Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №240/18336/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/18336/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько Оксана Григорівна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

09 липня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, і просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з 01 березня 2023 року по теперішній час повноцінної індексації пенсії за віком із застосуванням належних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та зміни їх виплатою фіксованих надбавок;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2023 року перерахунок та виплату пенсії із послідовним застосуванням до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії (10846,37 грн), коефіцієнтів збільшення (індексації) у розмірі: 1,197 з 01 березня 2023 року, 1,0796 з 01 березня 2024 року, 1,115 з 01 березня 2025 року та 1,121 з 01 березня 2026 року, що призводить до кумулятивного збільшення розрахункової величини заробітної плати та провести виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження будь-якими строками;

- зобов`язати відповідача здійснювати виплату перерахованої пенсії у подальшому без обмеження будь-якими строками.Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині позовних вимог за період з 01 березня 2023 року по 11 листопада 2025 року повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

Згідно з ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу десятиденного строку для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 01 березня 2023 року по 11 листопада 2025 року із зазначенням підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин пропуску цього строку, або уточнення позовних вимог у межах строку звернення до суду з цим позовом.

20 травня 2026 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій він наполягає на тому, що спір виник через дефектність проведення пенсійним органом щорічної масової індексації пенсії, який проводиться автоматично, без будь-якого зустрічного звернення чи заяви пенсіонера. Стверджуючи щодо тривалої протиправної бездіяльності відповідача щодо індексації пенсії позивача, водночас, позивач акцентує на тому, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, здійснюючи масові перерахунки пенсії у 2023, 2024, 2025 та 2026 роках, виконувало свій обов`язок щодо індексації, передбачений Законом № 1058-ІV, неповністю та неналежним чином. Як переконує позивач, заміна встановлених законодавчим органом держави відсоткових коефіцієнтів на фіксовані доплати у 100 грн є класичним проявом триваючого правопорушення у формі неналежного виконання обов`язку й ця протиправна пасивна поведінка триває безперервно, щомісяця акумулюючи шкоду для майнового стану пенсіонера, а тому позов, як доводить позивач, може бути поданий у будь-який час допоки триває така бездіяльність.

Також позивач у своїх доводах покликається на те, що отримуючи щомісячні пенсійні виплати він спостерігав їх незначне збільшення у 2023 - 2025 роках. У розпорядженнях пенсійного органу (доступу до яких позивач не мав без спеціального запиту) ці виплати офіційно йменувалися як "Надбавка 100 грн на індексації". Як зазначає позивача, будучи особою похилого віку, яка не володіє спеціальними юридичними знаннями та навичками вищої математики в сфері актуарних обчислень, позивач добросовісно вважав, що державний орган діє правомірно, і що ці 100 грн і є тією належною індексацією, яку держава спроможна виплатити. І лише після звернення за професійною правовою допомогою та проведення математичного аналізу ланцюга кумулятивного множення коефіцієнтів, позивач дізнався, як він стверджує, що під виглядом індексації відповідач здійснив підміну понять, зафіксувавши базовий показник заробітної плати на рівні 2022 року. Складна специфіка нарахувань та завуальований характер дій відповідача об`єктивно унеможливили обізнаність позивача про порушення його прав у момент отримання щомісячних виплат.

З таких підстав просив суд визнати строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 01 березня 2023 року таким, що не є пропущеним з огляду на триваючий характер протиправної бездіяльності відповідача та автоматичний перерахунок пенсії відповідно до актуальної практики Верховного Суду (справи № 560/5395/25, № 990/29/22, № 380/19324/23); у разі неможливості застосування судом концепції триваючої бездіяльності до вказаних правовідносин, визнати причини пропуску строку звернення до суду за період з 01 березня 2023 року по 11 листопада 2025 року поважними та поновити позивачу строк звернення до суду в повному обсязі.

Судом першої інстанції зазначено, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

За наведених обставин та правового регулювання, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

За таких обставин, вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом в частині періоду з 01 березня 2023 року по 11 листопада 2025 року не можна визнати поважними, що утворює підставу для повернення позовної заяви у відповідній частині відповідно до вимог статті 123 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з ч.1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 12.05.2026.

У свою чергу, позивач просить обов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2023 року перерахунок та виплату пенсії із послідовним застосуванням до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії (10846,37 грн), коефіцієнтів збільшення (індексації) у розмірі: 1,197 з 01 березня 2023 року, 1,0796 з 01 березня 2024 року, 1,115 з 01 березня 2025 року та 1,121 з 01 березня 2026 року, що призводить до кумулятивного збільшення розрахункової величини заробітної плати та провести виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження будь-якими строками.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація позивачу не нараховувалася, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Водночас, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 дійшов висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС, у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах, що стосувалися визначення моменту виникнення у особи права на перерахунок пенсії та початку нарахування відповідних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі № 420/23756/24.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 січня 2025 року у справі № 200/422/24, від 11 лютого 2025 року у справі № 280/3620/24, від 24 березня 2025 року у справі № 380/11333/24, від 08 квітня 2025 року у справі №260/4303/24, від 23 липня 2025 року у справі №560/13415/24, від 03 лютого 2026 року у справі №420/34281/24.

З огляду на вказане, ч.3 ст.51 Закону №2262-ХІІ (перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком), в даному випадку застосуванню не підлягає.

Звернувшись до суду з цим позовом 12.05.2026, позивач заявив позовні вимоги з 01 березня 2023 року, у зв`язку із чим, з урахуванням визначеного вище висновку, вони можуть бути захищені судом лише з 12.11.2025, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, а висновок суду першої інстанції є правомірним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом та повернення адміністративного позову особі, яка його подала в частині позовних вимог за період з 01 березня 2023 року по 11 листопада 2025 року.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.