Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №240/24204/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24204/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

09 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі №240/24204/23 позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, в розмірі 100 000 грн на місяць за час стаціонарного лікування за період з 04.01.2023 по 19.01.2023 та з 26.01.2023 по 13.02.2023, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Представником позивача подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відмовляючи у встановленні судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем проведено, в межах наданих повноважень, комплекс заходів для повного та неухильного виконання судового рішення у справі №240/24204/23, проте виплата нарахованих коштів не відбулась у зв`язку із відсутністю фінансування, тобто поза волею боржника.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю, оскільки рішення суду фактично не виконано, а нараховані кошти позивачу не виплачені.

Апелянт вказує, що відповідач умисно ухиляється від виконання судового рішення, оскільки, незважаючи на здійснення нарахування, протягом тривалого часу не проводить виплату належних сум.

Також скаржник зазначає, що відповідач безпідставно посилається на відсутність фінансування та неправильно визначає джерело фінансування виплати коштів за судовим рішенням, звертаючись щодо виділення коштів за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки», тоді як, на думку апелянта, така виплата повинна здійснюватися за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Крім того, апелянт посилається на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, практику Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо обов`язковості виконання судових рішень як складової права на справедливий суд.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Приписами ч.1 ст.370 КАС України закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Так, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі №240/24204/23 позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168, в розмірі 100 000 грн на місяць за час стаціонарного лікування за період з 04.01.2023 по 19.01.2023 та з 26.01.2023 по 13.02.2023, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Відповідно до поданих доказів в заяві про судовий контроль встановлено, що відповідачем на виконання рішення суду від 06.02.2024 у справі №240/24204/23 ОСОБА_1 проведено нарахування грошового забезпечення.

Також у відповідь на звернення представника позивача відповідач вказав, що на виконання рішення суду, посадовими особами Військовою частиною НОМЕР_1 направлялися заявки на замовлення коштів необхідних для виплати позивачу.

Отже, відповідачем проведено в межах наданих повноважень комплекс заходів для повного та неухильного виконання судового рішення у справі №240/24204/23, проте виплата нарахованих коштів не відбулась у зв`язку із відсутністю фінансування, тобто поза волею боржника.

Суд ураховує, що у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.

Також Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 вказано, що сам факт відсутності певного результату не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи".

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем у даній справі вжито та здійснено всіх заходів з метою виконання судового рішення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірності визначення відповідачем джерела бюджетного фінансування та посилання апелянта на необхідність здійснення виплати за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Питання бюджетного планування, визначення джерел фінансування та застосування відповідних кодів економічної класифікації видатків не були предметом розгляду у справі №240/21835/24 та не вирішувалися судовим рішенням, контроль за виконанням якого здійснюється.

У межах розгляду питання про встановлення судового контролю суд не наділений повноваженнями здійснювати перевірку правильності ведення бюджетного обліку суб`єкта владних повноважень або надавати оцінку доцільності застосування ним того чи іншого коду економічної класифікації видатків бюджету, якщо такі обставини не впливають на встановлення факту вчинення дій на виконання судового рішення.

Посилання апелянта на положення Конституції України, практику Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та Верховного Суду щодо обов`язковості виконання судових рішень є правильними за своїм змістом, однак не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали.

Суд першої інстанції не ставив під сумнів обов`язковість виконання рішення суду та не дійшов висновку про припинення обов`язку відповідача щодо його виконання. Відмова у встановленні судового контролю не означає визнання судового рішення виконаним у повному обсязі та не звільняє боржника від обов`язку завершити його виконання шляхом фактичної виплати нарахованих коштів.

Таким чином, невстановлення судового контролю не позбавляє позивача права на подальше використання передбачених законом механізмів забезпечення виконання судового рішення у разі тривалого невиконання відповідачем покладених на нього обов`язків.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю у даній справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться переважно до незгоди апелянта з оцінкою встановлених судом обставин, що не є підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.