Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 09 липня 2026 р.
Справа: №400/5989/25
Суддя: Вербицька Н.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5989/25
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів – Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
10 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області № 143250023013 від 14.05.25 р. щодо не врахування при призначенні пенсії до страхового стажу періодів:
навчання в Запорізькому індустріальному інституті з 01.09.84 р. до 25.07.85 р.;
період військової служби за контрактом на території РФ в період з 28.10.92 р. до 28.10.94 р., де вона проходила службу в пільговому районі Амурської області;
період роботи бухгалтером на території РФ в період з 14.02.97 р. по 21.10.97 р.;
період неможливості працевлаштування як дружини військовослужбовця офіцерського складу з 30.06.88 р. до 27.03.90 р., з 10.12.90 р. до 28.10.92 р., з 28.10.94 р. до 14.02.97 р.;
період роботи у ВАТ «Машбудконструкція» з 01.07.00 р. до 06.11.00 р.;
період роботи в адвокатському об`єднанні «Запорізька обласна колегія адвокатів» з 11.07.01 р. до 31.12.03 р. в повному обсязі;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області, ГУ ПФУ у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу при призначенні пенсії: період навчання в Запорізькому індустріальному інституті з 01.09.84 р. до 25.07.85 р.; період військової служби за контрактом на території РФ в період з 28.10.92 р. до 28.10.94 р., з правом на обчислення вислуги років для пенсії як один місяць за півтора, так як проходила службу в пільговому районі Амурської області; період роботи бухгалтером на території РФ в період з 14.02.97 р. до 21.10.97 р.; період неможливості працевлаштування як дружини військовослужбовця офіцерського складу з 30.06.88 р. до 27.03.90 р., з 10.12.90 р. до 28.10.92 р., з 28.10.94 р. до 14.02.97 р.; період роботи у ВАТ «Машбудконструкція» з 01.07.00 р. до 06.11.00 року.
- період роботи в адвокатському об`єднанні «Запорізька обласна колегія адвокатів» з 11.07.01 р. до 31.12.03 р. в повному обсязі як страховий стаж за весь період.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що пенсійний орган дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, у зв`язку із чим безпідставно відмовив у призначенні пенсії.
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивачки становив 59 років 11 місяців, а страховий стаж - 11 років 10 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за віком.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026ь року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 143250023013 від 14.05.25 р.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивача період навчання в Запорізькому індустріальному інституті з 01.09.84 р. до 25.07.85 р., період військової служби за контрактом на території РФ в період з 28.10.92 р. до 28.10.94 р., період роботи бухгалтером на території РФ в період з 14.02.97 р. до 21.10.97 р., період неможливості працевлаштування як дружини військовослужбовця офіцерського складу з 30.06.88 р. до 27.03.90 р., з 10.12.90 р. до 28.10.92 р., з 28.10.94 р. до 14.02.97 р., період роботи у ВАТ «Машбудконструкція» з 01.07.00 р. до 06.11.00 р., період роботи в адвокатському об`єднанні «Запорізька обласна колегія адвокатів» з 11.07.01 р. до 31.12.03 р. в повному обсязі та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 06.05.25 р.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано те, що з необхідних 32 років страхового стажу позивач має лише неповних 11 років, що є недостатнім для призначення пенсії. Крім того, апелянт зазначив, що питання призначення та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями Пенсійного фонду України, наданими йому для здійснення своїх адміністративних функцій. Разом з тим, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу – без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 06 травня 2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.05.2025 року № 143250023013, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а саме 11 років 10 місяців 23 дні із необхідних 32 років.
