Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №120/3388/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3388/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

09 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 29.01.2025 № 023830017371 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.01.2025, шляхом зарахування до страхового стажу періодів працевлаштування з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року, з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж, адже до страхового стажу не зараховано періоди роботи в РФ з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року, з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року, у зв`язку із припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.

Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 22.01.2025 року позивач. досягнувши 63-річного віку, звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування"

Розгляд заяви здійснювався управлінням пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

За наслідками розгляду вказаної заяви було прийнято рішення від 29.01.2025 року за № 023830017371 про відмову у призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу та необхідного пільгового стажу роботи.

Згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача становить 11 років 8 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в РФ з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року, з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року, у зв`язку із припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Стаття 24 Закону № 1058-IV визначає, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.

Згідно із ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Основним документом що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.

Трудова книжка позивача містить чіткі записи про його періоди працевлаштування у спірні періоди.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Принагідно суд зазначає, що неможливість встановити сплату страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023.

Однак, закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Крім того, спірний стаж добуто позивачем до набрання чинності Законом № 2783-IX.

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу періоди працевлаштування з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року , з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.

Відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача зарахувати до стажу позивача вказані періоди його роботи та призначити позивачеві пенсію за віком.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.