Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №420/4782/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4782/26

Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Дата ухвалення рішення: 31 березня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 420/4782/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року у розмірі 35312,69 грн замість 64360,89 грн, а з 01 березня 2026 року у розмірі 67 894,80 грн відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб в 2026 році у період воєнного стану», в січні-лютому в розмірі 64360,89 грн, а з 01 березня 2026 року - у розмірі 67894,80 грн, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовано посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування з 01 січня 2026 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру.

Апелянт вказує, що обмеження максимального розміру пенсії передбачене статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI, яка є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню. Крім того, відповідач посилається на положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, якими у період дії воєнного стану визначено порядок застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує встановлений законом поріг.

Також апелянт зазначає, що Кабінет Міністрів України, діючи в межах наданих Конституцією України та законами України повноважень, має право визначати порядок реалізації окремих соціальних гарантій з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану та наявних фінансових ресурсів держави. На думку відповідача, суд першої інстанції не врахував положення бюджетного законодавства, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а також практику Конституційного Суду України і Верховного Суду щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав в умовах воєнного стану.

Крім того, апелянт посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, якою визначено порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, та зазначає, що виплата сум, нарахованих на виконання судових рішень, здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

З огляду на викладене апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою, яка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як убачається з наявних у матеріалах справи розрахунків пенсії, починаючи з 01 січня 2026 року відповідачем при здійсненні виплати пенсії позивачу застосовано понижуючі коефіцієнти до суми перевищення її розміру відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», внаслідок чого фактичний розмір пенсійної виплати був зменшений порівняно з розміром пенсії, обчисленим відповідно до Закону України №2262-ХІІ.

Крім того, з 01 березня 2026 року виплату пенсії позивачу відповідач продовжив здійснювати з обмеженням її максимальним розміром, що також підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Вважаючи, що застосування до його пенсії понижуючих коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30 грудня 2025 року, а також обмеження її максимальним розміром не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, порушують його право на належне пенсійне забезпечення та призводять до безпідставного зменшення розміру належної йому пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якими встановлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України №2262-ХІІ, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів до суми перевищення, суперечать положенням спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким не передбачено зміни умов і норм пенсійного забезпечення в такий спосіб.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, та усталеної практики Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, у зв`язку з чим визнав оскаржувані дії відповідача протиправними та зобов`язав останнього здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу без застосування обмежувальних коефіцієнтів та без обмеження її максимальним розміром.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян обумовлена особливим характером виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, а тому встановлені державою соціальні гарантії не можуть бути звужені без належного конституційного обґрунтування.

Абзацом третім преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. При цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що з 01.01.2026 року відповідачем при виплаті пенсії позивачу одночасно застосовано як обмеження пенсії максимальним розміром, так і коефіцієнти до відповідних сум перевищення, передбачені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Саме на наведені положення Закону №3668-VІ посилається апелянт, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних дій відповідача.

Разом із тим рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими було встановлено максимальний розмір пенсії для осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону.

У подальшому Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнав такими, що не відповідають Конституції України, приписи статті 2 Закону №3668-VІ в частині поширення обмеження максимального розміру пенсії на осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин законодавче регулювання, яке б передбачало можливість обмеження максимального розміру пенсії осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ, було відсутнє.

Аналогічні правові висновки неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21 та від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був зобов`язаний застосовувати до позивача обмеження, передбачені статтею 2 Закону №3668-VІ, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році, в період дії воєнного стану, пенсії, призначені, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якою встановлено порядок застосування відповідних коефіцієнтів.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що зазначені нормативні приписи фактично змінюють умови та норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки передбачають виплату пенсії у розмірі, меншому, ніж визначено Законом №2262-ХІІ, шляхом застосування спеціального механізму зменшення її розміру.

При цьому Закон №2262-ХІІ не містить положень, які б передбачали можливість застосування таких коефіцієнтів або надавали Кабінету Міністрів України повноваження визначати додаткові підстави для зменшення розміру вже призначеної пенсії.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголосив, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи встановлюватися інше правове регулювання відносин, які вже врегульовані спеціальними законами.

Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, у якому зазначено, що закон про Державний бюджет України має особливий предмет правового регулювання та не може використовуватися для зміни змісту прав і гарантій, установлених іншими законами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що запровадження в Україні правового режиму воєнного стану саме по собі є достатньою правовою підставою для зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсія яких призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану не змінює умов пенсійного забезпечення, визначених зазначеним Законом №2262-ХІІ, та не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями змінювати встановлені законом умови пенсійного забезпечення шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів чи встановлювати додаткові підстави для зменшення розміру вже призначеної пенсії.

Оскільки Закон №2262-ХІІ у спірний період не зазнав змін у частині умов та порядку визначення розміру пенсій, підстав для застосування до позивача механізму зменшення розміру пенсії, встановленого статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, у відповідача не було.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 не можуть бути самостійною правовою підставою для зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсія яких призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ, а відтак — для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії.

Доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 є чинною та не визнана незаконною у встановленому законом порядку, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, під час вирішення цього спору суд апеляційної інстанції оцінює не питання чинності зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, а питання можливості її застосування до спірних правовідносин з урахуванням вимог Конституції України, принципу верховенства права та положень спеціального Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, посилання апелянта на необхідність застосування статті 2 Закону №3668-VІ, статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, якою визначено порядок здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України на виконання судових рішень. Зазначена постанова не регулює питання виникнення права на пенсію, визначення її розміру чи порядку обчислення, а визначає лише механізм фінансування виконання судових рішень, тому не впливає на вирішення цього спору по суті.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг такого обґрунтування може змінюватися залежно від характеру рішення, складності справи та доводів, наведених учасниками процесу.

Колегія суддів перевірила всі наведені в апеляційній скарзі доводи, які мають значення для правильного вирішення спору, однак дійшла висновку, що вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності зроблених ним правових висновків.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими судом, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №420/4782/26 підлягає залишенню без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №420/4782/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук