Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №320/57217/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/57217/24 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Аліменко В.О.

Ключковича В.Ю.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

29 листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 29.03.2005 в частині звільнення ОСОБА_1 з податкової міліції;

- поновити ОСОБА_1 на службі у розпорядженні Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії, - повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви. Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що позивачем не додано заяви про поновлення строку звернення до суду.

22 грудня 2024 року позивачем подано до Київського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що підставою для звернення до суду були рішення судів, якими встановлено, що його звільнено з публічної служби (податкової міліції) до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Про порушення права на грошове забезпечення позивач дізнався із судових рішень, а не від роботодавця.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії - повернуто.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що у заяві про поновлення строку позивач посилався на те, що про порушення своїх прав він дізнався із судових рішень у справах №240/229/20, №240/12563/20 та №240/15450/21, якими встановлено порушення права ОСОБА_1 на грошове забезпечення. Однак, ОСОБА_1 оскаржує наказ від 29.03.2005 року №97-о в частині звільнення, а не суму виплат при звільненні, тому позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду навів підстави, які є неповажними. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

З наведених положень статті 122 КАС України вбачається, що іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм КАС України вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року по справі № 520/2559/19 та від 20 лютого 2020 року по справі № 520/3809/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Колегія суддів звертає увагу, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що чинним законодавством встановлено строки, які обмежують звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Предмет даного позову стосується протиправності прийняття відповідачем наказу Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 29 березня 2005 року в частині звільнення ОСОБА_1 з податкової міліції.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 у січні 2020 році звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, у якому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію у розмірі 15% надбавки до посадового окладу у зв`язку з допуском до державної таємниці.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №240/229/20 було встановлено, що Наказом в.о. голови Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29 березня 2005 року № 97-о «По особовому складу податкової міліції» майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас за статтею 64 пункт «є» (за порушення дисципліни), який знаходився у розпорядженні ДПА у м. Києві, з 27 грудня 2004 року.

Також, ОСОБА_1 у січні 2020 році звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року; зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м.Києві нарахувати і виплатити на його користь грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі №240/12563/20 було встановлено, що Наказом від 29 березня 2005 року № 97-о «По особовому складу податкової міліції» майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з податкової міліції.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 у травні 2005 року звернувся до Подільського районного суду м.Києва, який на той час розглядав справи про поновлення на публічній службі як адміністративний суд 1 інстанції, з позовом та просив суд поновити його як незаконно звільненого на роботі за відповідною посадою в Управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, зобов`язати ДПА у м.Києві підвищити з 01 листопада 2004 року посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до постанови KM України від 04 листопада 2004 року №1481 та провести виплату грошового забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м.Києві), починаючи із 22 січня 2005 року і до дня звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн та стягнути з ДПА у м.Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2005 року до дня поновлення на роботі, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн та 10000,00 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року, яка залишена без змін Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2006 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, ОСОБА_1 в позові до Державної податкової адміністрації у м. Києві, третя особа: виконуючий обов`язки голови ДПА у м.Києві Дрига А.Б. про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Відтак, позивачу про порушення своїх прав було відомо станом на травень 2005 року, що підтверджується вищезазначеними судовими рішеннями.

Водночас, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду першої інстанції 29 листопада 2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого КАС України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Колегія суддів уважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).

Доводи апелянта про те, що перебіг строку звернення до суду має рахуватися з 2024 року, оскільки в період з 2005-2024 роки вчинялися дії для готування звернення до суду та обґрунтування, що перебували поза його контролем, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні, оскільки очікування рішень суду щодо ненарахування та невиплати відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби із 1 до 21 січня 2005 року та не проведення компенсацію у розмірі 15% надбавки до посадового окладу у зв`язку з допуском до державної таємниці та інших виплат - не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду, так як це не перешкоджало позивачу скористатися правом звернення до суду у місячний строк, що ним і було реалізовано по справі № 2-П-357/06.

Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду за 2019 - 2020 року, як підставу для звернення до суду, оскільки з ним своєчасно не було проведено усіх необхідних розрахунків, колегія суддів звертає увагу, що з рішенні даних судів вбачається, що позивачі своєчасно звернулися до суду з даними позовами та не допусти зволікання більше, як на 20 років з моменту звільнення.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належних доказів, які б вказували на наявність поважних причин пропуску строку позивачем звернення до суду, які б унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення ним процесуальних дій у визначений законом строк, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді В.О. Аліменко

В.Ю. Ключкович

(повний текст постанови виготовлено 09.07.2026)