До страхового стажу позивачки не зараховано наступні періоди:
- проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_1 з 28.10.92 р. до 28.10.94 р. на території РФ, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та РФ;
- згідно трудової книжки від 01.09.82 р. навчання з 01.09.84 р. до 25.07.85 р., оскільки виправлено номер наказу на відрахування та не завірено належним чином;
- з 01.07.00 р. до 06.11.00 р., з 11.07.01 р. до 28.02.02 р., з 01.04.02 р. до 31.05.02 р., з 01.07.02 р. до 31.08.02 р., з 01.10.02 р. до 30.11.02 р., з 01.01.03 р. до 28.02.03 р., з 01.04.03 р. до 31.05.03 р., з 01.07.03 р. до 31.08.03 р., з 01.10.03 р. до 30.11.03 р., оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу довідки ОК-5 відсутня інформація про роботу;
- згідно довідки № 108 від 27.10.97 р. за 1988-1997 роки на території РФ, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та РФ. Для зарахування періодів роботи (з 30.06.88 р. до 27.03.90 р., з 10.12.90 р. до 31.12.91 р.) згідно зазначеної довідки необхідною додатковою умовою є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у зарахуванні спірного стажу роботи до страхового, що мало наслідком відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах РФ, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Неможливість отримання довідки з незалежних від позивача причин не може слугувати підставою для відмови у зарахування періодів роботи до страхового стажу за наявності інших підтверджуючих доказів. Крім того, суд зазначив, що несплата роботодавцями за позивачку страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, в якому працює/проходить службу застрахована особа.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим договором Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
За приписами ст.26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше не менше 30 років; з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За обставинами справи, позивачу відмовлено зарахуванні стажу проходження військової служби на території РФ та у зарахуванні стажу роботи - згідно довідки № 108 від 27.10.97 року на території РФ, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та РФ.
Так, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 4 липня 2023 року, Угода 2).
Відповідно до статті 1 Угоди 1 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Положеннями статті 3 Угоди 1 також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Статтею 5 Угоди 1 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди 1 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визначається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами сторін, без легалізації.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
На час роботи позивача в Російській Федерації, як Україна, так і РФ були учасниками Угод, відтак норми Угод застосовуються до спірних відносин.
Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії у галузі пенсійного забезпечення, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що позивач працював на території РФ до набрання чинності Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані відповідачем та не зараховано спірний стаж роботи та військової служби.
Так, не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі РФ в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 560/129/24 від 03 листопада 2025 року.
Крім того, суд першої інстанції вірно послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22, відповідно до яких, відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ та неможливість їх підтвердження, не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах РФ, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Неможливість отримання довідки з незалежних від позивача причин не може слугувати підставою для відмови у зарахування періодів роботи до страхового стажу за наявності інших підтверджуючих доказів.
Аналогічна правові позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 300/6020/23 від 30 жовтня 2025 року .
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності підстав для зарахування спірного стажу роботи позивача до страхового.
Щодо не зарахування стажу навчання позивача у зв`язку із виправленням номеру наказу та тим, що відрахування не завірено належним чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо неприйняття доводів пенсійного органу.
Так, сталою є правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, у постанові від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Стосовно незарахування періоду роботи позивача з 01.07.00 р. до 06.11.00 р., з 11.07.01 р. до 28.02.02 р., з 01.04.02 р. до 31.05.02 р., з 01.07.02 р. до 31.08.02 р., з 01.10.02 р. до 30.11.02 р., з 01.01.03 р. до 28.02.03 р., з 01.04.03 р. до 31.05.03 р., з 01.07.03 р. до 31.08.03 р., з 01.10.03 р. до 30.11.03 р., оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу довідки ОК-5 відсутня інформація про роботу, колегія суддів зазначає наступне.
В даному випадку слід застосувати висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі № 144/669/17, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, відповідно до яких, внаслідок невиконання товариством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
В постанові Верховного Суду по справі № 400/2492/24 від 08 жовтня 2024 року Верховний Суд підкреслив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправного незарахування пенсійним органом спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Київській області прийняти відповідне рішення, за результатами розгляду заяви позивача, колегія суддів погоджується з діями суду першої інстанції та зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Так, позивачу відмовлено у призначенні пенсії рішенням, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 за принципом екстериторіальності. Саме зазначене рішення є предметом даної справи і вірно скасовано судом першої інстанції.
Отже, колегія суддів наголошує, що дії зобов`язального характеру щодо зарахування трудового стажу та повторного розгляду заяви про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, що вирішував питання про призначення позивачці пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Київській області.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 240/31635/23 від 28 січня 2026 року.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 13 червня 2025, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області – залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua