Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №420/20155/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20155/25

Головуючий І інстанції: Іванов Е.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 28.08.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

24.06.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 02.06.2025р. №212750009030 про відмову йому в призначенні пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити йому пенсію за віком у відповідності до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди його роботи з 22.08.1983р. по 25.04.1984р. столяром на Скадовському РХОМ, з 30.03.1988р. по 12.04.1988р. теслею кооперативу «Світанок» та з 16.12.1991р. по 17.02.1992р. водієм в кооперативі «Комплекс».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та, згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або ж «потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є виключно підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. При цьому, позивач наголошує, що недоліки в оформленні трудової книжки не є підставою для відмови у призначенні пенсії за віком, а тому відмова відповідача, на його думку, є протиправною та порушує його право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.

Відповідач, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення відповідача від 02.06.2025р. №212750009030. Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2025р. про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Запорізькій області 11.09.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Запорізькій області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

23.09.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) згідно з посвідченням серії № НОМЕР_1 від 21.08.1995р. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987р.

26.05.2025р. позивач звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

02.06.2025р. ГУ ПФУ в Запорізькій області, за принципом екстериторіальності, розглянуто документи, які додані до заяви про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, та прийнято рішення про відмову №212750009030

Згідно з вказаним рішенням, відсутні підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС .

Також до страхового стажу позивача відповідачем не було зараховано наступні періоди:

- з 22.08.1983р. по 25.04.1984р., адже дата та рік звільнення з роботи на наказ на звільнення містять виправлення;

- з 30.03.1988р. по 12.04.1988р., адже в записах про прийняття та звільнення з роботи відсутнє посилання на наказ про прийняття та звільнення з роботи;

- з 16.12.1991р. по 17.02.1992р., адже запис про звільнення з роботи завірено не читабельною печаткою.

У зв`язку з викладеним, відповідачем страховий стаж позивача був обчислений у кількості 16 років 05 місяців 06 днів, в тому числі за кордоном 06 років 08 місяців 03 дні.

Не погоджуючись із наведеними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні норми щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, закріплені у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.1 Закону №796-XII, встановлено мету і основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Так, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи (ст.9 вказаного вище Закону).

У свою чергу, п.4 ч.1 ст.11 Закону №796-XII визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або ж постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993р. проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

За приписами п.4 ч.1 ст.14 Закону №796-XII, категорія 3 встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

У ч.3 ст.15 Закону №796-XII зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, за змістом вказаної статті призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV і цього Закону.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого у ст.26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, у часники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: - які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986р. незалежно від кількості робочих днів, а з 01.07.1986р. по 31.12.1986р. - не менше 5 календарних днів -10 років; які працювали у 1987р. у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років; які працювали з 01.07.1986р. по 31.12.1986р. у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987р. - від 10 до 14 календарних днів, у 1988р. - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986р. - 5 років.

У ст.44 Закону №1058-IV унормовано, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або ж до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Водночас, законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, ст.65 Закону №796-XII регламентовано, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Згідно із ч.ч.3, 5 ст.15 Закону №796-XII, підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення-органами місцевого самоврядування.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».

Так, як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами даної справи, позивач має посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_2 від 21.08.1995р.

При цьому, відповідач посилається в оскаржуваному рішенні на те, що листом Департаменту соціального захисту населення Херсонської ОДА від 18.06.2019р. (повторним) та від 05.05.2016р. за №516-1/1803-6/6 зазначено, що посвідчення категорії 2 НОМЕР_2 було видано на підставі довідки головного виробничо-розподільчого управління м.Вишгород Київської області про заробітну плату, у якій вказано населений пункт м.Чорнобиль, період роботи з 01.03.1987р. по 16.03.1987р., та заробітну плату - 504,89 руб. із урахуванням коефіцієнту 3 згідно з постановою Ради міністрів УРСР та Укрпрофради «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, зайнятих на роботах пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганню забруднення навколишнього середовища» від 10.06.1986р. №207-7.

Відповідно до п.п.2 п.1 цієї Постанови встановлено, що оплата праці працівників, зайнятих на роботах в третій, другій и першій зонах небезпеки, виконується відповідно в чотирьох-, трьох- та дворазовому розмірах, понад норми серед немісячної заробітної плати, виходячи із тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи.

Тобто, період роботи позивача по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС становить в 1987р. - 16 днів, тоді як ст.55 Закону №796-XII вимагає не менш 14 днів для зниження віку на 8 років.

Таким чином, посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС категорія 2 серії НОМЕР_2 від 21.08.1995р. разом із листом Департаменту соціального захисту населення Херсонської ОДА від 18.06.2019р. та довідкою Головного виробничо-розпорядчого управління м.Вишгород Київської області у сукупності є достатніми доказами дотримання позивачем визначеної в абз.3 п.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку - робота не менш 14 днів в 2017р.

За таких обставин, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 02.06.2025р. в частині відсутності у позивача права на зниження пенсійного віку та про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним у ст.2 КАС України, що є достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

У світлі доводів учасників справи, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджена «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників».

Згідно з п.1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Так, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Правила заповнення трудової книжки закріплені у п.2 цієї Інструкції, та за правилами її п.2.1, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За п.2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

А за приписами п.2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У відповідності до п.2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» (затв. постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162), правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

У контексті обставин даної справи системний та цільовий способи тлумачення вказаних норм дають судовій колегії підстави дійти висновку, що законодавцем було покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а відтак і неналежне ведення (у тому числі відсутність печатки такого підприємства) не може позбавити позивача права на включення його спірного періоду роботи до стажу та отримання пенсії з його врахуванням.

Більш того, самостійне внесення працівником відомостей відносно своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція з цього спірного питання була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.

Отже, відсутність посилання чи неточних записів у трудовій книжці не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи із трудового стажу позивача, адже вона, як працівник, не може відповідати за правильність та повноту оформлення будь-яких документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист.

Жодного спростування вищевказаних висновків відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі пенсійного органу.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.07.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко