміни до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття ним вищої освіти.

Листом від 01.01.2025 № 3/11-25 відповідач надав відмову у внесенні змін до довідки, покликаючись на те, що позивач здобуває освіту не в послідовному порядку.

Не погоджуючись із довідкою № 416412 від 09.10.2024, а також діями МОН України щодо відмови у внесенні відомостей у Єдину державну електронну базу з питань освіти в частині порушення послідовності здобуття освіти, шляхом зазначення у відповідній колонці відмітки "Так, не порушує", позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту", є протиправним, оскільки теперішнє здобуття ним рівня освіти є вищим за раніше здобутий рівень.

На думку колегії суддів, такі висновки відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи та є правильними.

Законом України "Про освіту" (далі - Закон № 2145-VIII) регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до статті 3 Закону № 2145-VIII (частини перша та друга) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентносте, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Частиною другою статті 10 вказаного Закону № 1556-VII встановлено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

За приписами ст. 40 Закону № 2145-VІІI, після успішного завершення навчання за освітньою програмою, здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до ЄДЕБО в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Статтею 7 Закону № 1556-VII, окрім іншого, передбачено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.

Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що фізична особа вважається такою, яка здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, що відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання необхідного обсягу відповідної освітньої програми та проходження атестації.

Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Під час розгляду справи встановлено, що у 2012 році позивач здобув ступінь бакалавра, що підтверджується виданим йому дипломом, відомості про який підлягають внесенню до ЄДЕБО. Надалі позивача було зараховано на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, проте у зв`язку з його відрахуванням відповідний рівень вищої освіти ним не був здобутий (01.09.2012 позивач зарахований та вже 03.09.2012 - відрахований).

За таких обставин сам по собі факт зарахування до закладу вищої освіти не може свідчити про здобуття відповідного ступеня вищої освіти, оскільки такий ступінь вважається здобутим лише після успішного виконання освітньої програми, проходження атестації та отримання документа про вищу освіту встановленого зразка.

Отже, подальший вступ позивача у 2024 році до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука" для здобуття ступеня магістра сам по собі не свідчить про порушення ним послідовності здобуття вищої освіти, оскільки попередній завершений рівень вищої освіти позивача - бакалаврський, а освітній рівень спеціаліста фактично не здобутий.

Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 сформував правову позицію щодо застосування судами норм ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" щодо порушення або непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної вказаними нормами, яка полягає у наступному.

Здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти розпочинається з моменту зарахування особи до відповідного навчального закладу та закінчується у момент її відрахування з нього у зв`язку з успішним виконанням освітньої програми та врученням передбаченого законом документа про вищу освіту, зокрема, диплома бакалавра встановленого зразка. Тому продовження навчання за бакалаврським рівнем вищої освіти особою, яка має лише повну загальну середнью освіту і жоден документ про вищу освіту раніше не отримувала, в іншому вищому навчальному закладі з того ж самого курсу, з якого вона була відрахована з попереднього навчального закладу, за тією ж спеціальністю і освітньою програмою - не може вважатись повторним здобуттям вищої освіти й, незалежно від тривалості та перерв у навчанні, не порушує послідовність здобуття освіти у розумінні ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту".

З огляду на викладен, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що послідовність здобуття позивачем освіти за ступенем магістра не суперечить послідовності, визначеній ч. 2 ст. 10 Закону № 2145-VIII.

Щодо вимог про внесення інформації про позивача до ЄДЕБО, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про освіту" та статті 8 Закону України "Про вищу освіту" засади функціонування ЄДЕБО визначаються законодавством, а порядок її ведення - Положенням про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620.

Згідно із зазначеними нормами власником ЄДЕБО є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке є її розпорядником, а технічним адміністратором - Державне підприємство "Інфоресурс". Саме ці суб`єкти забезпечують функціонування ЄДЕБО, внесення, оброблення, верифікацію та зміну інформації, що міститься в ній.

Отже, повноваження щодо внесення до ЄДЕБО змін, зокрема інформації про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, належать Міністерству освіти і науки України та технічному адміністратору ЄДЕБО - ДП "Інфоресурс". Натомість заклад освіти лише вносить первинні відомості та не наділений повноваженнями самостійно змінювати інформацію, яка відображається в ЄДЕБО, а відповідні довідки формуються автоматично на підставі наявних у базі даних.

Питання про належного відповідача, а саме: Міністерства освіти і науки України або ж вищого навчального закладу освіти, який безпосередньо сформував та видав позивачу зазначену довідку, вже було предметом касаційного розгляду.

З цього приводу Верховний Суд констатував, що формування довідки про здобувача освіти відбувається автоматизовано згідно із закладеними у Єдиній державній електронній базі з питань освіти алгоритмами та є результатом виконання Міністерством освіти і науки України закріплених за ним у законі повноважень як розпорядника Єдиної державної електронної бази з питань освіти та володільця наявної у ній інформації, у зв`язку з чим суб`єктний склад учасників, згідно з яким МОН України має відповідати за поданим позовом, є правильним (постанова від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24).

Аналогічний правовий висновок викладено також у постанові від 12.11.2025 у справі № 620/16629/24.

Стосовно понесених позивачем витрат на правову допомогу, то колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи зазначений ордер та копії: договору-доручення про надання правової допомоги від 17.12.2024 №17/12, акта приймання-передання послуг з надання правничої допомоги від 22.01.2025 №22/01, квитанції до прибуткового касового ордера від 22.01.2025 №22/01 на суму 40 000,00грн.

Згідно з актом приймання-передачі послуг від 22.01.2025, адвокатом Дупаком В.Г. надано позивачу такі послуги: аналіз судової практики та підготовка до написання позовної заяви (10 000,00 грн), написання позовної заяви (8000,00 грн), захист в суді першої інстанції (10 000,00 грн), надіслання скарги для відповідача (2000,00 грн). Загальна вартість наданих послуг складає 40 000,00 грн.

Суд першої інстанції повною мірою дослідив надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та, врахувавши складність справи, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, критерії реальності та розумності адвокатських витрат, конкретні обставини справи, а також фінансовий стан обох сторін, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи і фактичним обсягом наданих послуг. З огляду на викладене суд правомірно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, до 5000,00 грн, що відповідає критерію співмірності та вимогам розумності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до положень статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного перегляду, розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 460/891/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 09.07.26